18.5. Складання плану земляних мас

Розробляючи план організації рельєфу, становлять план земляних мас - проектний документ, що визначає обсяги земляних мас, що підлягають переміщенню.

План земляних мас являє собою креслення (рис. 18.6) у вигляді сітки квадратів зі стороною 5, 10 або 20 м залежно від масштабу плану й необхідної точності підрахунку обсягів грабарств. У кутах кожного квадрата підписують проектні позначки, позначки природного рельєфу з відповідним знаком їхньої різниці, називані робочими позначками. По робочих позначках і площам квадратів (з урахуванням виїмок і насипів) підраховують обсяги грабарств.

Між кутами квадратів з робочими позначками різних знаків, як правило, інтерполяцією «на око» відшукують точки нульових робіт. З'єднуючи точки нульових робіт, будують лінію нульових робіт. У деяких випадках план земляних мас ілюструють проведеними по всій її площі лініями рівних позначок насипів і виїмок.

Залежно від місця лінії нульових робіт розрізняють різні

типи квадратів:

однорідні, коли для всіх кутів квадратів знаки робочих позначок збігаються (точок нульових робіт на сторонах квадрата немає), а по всьому квадраті повинна бути виконана або насип,

або виїмка;

неоднорідні, коли знаки робочих позначок у різних

Рис. 18.6. План земляних мас із таблицею балансу

вершин не збігаються й квадрат ділиться лінією нульових робіт на ділянки виїмки й насипу.

Для окремого однорідного квадрата обсяг земляних мас V₀ можна визначити як обсяг призми, що має площа підстави Р, рівну площі квадрата, і висоту, рівну середньому арифметичному з робочих позначок h всіх чотирьох кутів

(18.4)

Обсяги земляних мас у неоднорідних квадратах визначають після поділу їхньою лінією нульових робіт і допоміжних ліній на окремі фігури - прямокутні трикутники, прямокутники, трапеції й т.п. Такий же порядок приймають і для неповних квадратів. Обсяг робіт V_r в окремих фігурах обчислюють за формулою

(18.5)

де Р_r- площа окремої фігури; h_ср - середня робоча позначка цієї фігури.

Обчислені обсяги в метрах кубічних по кожному квадраті виписують із відповідним знаком у таблицю земляних мас. Сумарний обсяг підписується внизу креслення (см. Рис. 18.6).

При різко пересіченій місцевості для підрахунку обсягів земляних мас застосовують спосіб вертикальних профілів. Використовують для цієї ж мети й план грабарств.

Визначивши загальні обсяги виїмок і насипів, зводять баланс земляних мас, тобто визначають, чи компенсують один одного виїмки й насипи. На практиці віддають перевагу, щоб обсяг виїмок трохи перевищував обсяг насипів, тому що вивезти зайвий ґрунт легше, ніж відшукати резервний ґрунт для насипу.

18.6. Винесення в натуру проекту організації рельєфу

Перенос проекту організації рельєфу в натуру виконується в такій послідовності:

відшукують на місцевості репери й марки висотної мережі й у випадку недостатнього їхнього числа роблять необхідне згущення;

виносять на місцевість проект організації рельєфу проїзду;

переносять на місцевість проектні позначки точок червоних ліній;

виносять на місцевість проект організації рельєфу кварталу (спочатку внутріквартальні проїзди, потім доріжки, тротуари, кути будинків і проектний рельєф незабудованої частини).

Перенос проекту організації рельєфу проїзду в натуру починають із його осі. Для цього по осі проїзду відзначають всі пікети й точки перегину проектного профілю й закріплюють їхніми дерев'яними колами або стовпами.

Коли забивають таким чином, щоб позначки верхніх зрізів були на проектних позначках даних точок профілю. Установку колів на проектну оцінку роблять за допомогою нівеліра від найближчих реперів міської нівелірної мережі. Відлік по рейці b , що відповідає проектній висоті верхнього зрізу кола, визначають за формулою

(18.6)

де H_исх - позначка вихідного репера; а - відлік по рейці на вихідному репері; H_пр, - проектна позначка обумовленої точки.

Точки проектного профілю по осі проїзду виносять через кожні 10 - 20 м. Потім у цих точках розбивають поперечники, закріплюють на них по обох сторони від осі точки, розташовані на осі лотка, на бордюрном камені тротуару й біля фасадної лінії.

У випадку, якщо через виїмку або високий насип установити кіл на проектну оцінку неможливо, те надходять у такий спосіб. Забивають кіл до міцного положення в ґрунті й нівелюють його. Обчислену оцінку порівнюють із проектної й різниця з відповідним знаком виписують на бічну поверхню кола. При плануванні відміряють цю різницю від верхнього зрізу кола до робочої поверхні ґрунту.

Розбивку на місцевості проектної лінії, укладеної між двома точками перегину профілю, роблять за допомогою похилого променя нівеліра, теодоліта, а також за допомогою лазерних приладів.

Проект організації рельєфу на внутріквартальній території й на площах переносять у натуру шляхом розбивки сітки квадратів зі сторонами 10 або 20 м. У вершинах квадратів закріплюють коли й установлюють їх на проектну оцінку описаним вище способом.

Якщо запроектований рельєф ділянки представляє похилу площину одного ухилу, то проект організації , рельєфу переносять, наприклад похилим променем нівеліра. Для цього по проекті визначають напрямок лінії АВ (рис. 18.7) з нульовим ухилом і переносять цей напрямок на місцевість. Потім у довільної, але зручно обраний­ ний точці C на цій лінії відновлюють перпендикуляр CD. Якщо в точці С установити нівелір і розташувати його . .

Рис. 18.7. Схема переносу в натуру площини проектного рельєфу

піднімальні гвинти 1, 2 й 3 як показано на малюнку, а потім за допомогою гвинта l задати візирної осі проектний ухил лінії CD, тo вісь обертання нівеліра займе положення, перпендикулярне похилої площини, що розбиває в натурі. У цьому випадку відлік b по рейці, установленої на кіл, забитий на висоту проектної позначки у всіх точках запроектованої площини, повинен бути однаковим і рівним значенню, обчисленому за формулою (18.6) з використанням проектної позначки точки C, на якій установлений нівелір.

Іноді проектну площину розбивають на окремі профілі й кожен профіль переносять у натуру похилим променем нівеліра, теодоліта або лазерного приладу.

Перенос на місцевість проектів організації рельєфу роблять в основному приладами й методами, що забезпечують точність технічного нівелювання.