МОРАЛЬ 1) система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулююють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості 2) переносно - повчальний висновок з якоїсь події; повчання, напутня порада 3) авторський висновок у художньому творі. Е́тика - наука, що вивчає мораль.
Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишуться з и: братик, вузлик, передовик; гірник, кулеметник; газівник, працівник; хлопчик, прапорщик. Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від іншомовних -ик, -ік (-їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: історик, медик, фізик, але: механік, прозаїк, хімік. Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних понять, які означають матеріал або продукт праці, пишеться тільки з и: вариво, добриво, куриво, мливо, мереживо, місиво, морозиво, паливо, печиво, прядиво; але: марево (не матеріал і не продукт праці). Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: горіти — горіння, носити — носіння, ходити — ходіння.
До листів, що потребують відповіді, належать:
листи-прохання;
листи-звернення;
листи-пропозиції;
листи-запити;
листи-вимоги.
До листів, що не потребують відповіді, належать:
листи-попередження;
листи-нагадування;
листи-підтвердження;
листи-відмови;
супровідні листи;
гарантійні листи;
листи-повідомлення;
листи-розпорядження.
стаття — це візуальне вираження результатів мисленнєвої діяльності.
Текст листа складається, як правило, зі вступної й основної частин, логічно пов’язаних між собою. У вступній частині зазначаються факти, події, обставини, що спричинили написання листа, посилання на нормативні документи, інструкції тощо. В основній частині викладається зміст листа, в залежності від його тематичної ознаки - прохання, пропозиція, повідомлення тощо.
Об'єктом мовлення для людини стає світ, що нас оточує: людина, тварина, предмети і почуття, життєві ситуації тощо. Залежно від цього тексти поділяються на три смислових типи. Це опис, розповідь і роздум. Розповідь — змістовий тип текстів, де опису підлягають події, розташовані у визначеній послідовності.
Розповідь може бути побудована у формі розмовного і художнього стилів.Опис — змістовий тип тексту, при якому дається характеристика ознакам предметів, людини, оточуючому світу, явищам природи.
Опис можна здійснювати в будь-якому мовному стилі. Описування починається або із загальної ознаки до конкретних деталей, або від малих деталей, до більш узагальненого предмету. Роздум — змістовий тип тексту, при якому стверджується або заперечується певний факт, ідея, поняття, явище. Цей змістовий тип характеризується логічною більш-менш стрункою побудовою, аргументованістю та фактичністю.
Роздум моделюється за таким планом: тезис, аргументи, доводи, висновки.
Текст-роздум використовує науковий, публіцистичний стиль, їх різновиди.
9. Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням. Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а — слова автора; П — пряма мова). А: «П». А: «П!» А: «П?» «П», — а. «П!» — а. «П?» — а. «П,— а,— п». «П? — а.— П!»
«П!— а,— П». «П,— а.— П».
Чиюсь мову, передану не дослівно, називають непрямою. Вона передає лише загальний (основний) зміст, не зберігаючиіндивідуальних рис мовлення.
У порівнянніз прямою мовою непряма має свої граматичніознаки: 1. Не є окремим висловленням чи реченням. 2. Як правило, входить у складне речення його підрядною частиною: Марія Іванівна попередила, щоб я не запізнювався на уроки. 3. Приєднується до головного речення сполучниками чи, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай: Передай Андрію, хай би зайшов під вечір. (А.Головко) 4. Може бути частиною простого речення: Мати сказали припнути теля. (Г. Тютюнник) 5. Має інтонацію підрядності (підлеглості). 6. Характеризується наявністю особових займенників та дієслів. Непряму мову можна перетворити у пряму, а пряму у непряму. При заміні прямої мови на непряму змінюються особові форми дієслів та займенники з погляду того, хто вводить непряму мову у своє висловлення, а не з погляду автора прямої мови: Батько сказав мені: «Принеси води з криниці». — Батько сказав, щоб я приніс води з криниці. Батько сказав мені принести води з криниці. Батько сказав: «Петре, принеси води зкриниці». — Батько сказав Петру, щоб він приніс води з криниці. Батько сказав Петрові принести води з криниці. Мама сказала: «Хочу побачити сестру».— Мама сказала, що вона хоче побачити сестру. Мама сказала: «Як мені сумно! Хочу побачити сестру». — Мама сказала, що їй сумно, вона хоче побачити сестру.
