Пряма і непряма мова

мовою..Слова, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена, називають словами автора..Слова автора і пряма мова об’єднуються за змістом та інтонаційно без допомоги сполучників..

Вживання розділових знаків в реченнях з прямою мовою залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні..Від­

повідно до цього такі речення можуть мати таке пунктуаційне оформлення: слова автора: «пряма мова»; «пряма мова», (?...) — слова автора;

«пряма мова», (?...) — слова автора, (..) — «пряма мова»..

—Беріть, чоловіче, дешевше за кадуб..

—Ніяк не можу дешевше, — втирається статечний бондар з вусами Тараса Бульби (М..Стельмах)..

Удраматичних творах діалоги й репліки складають основний текст, тому там не лапки, ні тире не ставляться, а називаються імена персонажів..

лювання..На письмі непряма мова не береться в лапки..Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з’ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо..

Діалог — це пряма мова, яка передає розмову двох осіб, а полілог — кількох осіб..Слова кожної особи, що бере участь

у розмові, називаються репліками..

Репліку супроводжують слова автора, якщо бажано уточнити, кому вона належить..Кожна репліка діалогу здебільшого починається з нового рядка, на початку якого ставиться тире..Репліки в лапки не беруться..

Коли кілька реплік діалогу записуються в рядок і не вказується, кому вони належать, то кожна репліка береться в лапки і відділяється одна від од­ ної тире: «А в тебе земля ще де є?» — «Ні, нема».. — «А хата є?»— «Є» (Панас Мирний)..

Заміна прямої мови непрямою

Непряма мова передає лише загальний зміст чужого мовлення, не зберіга­ ючи індивідуальних рис мовця..Тому непряма мова ведеться не від імені того, хто її висловив, а від імені автора..

Щоб це показати, замінюючи пряму мову непрямою, змінюють форми всіх особових та присвійних займенників відповідно до того, як їх має вживати ав­ тор, що передає чиюсь мову..Іноді доводиться переміщувати деякі слова, замі­ нювати іншими, часом пропускати..Якщо пряма мова є питальним реченням (пряме питання), то в непрямій мові буде непряме питання, тобто підрядне речення з питальними словами:

Мама запитала: «Сину, ти вже виконав своє завдання?» Мама запитала сина, чи він виконав уже своє завдання..

Якщо присудок прямої мови виражено наказовою формою дієслова, то пря­ ма мова замінюється підрядним реченням зі сполучником щоб або простим ре­ ченням із неозначеною формою дієслова:

Учитель сказав, щоби Василько йшов до дошки.. Сестра просила брата заграти на скрипці..

Цитати

Цитуванням називають уведення чужих слів у мову автора..Слова або ж цілі речення, які беруться буквально з якогось твору, документа чи висловлюван­ ня, що наводяться для підтвердження чи пояснення своїх думок, називаються цитатою.. Якщо цитата супроводжується словами автора, то використовують­ ся ті ж розділові знаки, що й у прямій мові: «Життя — найбільше з мислимих благ», — писав О.. Довженко..

Якщо речення починається цитатою, а слова автора ідуть після неї, то перше слово цитати пишеться з великої літери навіть тоді, коли в цитованому джерелі воно писалось з малої літери: «.....Не минайте ані титли ніже тії коми», — відзначав Т.. Шевченко, закликаючи уважно вивчати історію..

Особливим видом цитування є використування чужих слів як частин ре­ чення без розмежування слів автора і цитати..Такі цитати на письмі беруться в лапки і пишуться з малої літери, а якщо ж цитата наводиться лише частково, то на місці пропущених слів ставиться три крапки..

Особливу увагу заслуговують заклики Б.. Грінченка до молоді, щоб будучи «рідні і Гомерові, і Шекспірові, і Дантові,..... залишалися — українцями — русинами думкою, мовою, ділом»..

Складне речення

Складними називають речення, утворені з двох або кількох простих речень, об’єднаних в одне ціле за змістом та інтонацією..Кожна частина складного ре­ чення має свою граматичну основу, але інтонацію завершеності має лише вся конструкція в цілому:

Раптом десь всередині будинку заграв баян і почулася пісня (О..Гончар)..

