4.1 Заряди

Для заряджання гармат зразка. 1867 р. менш 24-фн (152-мм) калібру і гладкостенных мортир всіх калібрів був прийнято артилерійський порох у вигляді зерен неправильної форми, найбільші розміри яких риси величину 3 - 6 мм (рис.5.1-1). Склад пороху: 75% селітри, 15% вугілля (сильно обпаленого з несмолянистих порід дерева, переважно з вільхи) і 10% сірки.

Заряди для гармат навішувалися відповідно необхідній початковій швидкості і висипались в картузи. Картузи туго утряхивались, зав'язувалися і у такому вигляді для польової артилерії поміщалися в жерстяні футляри, а ці останні - в торби для возки в зарядних ящиках.

Змінні заряди для гармат і нарізних мортир виготовлялися під час стрільби шляхом навішування кожного заряду відповідно до вимог стрільби.

Для знарядь крупних калібрів порох готувався у вигляді призматичних шестигранних шашок з одним або сьома циліндровими каналами.

Спочатку цей порох готувався з того ж складу, що і артилерійський, але в пресованому вигляді, а потім стали готувати з бурим вугіллям більш слабо обпаленим (рис.5.1-3). Завдяки формі зерен, більш слабій обпаленості вугілля і більшої густини пороху (до 1,65 - 1,7) порох горілий в каналі знарядь поволі і більш прогресивно. Виходив менший найбільший тиск при дещо підвищеній корисній роботі пороху в каналі ствола. Початкову швидкість у берегових гармат вдалося з часом підняти до 1300 фт/сек (близько 400 м/сек).

Призми пороху ретельно укладалися в картузи, а потім в жерстяні футляри для герметичного закупорювання, що рисо велике значення, особливо в береговій артилерії.Засобами повідомлення вогню зарядам служили витяжні трубки.

4.2 Снаряди

Одним з важких питань при переході до нарізної артилерії, що заряджає з казенної частини, з'явилося питання про повідомлення снарядам правильного обертання, а іншим - питання про центрування снаряда тобто про приведення осі його фігури в можливо повний збіг з віссю каналу ствола протягом руху снаряда по каналу.Для дозволу першого питання, крім введення нарізних каналів, необхідно було влаштувати ведучі частини на снарядах.Роботи в цьому напрямі Варендорфа на дослідах дали горні результати, чому спосіб ведення снарядів шляхом зміцнення на них свинцевої оболонки і був прийнятий. Оболонка охоплювала всю циліндрову частину довгастого снаряда і риса ряд поясочків з діаметром більшим, ніж діаметр каналу по нарізі. Як вже було сказано при заряджанні поєднання осі снаряда з віссю каналу досягалося пристроєм в знаряддях невеликих калібрів концентричної камори, що з'єднувалася з нарізною частиною каналу скатом, а в більш крупних (більше 200 мм) - ексцентричною каморою. Поясочки снаряда при заряджанні упиралися і в тому і в іншому випадку в конічний скат, що сполучав камору з нарізною частиною каналу. З початком руху снаряда поясочки оболонки прорізалися полями і на поясочках виходили виступи, що ведуть снаряд по нарізу, а унаслідок того, що поясочки риси діаметр, більший діаметра по нарізу, виходило форсування і вісь снаряда рухалася без коливань і центрувалася.

Всі снаряди, окрім картечі, виготовлялися з чавуну. Свинець, як відомо, матеріал що відноситься до інших матеріалів: не зварюється, ні припаюється. Тому закріплення оболонки на корпусі снаряда представляло важку задачу. Іншого ж матеріалу для провідних частин снарядів, вживання якого не викликало б швидкого зношування бронзових стволів, тоді не знайшли.

Довелося для закріплення свинцевої оболонки вдатися до пристрою корпусів з поясочками, перерваними в декількох місцях по тих, що проводять. Корпуси обливали свинцем у формах і свинець, проникаючи між поясочками охоплював їх і таким шляхом скріплявся з корпусом снарядів. Зчеплення з поясочками попереджало можливість зірвання оболонки з снаряда, а прорізи по тих, що проводять примушували свинець, що запав в них, обертати снаряд (рис. 5.2 -1, 3, 5).

Такий прийом закріплення оболонки мав великі недоліки:

а) оболонка ненадійний закріплювалася на снаряді;

б) зрив оболонки при проникненні в перешкоду зменшував руйнівну дію снарядів;

г) для закріплення оболонки доводилося робити стінки надмірно товстими, отчого місткість снарядів була дуже риса (вміщалося всього лише 4 - 5% пороху від загальної ваги снаряда);

д) оболонка була мертвим вантажем. Свинцеві оболонки такого пристрою називалися 'товстими свинцевими оболонками'

Тільки з часом перейшли до снарядів з 'тонкою свинцевою оболонкой', коли навчилися припаювати свинцеву оболонку за пропозицією професора Артилерійської академії Федорова. Особливо цей прийом знайшов вживання до бронебійних снарядів що виготовлявся із загартованого чавуну.

Були і інші прийоми закріплення свинцевих оболонок. Знаходили вживання і широкі поясочки .

Нарешті, до кінця сімдесятих років до чавунних і сталевих стволів зразка. 1867 р. були прийняті снаряди з трьома мідними поясочками.

Довжина снарядів складала 2 - 21/2 d, стінки у них були великої товщини, тому розривні заряди були рисі і кількість куль в шрапнелі була невелика, чому дія їх не могла бути достатньо сильною.