10. Лист може повністю містити пропозицію продажу або може бути лише супроводжувальним листом до рекламного пакета. В останньому разі лист не повинен повторювати зміст пакета, а має лише підкреслювати його головні пункти. Не всі рекламні листи починаються з привітання і, очевидно, це є кращий варіант, коли у автора немає точних даних щодо особи або статі одержувача. Деякі листи можуть бути особистими, про що вже йшлося в параграфі 5. У будь-якому разі, з привітанням чи без привітання, рекламний лист виграє від вражаючого заголовка, що одразу впадає в очі і викликає зацікавленість.
11. Акт — це документ правової чинності, складений однією або кількома особами на підтвердження певних подій чи фактів. Виділяють акти законодавчі та адміністративні.
Законодавчі містять рішення щодо законів, указів, постанов. Адміністративні ж складаються на підтвердження фактів, подій, вчинків, пов'язаних з діяльністю установ, підприємств, організацій та окремих осіб.
Як правило, акти — це документи постійно діючих експертних комісій, спеціально уповноважених осіб або представників сторонніх організацій.
Акти складаються з різних причин. Це можуть бути підсумки обстеження чи ревізій, прийом та передача головних засобів виробництва, зміна керівництва, інвентаризація, нещасні випадки, аварія тощо. До формуляру акта входять такі реквізити: автор документа; дата і місце складання; номер затвердження; заголовок; підстава; склад комісії; присутні; текст. Виклад і форма тексту регламентовані: вступна й констатуюча частини.
Іноді в констатуючій частині дані повторюються, їх можна оформити через таблиці.
Візується акт усіма особами, які брали участь у його складанні.
12. За належністю головного слова до певної частини мови словосполучення поділяються на: а) іменникові: тиша (яка?) насторожена, мрія (яка? про що?) про успіх, бажання (яке?) вчитися; б) прикметникові: щасливий (як?) безмежно, червоний (чому? від чого?) від сорому; в) числівникові: восьмеро (кого?) дівчат, шість (чого?) олівців; г) займенникові: щось (яке?) веселе, хтось (з кого?) із них, кожен (з кого?) із вас; ґ) дієслівні: перекладати (що?) текст, виступити (як?) успішно, усвідомлюючи (що?) помилку; д) прислівникові: радісно (від чого?) від почутого, тяжко (як?) надміру.
13. Розрізняють три види підрядного зв'язку у словосполученні: узгодження, керування і прилягання. Узгодження - це вид підрядного зв'язку , при якому залежне слово уподібнюється до головного в роді, числі й відмінку. Як правило, зв'язком повного узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметникового типу, тобто повне узгодження властиве тільки для слів, що мають граматичні ознаки роду, числа й відмінка: блакить (яка?) небесна (жін. р., одн., наз. відм.), вірш (який?) прочитаний (чол. р., одн., наз. відм.), сни (які?) мої(мн., наз. відм.). При повному узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного: небесна блакить (наз. відм.), небесної блакиті (род. відм.), небесною блакиттю (ор. відм.). При неповному узгодженні залежне слово має не всі граматичні форми головного слова: тканина в горох - різний рід і відмінок; жінка-інженер, ріка Десна - у числі й відмінку; місто Суми, село Сорочинці - тільки у відмінку. Керування - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово ставиться при головному у певному відмінку. Зі зміною головного слова залежне лишається незмінним. У ролі залежного виступає іменник, рідше - займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника: слухати (що?) лекцію, слухають (що?) лекцію, cлухали (що?) лекцію, слухаймо (що?) лекцію. Керування може бути прийменниковим (його називають посереднім) або безприйменниковим (безпосереднім): слухати лекцію, слухав лекцію; склянка молока, склянку молока; роздуми над твором, у роздумах над твором. Прилягання - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово поєднується з головним тільки за змістом. У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив) : говорив пошепки, працює сидячи, вміє читати, якісно зроблений. Ці слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова.
15. Розповідне (Ми любимо свою Батьківщину),
Питальне (Хіба можна не любити свою Батьківщину?),
Спонукальне (Усім серцем любіть Батьківщину свою)
16. Називний відмінок є початковою (вихідною) формою іменника і виступає в реченні в ролі підмета. Периферійне значення називного відмінка як залежної форми виявляється у функції атрибутивній (завод-мільйонер) та предикативній (Слово — це зброя) — як форми, координованої з підметом.
Іменник (і займенник) у називному відмінку як незалежна словоформа найчастіше виступає підметом у реченні (виражає назву суб'єкта судження), а також виконує роль іменної частини складеного присудка, буває прикладкою. Наприклад, у реченнях Трибуна журналіста — це його газета, мікрофон чи телекамера. Днями у видавництві «Наукова думка» побачило світ унікальне видання «Альбом Тараса Шевченка 1845 року» (3 газети) називним відмінком виражено підмети трибуна, видання, присудки газета, мікрофон, телекамера, прикладки «Наукова думка», «Альбом Тараса Шевченка 1845 року».