Складні речення мінімального складу (що складаються із двох простих речень)

Складносурядними називаються складні речення, в яких прості речення рівноправні за змістом і пов’язані сурядни­ ми сполучниками..Жодне з них не відповідає на питання, поставлене від іншого..

1.. Складносурядні речення з єднальними сполучниками (і, й, та, ні..... ні) виражають:

•одночасність явищ: Ні листя не шелестить, ні пташки не щебечуть (Мар­ ко Вовчок);

•або послідовність явищ: Серпневий день згорів над Києвом, і зорі висипала ніч (Г..Донець)..

2.. У складносурядних реченнях з протиставними сполучниками (а, але, та (але), проте, зате, однак) зміст однієї частини протиставляється іншій чи зіставляється з іншою: І він до сонця руки підійняв, але й воно сміялося зрадливо... (М..Рильський)..

3.. Складносурядні речення з розділовими сполучниками (або, чи, то..... то,

чи..... чи, хоч..... хоч, не то..... не то, або..... або) вказують на чергування або вибір явищ чи дій, і в таких реченнях завжди ставиться кома: Чи то цвіт біліється рясний, чи з-під хустки сивина вдовина? (Т..Коломієць)..

чення виражає різку зміну подій, вказує на наслідок дії першого речення: Не-

сподіваний ривок — і ми відриваємось від землі (Шиян)..

4. .Крапка з комою ставиться, якщо в середині частин складносурядного речення є свої розділові знаки або якщо ці частини далекі за змістом:

Вже й череда перейщла; і тільки шляхом ледве плуганились дві корови, одбившись од череди (І. Нечуй-Левицький).

54 Все для школьника

Складнопідрядні речення

Складнопідрядними називаються складні речення, одна частина яких за зміс­ том і граматично залежить від іншої (відповідає на поставлене від неї питання)

і з’єднується за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова: Що за літо заробить Мотря, те за зиму і проживуть..... (П..Мирний)..

Різниця між сполучниками і сполучними словами полягає в тому, що спо­ лучники підрядності лише з’єднують два простих речення:

Це був знак, що міст підірвано (О..Гончар),

а сполучні слова, у ролі яких вживаються відносні займенники та подібні до них прислівники, крім того, виступають ще й членами підрядного речення:

Сумно тій людині жить, яка в житті не знала суму (М..Рильський)..

У головних реченнях часто вживаються вказівні слова (займенники, при­ слівники) такий, той, всякий, там, стільки та ін.., які є членами речення,

що пояснюється підрядним: Я поведу тебе в далекий край туди, де темні води спокійно сплять (Леся Українка)..

На відміну від сполучників підрядності сполучні слова входять до структури підрядного речення як його члени — головні або другорядні..

Сполучне слово може бути: підметом, додатком, означенням, обставиною: На-

завжди в пам’яті той урочистий день, коли (в цей день) здобула волю Україна (Із газети)..Слава не поляже, а розкаже, чия правда, чия кривда (Т..Шевченко)..

Види складнопідрядних речень

них слів який, котрий, чий, де, куди, звідки, коли і підрядних сполучників що,

щоб, ніби, наче, як..Для виділення пояснюваного іменника вживаються вказівні слова такий, той, кожен та ін..: Нехай не знає втоми та рука (котра?), що добре зерно в добру землю сіє (М..Рильський):

котра?

[  ], ( )..

Особливістю підрядних означальних речень є те, що вони не можуть почи­ нати складного речення, оскільки мусять міститися після пояснюваного імен­ ника в головному реченні..

Близькими до означальних є займенниково-означальні підрядні речення, які пояснюють член головного речення, виражений займенником той, такий, все, кожен, вжитим у значенні іменника: Хто на морі бував, той (котрий?) калюжі не боїться (Народна творчість):

Підрядні з’ясувальні з’єднуються з головним реченням сполучниками що,

щоб, як, мов, сполучними словами хто, який, чий, де, куди, як, часткою чи,

вжитою у значенні сполучника..У головному реченні можуть бути слова той,

та, те..