Глава 28 геодезичне забезпечення будівництва ліній електропередач, зв'язку й магістральних трубопроводів

28.1. Повітряні лінії електропередач і зв'язку

Лінії електропередач (ЛЕП) розділяються на кабельні (підземні) і повітряні. Кабельні лінії в основному прокладають на забудованих територіях. По повітряних лініях (ВЛ), як правило, передається струм високої напруги на значні відстані.

При дослідженнях ліній електропередачі необхідно визначати габарити наближення проводів (рис. 28.1): вертикальний - припустима найкоротша відстань (b) між найнижчою точкою натягнутого проведення (при максимальній стрілі прогину) і поверхнею землі або споруди, розташованого під лінією, і горизонтальної - найкоротша відстань до предметів на місцевості (l). Наприклад, для лінії напругою 220 - 500кBт припустима величина вертикального габариту дорівнює в ненаселеній місцевості

Рис. 28.1. Габарити наближення проводів: а - вертикальний; б - горизонтальний

7 - 8 м, у важкодоступній місцевості 6 - 7м. Для ліній напругою 750 кВт відповідно приймають 12 й 10м.

До ліній зв'язку відносять: міжміські, внутрішньорайонні й міські телефонні лінії; мережі радіофікації; радіорелейні лінії. Лінії зв'язку можуть бути кабельними й повітряними. Повітряні лінії зв'язку складаються з опор, проводів, ізоляторів. Опори бувають дерев'яні й залізобетонні. Вертикальний габарит наближення на лініях зв'язку становить 2,5 - 8,5м.

Напрямок більших магістральних трас ЛЕП вибирають у період технік-економічного обґрунтування, а невеликих трас - при підготовці технічного завдання на проектування. Трасу вибирають відповідно до технічних умов з обліком топографічних, інженерно-геологічних і гідрометеорологічних умов місцевості.

Технічні дослідження траси ЛЕП виконують по обраному й затвердженому напрямку. Ці дослідження починаються з вивчення матеріалів вибору траси й перевірки документів узгодження.

Технічні дослідження невеликих трас, що проходять у слабко пересіченій місцевості, виконують наземними методами. При дослідженнях більших трас, що прокладають у складних умовах, застосовують аерометоди.

Основні точки обраної й затвердженої траси за даними прив'язки до контурів або координат виносять на місцевість.

На відміну від інших трас лінія електропередачі складається тільки із прямих ділянок, без кривих, з поворотом у вершинах кутів. Тому кути поворотів вибирають у місцях, зручних для споруд опор, тобто геологічно стійких і розташованих удалині від зростаючих ярів.

Польове трасування проводять у тім же порядку, що й для доріг. Тому що криві на трасі відсутні й пікети розбивають між вершинами кутів повороту без обліку доміру й зміни пікетажу на кутах, те, отже, відстань між сусідніми вершинами поворотів або створними точками буде дорівнює різниці їхнього пікетажного значення.

На трасах повітряних ліній поздовжні профілі можна становити по плюсових точках, узятим на характерних перегинах рельєфу місцевості й у місцях перетинань природних перешкод або штучних споруд. Розбивку опор ліній» положення яких, як правило, не збігається із цілими пікетами, ведуть від прилеглих закріплених точок траси. Тому при дослідженнях повітряні лінії досить ефективний безпікетний спосіб трасування. У цьому випадку можна застосовувати далекоміри для визначення відстаней до характерних точок траси, що закріплюють.

Нівелювання траси ВЛ виконують із метою складання поздовжнього профілю, по якому проектують положення й висоту опор, що забезпечують розрахунковий габарит наближень проводів. При цьому помилки через узагальнення (випрямлення) рельєфу при виборі характерних плюсових точок не повинні перевищувати 0,3м. Цій вимозі повинна відповідати точність нівелювання.

У рівнинній місцевості, а також на більших переходах через водотоки, на перетинаннях доріг, на забудованій території роблять технічне нівелювання по пікетажі траси ВЛ. У гірських районах і сильно пересіченої місцевості можна прокладати по трасі тахеометричні ходи.

Через кожні 8 - 10км на трасі встановлюють залізобетонні або дерев'яні репери. Планово-висотну прив'язку ходів по трасі роблять не рідше чим через 15 - 20км. За результатами досліджень траси становлять поздовжній профіль ЛЕП.

Разом з дослідженням повітряної лінії вибирають і роблять зйомку у великому масштабі майданчика підстанцій, монтерських пунктів і ремонтних баз, обстежать минаючі в районі траси дороги й кар'єри будматеріалів, а при відсутності доріг намічають місця, по яких з найменшими витратами вони можуть бути побудовані. Роблять дослідження експлуатаційної лінії зв'язку. Дослідження лінії зв'язку дуже схожі з дослідженнями ЛЕП, але тому що напруга на лініях зв'язку нижче, габарити наближення в них менше. Дослідження ведуть переважно в одну стадію.

Геодезичні роботи, які виконують при будівництві ліній електропередачі й зв'язки, складаються в розбивці на місцевості опор й у визначенні фактичного габариту наближення проводів.

Центри опор розбивають по їхньому пікетажному значенню від найближчих закріплених точок траси: вершин кутів повороту й створних точок. Напрямок по створі траси задається теодолітом, проектні відстані відкладають далекоміром або рулеткою із введенням у кожен проліт виправлень за нахил місцевості. Відстані між винесеними в натуру центрами опор не повинні відрізнятися від проектних більш ніж на 1/200 від довжини прольоту.

Від центра опори розбивають її фундаменти й положення анкерних пристроїв.

При монтажі опори за допомогою теодоліта роблять вивірку її вертикальності.

У процесі виконавчої зйомки побудованої повітряної лінії вимірюють відстані між опорами й перевіряють дотримання габаритів наближення проводів.