Розділ 2. Санітарно-гігєнічне дослідження грунтів Заняття 2.1. Дослідження основних фізичних властивостей грунту

Мета заняття: 1.Ознайомитися з фізико-хімічними показниками грунту. 2. Вивчити методики визначення фізичних властивостей грунтів. 3. Засвоїти зоогігієнічні нормативи фізичних показників грунту.

Грунт складний комплекс органічних і мінеральних сполук, що входять в самий верхній шар земної кори. Це велика натуральна лабораторія, в якій відбуваються самі різноманітні фізико-хімічні, біологічні і інші складні процеси.

Грунти мають великий вплив на клімат, мікроклімат, рослинність, мінеральний склад води і частково хімічній стан повітря. Грунт може служити сприятливим середовищем для розвитку і розповсюдження збудників різних хвороб сільськогосподарських тварин.

Взяття проби грунту для дослідження.

Необхідно щоб проба була характерна для даного грунту. Для взяття проб використовують спеціальний бур або чисту гостру лопату. Перед взяттям проби з землі видаляють рослинність. Зразки грунту беруться під час сухої погоди з різної глибини. Пошаровий спосіб відбирання проб (через 20 см) на глибину 1 м має значення для вияснення давнини забрудненості грунту на основі переміщення з верхніх шарів у нижні хлоридів і інших продуктів мінералізації органічних речовин, фекальних мас і інших відходів.

Кожну пробу масою 2…3 кг поміщають в склянну банку з притертим корком, чистий мішечок, або загортають в подвійний шар паперу і прикріплюють етикетку з вказівкою дати, місця і глибини взяття проби.

В лабораторії вміст пакету розсипають тонким шаром на лист паперу, розкладаючи при цьому руками грудочки. Грунт висушують на повітрі. Для аналізу відбирають 0,5…1 кг, а решту залишають в запасі.

З грунту вибирають різні домішки, корені, комах, камінчики і інше. Всі домішки зважують, щоб визначити відсотковий вміст.

Визначення типу грунту і описування його зовнішніх властивостей, проводять розглядаючи зразки на папері і проводячи наступну класифікацію:

Кам’янистий грунт складається більш ніж на 50% з камінців різної величини;

1. Хрящовий грунт – величини зерен 2…7 мм;

2. Піщаний грунт – має більше 80% піску;

3. Супіщаний – не більше 80% піску;

4. Глинястий – більше 60% глини;

5. Суглинистий – не більше 60% глини;

6. Вапняковий – більше 50% вапна;

7. Крейдяний – більше 50% крейди;

8. Чорнозем – більше 20% гумусу;

9. Торф’яний .

Від величини механічного складу грунту, тобто величини часточок, залежить обмін повітря грунту з атмосферним або насичення його киснем для процесів окислення органічних речовин.

Для сортування грунту за величиною частинок застосовують набір сит з діаметром вічок 7; 4; 2; 1; і 0,3 мм.

Збирають набір так, щоб решітця щільно входили одне в одного, насипають 100 г повітряно-сухого грунту, закривають кришкою і ставлять піддон, обережно посіваючи пробу через увесь набір. Залишок на кожному ситі зважують і встановлюють відсотковий вміст.

1. На решеті 1 збирається крупний хрящ діаметром більше 7мм;

2. На решеті 2 збирається середній хрящ, діаметром 4…7 мм;

3. На решеті 3 збирається дрібний хрящ діаметром 2…4 мм;

4. На решеті 4 збирається пісок, діаметром 1…2 мм

5. На решеті 5 збирається пісок діаметром більше 0,3 мм;

6. На піддоні збирається дрібний пісок діаметром менше 0,3 мм;

Частина грунту. що пройшла крізь сито діаметром менше 1 мм називається “дрібноземом”. Після закінчення кожну порцію зважують і результати виражають у відсотках. Встановлюють тип грунту.