Крім того, називний відмінок вживається як самодостатній Для найменування установ, організацій, підприємств, творів тощо. За його допомогою оформлюються односкладні називні Речення. У цих випадках він стверджує наявність, існування Явного явища, і тільки.
17. Складні присудки являють собою поєднання елементів дієслівного й іменного присудків. Складні присудки бувають двох видів: складні дієслівні (співвідносні із складеним дієслівним присудком) і складні іменні (співвідносні із складеним іменним). Складний дієслівний присудок за структурою нагадує складений дієслівний, тільки роль неозначеної форми дієслова в ньому виконує дієслівне словосполучення, у якому головним членом є інфінітив, а залежним — іменна частина мови. Наприклад, у реченнях Хотіла б я піснею стати у сюю хвилину ясну (Леся Українка). Надія не могла лишатись байдужою (Я. Баш). Складний іменний присудок за структурою нагадує складений іменний, тільки роль дієслова-зв'язки в ньому виконує повнозначне дієслово, а іменна частина виражається словами з означальним значенням, найчастіше прикметником або дієприкметником (такий присудок називають ще подвійним). Наприклад, у реченнях Черешні тут росли високі й розкішні (О. Гончар)
18.
19. Тільки в окремих загальних назвах зберігається подвоєння приголосних: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (манний), мотто, нетто, панна, пенні, тонна, білль, булла, вілла, мулла, дурра, мірра. . Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: Андорра, Гаронна, Голландія, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Ренн, Яффа; Бетті, Джонні, Мюллер, Руссо, Фламмаріон, Шиллер.
20. Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними.
непоширене Ліс шумить поширене Ніч прийшла в місто
21. Неповні речення- це речення, в яких пропущено один чи декілька потрібних для його структури членів, що встановлюється з попереднього речення чи ситуації мовлення.
Типи неповних речень :-Контекстуальне-Ситуативне-Еліптичне
Будь-яке просте речення може бути повним або неповним.
Неповне речення-своєрідні засоби спілкування.Вдалі сполуки повних і неповних структур створюють своєрідний колорит невимушеного побутового спілкування.Тому неповні речення, як і повні, доцільно розглядати у двох основних аспектах:
1) Консруктивний (формально-граматичний)
2) Комунікативний
ПРИКЛАД: Вам подобаєтья професія вчителя? – Дуже
22. Пряма мова — це чуже мовлення, передане точно (не змінно), з дотриманням інтонації від імені того, хто це сказав або написав. Пряма мова супроводжується словами автора, які вказують, кому вона належить. Пряма мова може стояти після слів автора або перед ними, а може розриватися словами автора.
23. Складне речення складається з двох або кількох граматичних основ (підмет та присудок), тобто простих речень, об'єднаних за змістом та інтонацією.
Складні речення поділяються на: сполучникове, безсполучникове та складні синтаксичні конструкції з різними видами зв'язку:
сполучникове може бути:
складносурядне:
складнопідрядне: підрядне означальне;підрядно з'ясувальне;
підрядно обставинне: підрядне місця, часу, способу дії, порівняльні, міри та ступеня, причини, мети, умовні, допустові, наслідкові;
24. Діалог – це різновид прямої мови, одна з форм передачі чужої мови, мови двох чи більше осіб. речення, що промовляються учасниками діалогу називаються репліками. Якщо репліка діалогу починається з нового рядка, то лапки не ставляться, а перед реплікою пишеться тире (всі інші значки як при прямій мові). Якщо репліки записуються одна за одною в рядках, то кожна репліка береться в лапки, а між репліками ставиться тире (всі інші розділові знаки при прямій мові).
25. Речення — це осмислене сполучення слів або окреме слово, граматично й інтонаційно оформлене як відносно закінчена цілість, що несе певну інформацію. Речення від слова й словосполучення відрізняється трьома основними ознаками: комунікативністю, модальністю й предикативністю. Комунікативність — це спрямованість висловлювання на слухача, яка виражається за допомогою інтонації. Модальність — це особисте ставлення мовця до власного висловлювання. Предикативність — це прив'язка висловлювання до дійсності, що виражається за допомогою часових форм дієслові.
26. У головних реченнях часто вживаються вказівні слова (займенники та прислівники) такий, той, там, тоді, звідти, так та ін., що пояснюються підрядним реченням. Вказівні слова є членами головного речення (Земля висохла так, що під ногами дзвеніла.
27. Складнопідрядним називається таке складне речення, у якому одне просте речення за змістом і граматично залежить від іншого та з’єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова (Де господар добре робить, там і поле буйно родить. Складнопідрядне речення складається з головного речення й одного або кількох підрядних, що пояснюють головне в цілому або один із його членів. Від головного речення до підрядного можна поставити питання. Підрядне речення може стояти перед головним, після нього і в середині нього. Однак тільки після головного речення стоїть підрядне, якщо воно вказує на наслідок або відноситься до певного члена в головному речення. У вимові підрядне речення і головне розмежовуються паузою.
28. Підрядними мети називаються речення, що вказують, з якою метою відбувається дія головного речення, і відповідають на питання для чого? з якою метою? Я для пісні вікно розчинив, щоб вона залила мою душу весною (В. Сосюра). Підрядні речення мети приєднуються до головного сполучником щоб. У головному реченні вживаються вказівні слова для того, з тим. Присудок у підрядних реченнях мети найчастіше виражається неозначеною формою дієслова: Щоб рибу з'їсти, треба в воду лізти (Народна творчість). Підрядними причини називаються речення, що вказують на причину того, про що йдеться в головному реченні, і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? Підрядні речення причини приєднуються до головних сполучниками бо, тому що, від того що, через те що. Сполучення тому що, від того що, через те що інколи можуть розриватися; тоді кому ставимо перед сполучником що:Ми повинні виграти матч, тому що краще підготувалися до змагань. — Ми повинні виграти матч тому, що краще підготувалися до змагань.
29. У складних реченнях із різними видами зв'язку вживаються такі самі розділові знаки, що і в складносурядних, складнопідрядних та безсполучникових складних реченнях. Найчастіше в таких реченнях уживається кома: Мати вірила: земля усе знає, що думає чи говорить чоловік, вона може гніватись і бути доброю. У реченнях, які складаються з кількох простих речень, можуть стояти поряд два сполучники або сполучник і сполучне слово. Між ними ставиться кома, якщо речення, котре приєднується другим сполучником, можна опустити: Брати Блаженки шепотілися між собою, що, коли треба буде, вони стануть в бою один до одного спинами. Між двома сурядними реченнями, поєднаними сполучниками і (й), та (і), якщо вони мають спільне підрядне, кома не ставиться: Коли він торкався смичком до струни скрипки, все на світі зникало і залишалася тільки музика. У реченнях зі сполучниковим і безсполучниковим зв'язком вживається двокрапка і тире: І досі ще тривожні й неспокійні у людства сни, бо знає світ: закінчуються війни, але існує стан війни.
30. Між простими реченнями (предикативними частинами), що входять до складнопідрядного, звичайно ставляться коми: Чо мусь саме сьогодні нараз перед ним з'явилось те питання, котрого він так ніби тікав досі, хоч і передчував, що воно колись прийде. При складених сполучниках і сполучних словах на зразок тому що, через те що, незважаючи на те що, внаслідок того що, для того щоб, замість того щоб, після того як, у той час як, з тих пір як тощо кома ставиться лише один раз: або перед усім сполучником, або тільки перед що, щоб, як; отже, можна записати і так: На морі ставало темно, таму що з берега насувала важка чорна хмара. Тире між підрядним і головним реченнями ставиться тоді, якщо друга частина вимовляється з різким підсиленням тону: Щоб жить — ні в кого права не питаюсь (П. Тичина). Хто волю хоче вбити — загине (Д. Павличко).
Іноді тире ставиться між головним і підрядним, якщо головне речення неповне (на місці тире робиться довша пауза): 3 одного боку, весь час пильнуй, щоб на тебе турки й татари не наскочили, а з другого боку — щоб поляки не задушили (С. Тельнюк).
Крапка з комою ставиться між двома однорідними супідрядними реченнями, якщо вони далекі за змістом або мають свої розділові знаки: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха; коли ниви поцяцьковані синіми волошками та червоними маками (І. Нечуй-Левицький).
31. И пишеться:
1) В загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: дизель, динамо, диплом, директор, методика; інститут, математика, стимул, текстиль, тип; зиґзаґ, позиція, фізичний; марксизм, силует, система; цистерна, цифра; жирандоль, режим, джигіт, джинси; речитатив, чичероне; ширма, шифр; бригада, риф, фабрика.
2) У географічних назвах з кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида; Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика.
3) У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшир, Жиронда, Йоркшир, Лейпциг, Циндао, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.
4) У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро.
5) У ряді інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аргентина, Братислава, Бразилія, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.
32. Лист службовий або офіційний — це поширений вид документації, один із засобів обміну інформацією.
Службові листи належать до основних засобів встановлення офіційних, службових контактів між підприємствами, організаціями, установами, фірмами та закладами.
РЕКВІЗИТИ:
1. Код організації, установи чи підприємства;
2. код документа ;
3. найменування організації.
4. поштова та телеграфна адреса;
5. номер телефону;
6. номер факсу, телетайпа;
7. номер рахунку в банку; Розташовують у верхньому лівому кутку, оформляють відповідно до поштових правил.
8. дата;
9. індекс документа;
10. посилання на індекс та дату вхідного документа;
11. адресат;
12. заголовок до тексту; Починати листа необхідно із звертання, яке є загальноприйнятою формою ввічливості.
13. текст;
14. підпис;
16. прізвище та телефон виконавця.
33. Анота́ція (лат. annotatio — зауваження, помітка) — короткий виклад змісту книги, статті, розробки, звіту тощо.
34.Бібліографія (грец. βιβλιον — книжка і γραφω — пишу) — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:
виявлення, облік, опис, систематизація і якісний аналіз творів друку;
складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і виховною метою;
розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і організації бібліографічної роботи.
Приклад:
3.Суберляк О. В. Технологія переробки полімерних та композиційних матеріалів : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. В. Суберляк, П. І. Баштанник. — Львів : Растр-7, 2007. - 375 с.
35. В українській мові відбувається спрощення груп приголосних, що сприяє поліпшенню її мелодійності.
1. У групах приголосних -ждн-, -здн-, -стл-, -стн- випадають д і т, які при зміні слова з’являються: кор_сний – к>ристь, ч+сний – честь, поїзн_й – п>їзд, щ<сл_вий – щ<стя, #кісний – #кість, ул+сливий – л+стощі.
Виняток становлять слова: зап’#стний, кістл#вий, пестл_вий, хвастл_вий, хвастн\ти, хворостн#к, шістн<дцять, в яких літера т зберігається.
Не відбувається спрощення у групі приголосних -стн-, в яких т зберігається, в прикметниках, утворених від іменників іншомовного походження з кінцевим -ст чи -нт: аванп>ст – аванп>стний, бал<ст – бал<стний, комп>ст – комп>стний, контр<ст – контр<стний, форп>ст – форп>стний; студ+нт – студ+нтський.
2. У групах приголосних -зкн-, -скн- випадає к при утворенні дієслів з суфіксом -ну-: брязк – бр#знути, блиск – бл_снути, писк – п_снути, плюск – пл$снути, тріск – тр%снути.
Виняток: випуск – випускний, виск – в_скнути, риск – рискн\ти.
3. У групі приголосних -слн- випадає л: масн_й – масло, ум_сний – мисль, ремісн_к – ремесл>.
36. Словосполучення — це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більшої кількості повнозначних слів. Слова у словосполученні пов'язані підрядним зв'язком: одне з них головне, інші — залежать від нього. Смисловий зв'язок і межі словосполучення виявляються за допомогою запитання від головного слова до залежного.
За характером головного слова словосполучення поділяються на іменні (головне слово — іменник, прикметник, займенник або числівник): ввічливий хлопець, цікавий для всіх, кожен з нас, четвертий зліва; дієслівні: співати в хорі, загорілий на сонці, прислухаючись до порад; прислівникові: набагато зручніше.
Словосполучення входить до речення як його складова частина, є будівельним матеріалом для речення і може вйчленовуватися із речення. Наприклад, у реченні: Зацвіла в долині червона калина (Т. Шевченко) — є два словосполучення: червона калина — калина яка? — смислове відношення (предмет і його ознака) означальне; зацвіла в долині — зацвіла де? — смислове відношення (дія і місце) обставинне.
Словосполучення, до яких входять два самостійні слова, називаються непоширеними (гарна картина, дуже корисний, читати вголос).
Поширене словосполучення об'єднує в собі більше двох самостійних слів (буду говорити коротко, найбільш відомий хірург, літо п'ятдесят третього, людина похилого віку).
Схеми будови наведених словосполучень
37. Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.
Звук — коливальний рух частинок пружного середовища, що поширюється у вигляді хвиль у газі, рідині чи твердому тілі.
Морфема — найменша частина слова, що має певне значення
Сло́во — найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні відокремлено оформлена значима одиниця мови, яка співвідноситься з пізнаним і вичленуваним окремим елементом дійсності (предметом, явищем, ознакою, процесом, відношенням та ін.) і основною функцією якого є позначення, знакова репрезентація цього елемента — його називання, вказування на нього або його вираження.
38. Присудком називається головний член речення, який означає, що говориться про підмет, і відповідає на питання що робить підмет? що з ним робиться? який він є? ким він є?Присудки бувають прості та складені.
Способи вираження простого дієслівного присудка
У ролі простого присудка можуть виступати:
1. Дієслова дійсного способу:
— теперішній час:
Я не люблю тебе, ненавиджу, Беркуте (І. Франко);
— минулий час:
В житті ні разу я неправді не служив (М. Рильський);
— майбутній час:
Я не забуду вчителя старого (А. Малишко).
2. Дієслова умовного способу:
Я б землю покинув і в небо злітав (М. Петренко).
3. Дієслова наказового способу:
Верни до мене, пам'яте моя, нехай на серце ляже ваготою моя земля з рахманною журбою, хай сходить співом горло солов'я в гаю нічному (В. Стус).
4. Вигуки, звуконаслідування:
Наша кішка в ліжко «скік» (Н. Забіла).
39. Нормати́вно-правови́й а́кт — офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.ПОСМОТРИТЕ САМИ В И-НЕТЕ, НЕ МОГУ НАЙТИ!!!
40. Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.Ні, не сполучник, не сполучні слова, ні вказівні слова не е членами речення, вони лише е зв’язками між членами речення…
41. Основною ознакою словосполучень є підрядний зв'язок між головним і залежним словами. Розрізняють три види підрядного зв'язку: узгодження, керування і прилягання.
1. Узгодженням називається такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово вживається в тій самій формі (роду, числа, відмінка), що й головне, тобто залежне слово узгоджується з головним: чарівний голос, чарівна музика, чарівне дзеркало.
При узгодженні зміна форми головного слова вимагає зміни форми залежного: чарівного голосу, чарівної музики, чарівним дзеркалом.
Повним називається узгодження, за якого залежне слово повністю узгоджує всі свої форми з формами головного. Як правило, це узгодження прикметників, порядкових числівників, окремих розрядів займенників, дієприкметників з іменниками: рання весна, п'ятий клас, своя людина, наш друг, виконане завдання, різальний інструмент.
Неповними називають узгодження залежного слова з головним, але не в усіх формах: село Дем'янівці, село Піски (немає узгодження в граматичних формах числа); село Гайшин, місто Яготин, лікар Ярова (немає узгодження в граматичних формах роду).
2. Керуванням називають такий спосіб підрядного зв'язку, за якого головне слово керує залежним, тобто вимагає, щоб залежне слово стояло у певному відмінку: співати пісню, писати листа, думати про справу, піклуватися про батьків, сказати друзям.
В українській мові розрізняють так і види керування: прийменникове, безприйменникове, сильне і слабке.
Безприйменникове (безпосереднє) — керування, за якого залежне слово не має прийменника: написати твір, приготувати обід, ввімкнути апарат, зустріти гостей.
Прийменникове (посереднє) — керування, за якого залежне слово має при собі посередника — прийменник: вчиться у школі, прийшов до нас, перемога за нами, працювати з металом.
За міцністю підрядного зв'язку розрізняють сильне і слабке керування.
Сильним називають керування, за якого головним словом є перехідне слово і воно вимагає від залежного форми тільки знахідного чи родового відмінка: готувати обід, випускати продукцію, складати іспити, не мати боргів, не ображати нікого, купити молока.
Слабке керування спостерігається у всіх інших словосполученнях, воно не вимагає тільки певного відмінка, здійснюється за допомогою прийменника: їхати до сестри, святкувати з сестрою, їхати на олімпіаду, спати на ліжку, спати до ранку, яблуко на яблуні, яблуко переді мною, яблуко для вас.
3. Прилягання — це такий спосіб підрядного зв'язку, за якого залежне слово приєднується («прилягає») до головного тільки за змістом. Зв'язком прилягання приєднуються незмінювані слова і форми:
— прислівники: ходити швидко, відповідати впевнено, сміятися радісно, вставати вранці, працювати добре, погано, сумлінно;
— неозначена форма дієслова: збиралися вчитися, любила грати, хотів їхати;
дієприслівники: сидів думаючи, ішов вагаючись, читати лежачи, співають ідучи, виступав хвилюючись, дивитись стоячи.
42.43. Крапка ділить текст на речення.
Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.
Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.
Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.
Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.
Тире розділяє головні частини речння (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.
Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.
Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.
Знак виноски- видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.
44. Односкладні — це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один головний член (підмет або присудок), другий головний член непотрібний, бо зміст речення зрозумілий без нього.
Означено-особові речення, в яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом чи особою, і який виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи однини чи множини теперішнього або майбутнього часів дійсного способу (Поїдемо поговорити з лісом … — Л. Костенко; Відмикаю світанок скрипічним ключем. — Л. Костенко) і дієсловом наказового способу (Зіграй мені осінній плач калини. — Л. Костенко). На певну дійову особу (я, ти, ми, ви) в означено-особових реченнях вказують особові закінчення дієслів-присудків (розумію, розумієш, розуміємо, розумієте; зрозумію, зрозумієш, зрозуміємо, зрозумієте; зрозумій, зрозуміймо, зрозумійте).
Неозначено-особові — це такі речення, в яких дійова особа мислиться неозначено, більша увага зосереджена на дії, на події. Присудок у неозначено-особових реченнях виражається дієсловом у 3-ій особі множини теперішнього чи майбутнього часів або у формі множини минулого часу:
У газетах детально описують події тижня.
Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Шевченко).
Виступ президента покажуть по телебаченню.
Узагальнено-особові речення, в яких присудок виражається формою 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часів (рідше — 3-ої особи множини та наказового способу), але виконувач дії не називається, бо дію може виконувати кожен. Узагальнено-особові речення вживаються переважно у приказках та прислів'ях, а також у художньому стилі мовлення:
Шилом моря не нагрієш.
Готуй сани влітку.
На переправі коней не міняють.
Безособові речення, в яких дійова особа граматично не виражається. Головний член у безособових реченнях буває виражений:
безособовим або особовим, що має безособове значення, дієсловом: Смеркалося… Огнем кругом запалало (Шевченко). А на небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило (Васильченко). дієслівними формами на -но, -то:
Ранено в груди тяжко, а волосся тільки обсмалено порохом (Головко).
Односкладні речення з головним членом-підметом — це називні речення, в яких стверджується наявність предметів чи явищ. Головний член виражається іменником у називному відмінку (Хвилини. Дні. Роки). При ньому в реченні можуть бути означення і додатки: Пекучий день… Лісів солодка млява:… Смага стежок… Сонливиці левади,.. (Л. Костенко).
45. Двоскладні речення — речення у якому обов'язково повинні бути обидва головні члени — підмет і присудок. Наприклад, речення
Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти (І. Жиленко).
Адже це уже не дивно, що ми твердо, супротивно, владно устаєм (П. Тичина)
46. При́судок — це головний член речення, пов'язаний координацією з підметом, що виражає дію предмета, названого підметом. Найтиповіша форма присудка — дієслово в особовій формі, що означає дію чи стан суб'єкта, названого підметом.
ЗА БУДОВОЮ: Присудок буває простий і складений.
47. 3. -ІР-(-ИР-). Дієслова иншомовного походження, що мають у мові-джерелі суфікс -ір-, в українській мові втрачають цей суфікс у всіх формах: загітува́ти — загіто́ваний, зареєструва́ти — зареєстро́ваний, інформува́ти — інформо́ваний, сконструюва́ти — сконструйо́ваний. Але в окремих словах для усунення небажаної омонімії суфікс -ір- (після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р — -ир-) зберігається: букси́рувати (бо є буксува́ти), пари́рувати (бо є парува́ти), полірува́ти (бо є полюва́ти), репети́рувати (бо є репетува́ти) тощо. Суфікс -ір-(-ир-) уживаємо також у поодиноких дієсловах типу коти́рувати, лаві́рувати, пікі́рувати (летіти вниз), пікірува́ти (пересаджувати рослини), трети́рувати.
48. Підрядними означальними називаються речення, що пояснюють іменник у головному реченні й відповідають на питання який? яка? яке? які?
Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало (І. Нечуй-Левицький). Тигрицею, яку печуть тавром, ревла земля під кінським копитом (Ю. Клен).
З головним реченням підрядні означальні можуть поєднуватися сполучними словами — займенниками який, котрий, чий, сполучними словами — прислівниками де, куди, звідки, коли, як та сполучниками що, щоб, мов, наче, неначе. У головному реченні можуть бути вказівні слова той, такий.
Як радію за ту я людину, що загублену радість знайшла (В. Сосюра).
Підрядними з'ясувальними називаються речення, які пояснюють те, про що йдеться в головному реченні, і відповідають здебільшого на питання непрямих відмінків:
Ніколи в бурі не загине (хто?), хто Прометея має дух (В. Сосюра). Хвала тому (кому?), в кого душа орлина (Л. Дмитерко).
З головним реченням підрядні з'ясувальні пов'язуються сполучниками і сполучними словами хто, що, щоб, який, чий, котрий, як, наче, ніби, коли, куди, де та ін. У головному реченні цим сполучникам і сполучним словам може відповідати вказівне слово той у непрямих відмінках:
Хто посіяв вчасно, у того вродить рясно (Народна творчість). Він пишався тим, що був сином своєї країни (О. Гончар).
49.Простим називається речення, в якому є тільки одна граматична основа (предикативний центр)
Просте речення може бути повним і неповним. Повними називаються речення, у яких наявні всі головні та другорядні члени речення, необхідні для завершеності будови й повноти вираження значення (В чагарниках низькорослих акацій посвистували червоногруді снігурі (Ю. Збанацький)). Неповними називаються такі речення, у яких пропущений головний або другорядний член речення, зрозумілий із контексту або ситуації мовлення (Хвилини здаються тоді за години, години — за дні, дні — за роки (П. Мирний)).Прості речення можуть ускладнюватися відокремленими другорядними членами, однорідністю різних членів речення, звертанням, вставними і вставленими словами, сполученнями і реченнями
50.Акт.-– це документ правової чинності, в якому констатуються або підтверджуються факти, події, пов’язані з діяльністю підприємств, установ чи їх структурних підрозділів, вчинками посадових осіб.
Акти поділяються на законодавчі й адміністративні.
Законодавчі акти містять рішення щодо чинних законів, указів, постанов чи їх розділів або пунктів.
Адміністративні акти складаються тимчасовими або постійно діючими комісіями, окремими посадовими особами (ревізорами, інспекторами) в присутності свідків або без них за результатами ревізій, при прийманні-здаванні справ чи товарно-грошових цінностей, проведенні випробувань нової техніки, нещасних випадках, інвентаризації, зміні керівництва тощо.Тимчасові комісії призначаються, як правило, наказом керівника установи, якому потім подаються на розгляд і затвердження результати роботи комісії.
Акт складається з таких реквізитів:
1. Автор документа (назва відомства, організації).
2. Затвердження (вгорі праворуч).
3. Назва документа.
4. Дата, номер, місце складання.
5. Заголовок.
6. Підстава (наказ керівника установи).
7. Склад комісії.
8. Присутні.
10. Текст.
11. Відомості про кількість примірників, їх місцезнаходження.
12. Перелік додатків до акта.
13. Підписи членів комісії та присутніх (за необхідності).
Текст акта складається зі вступної (підстави для складання акта, склад комісії, мета її роботи) та констатуючої частин (суть і характер проведеної роботи, встановлені факти, пропозиції, висновки).
51.Прямою називають точно передану чиюсь мову, тобто таку, що повністю зберігає лексику, синтаксис та інтонацію висловлення мовця. Пряма мова характеризується завершеністю своєї структури і обов’язково має при собі слова автора, їх називають авторським введенням.
Відповідно до місця прямої мови речення з нею можуть мати таке пунктуаційне оформлення (А, а — слова автора; П — пряма мова).
А: «П».
А: «П!»
А: «П?»
«П», — а.
«П!» — а.
«П?» — а.
«П,— а,— п».
«П? — а.— П!»
«П!— а,— П».
«П,— а.— П».
Цитати
Слова або цілі речення, які наводяться буквально з чийогось висловлювання, з якогось твору чи документа, називаються цитатою. Цитата на письмі зазвичай виділяється лапками.
Якщо цитата супроводжується словами автора, то використовуються ті самі розділові знаки, що й у прямій мов
52.Українська мова славиться своєю милозвучністю, яка досягається уникненням скупчення кількох приголосних. В більшості випадків в словах зустрічається, в основному, два приголосних звуки підряд. Однак при утворенні похідних слів суфіксальним способом (тобто шляхом додавання суфіксів) на межі кореня і суфікса почали збігатися три і більше приголосних. Для зручності і милозвучності вимови деякі з приголосних в таких групах почали опускати (не вимовляти). Це явище частково закріпилося в графіці і отримало назву спрощення в групах приголосних.
Групи приголосних, де найчастіше відбувається спрощення:
- ждн – жн (тиждень – тижневий);
- здн – зн (проїздити – проїзний);
- стн – сн (честь – чесний);
- стл – сл (стелити – слати)
- слн – сн (ремесло – ремісник)
- стц – сц (містити) – місце);
- лнц – нц (сонце – від «сълньце»);
- рдц – рц (серденько – серце);
- сткл – скл (скло від стъкло);
- рнч – нч (горно – гончар;
- скн – сн (тріск – тріснути);
- зкн – зн (бризкати – бризнути).
Увага: на письмі спрощення спрацьовує лише для української лексики.
Винятки: шістнадцять, кістлявий, хвастливий, пестливий, хворостняк, зап’ясний і похідних від них.