3. Сутність облікової політики

 

Інструментом організації бухгалтерського обліку є облікова політика, яка являє собою сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Методи – це способи, прийоми, за допомогою яких об’єкти показують в обліку: методи оцінки вибуття запасів, нарахування амортизації, оцінки сумнівної дебіторської заборгованості.

Процедури – форми ведення, порядок документообігу, технологія обробки облікової інформації тощо.

Облікова політика має враховувати такі важливі фактори:

–       форму власності та організаційно-правову структуру підприємства;

–       вид економічної діяльності, що зумовлює особливості та умови облікової роботи;

–       параметри підприємства за обсягами діяльності, номенклатури продукції, чисельності працюючих тощо;

–       відносини з податковою системою, наявність пільг та умови їх отримання;

–       умови забезпечення підприємства ресурсами та умови реалізації готової продукції;

–       матеріально-технічне забезпечення обліково-аналітичної роботи підприємства та рівень забезпеченості кваліфікованими обліковими працівниками;

–       умови організації та стимулювання праці, відповідальності тощо.

Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді системи внутрішніх організаційно-розпорядчих документів, в центрі якої є наказ (або положення) про облікову політику підприємства. Розробкою наказу про облікову політику можуть займатися головний бухгалтер, внутрішній аудитор, аудиторська фірма та інші спеціалісти за рішенням (наказом) власника. Після затвердження керівником цей розпорядчий документ набуває статусу юридичного. Наказ про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві, є обов’язковим для виконання всіма службами та працівниками підприємства. Форма та зміст наказу на сьогодні не регламентується.

Наказ може містити такі розділи:

1. Нормативи та методичні принципи бухгалтерського обліку.

2. Техніка бухгалтерського обліку.

3. Організація бухгалтерського обліку.

У першому розділі наказу (розпорядження) відображаються:

1) нор­мативна база, що регулює методологію, техніку та організацію веден­ня бухгалтерського обліку та складання звітності (вказують перелік основних документів, якими необхідно керуватися);

2) зміни облікової політики, межі істотності та операційного циклу, порядок оцінки необоротних активів, терміну функціонування, нарахування і відображення амортизації (прямолінійний метод, методи зменшення залишкової вартості та прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний та виробничий методи);

3) порядок обліку та методи оцінки запасів і транс­портно-заготівельних витрат (метод ідентифікованої собівартості, середньозваженої собівартості, ФІФО, нормативних затрат, ціни продажу);

4) види створюваних резервів (резервний капітал, резерв сумнівних боргів);

5) визнання доходів і витрат, фінансових результатів та порядок розподілу прибутку (застосування 8-го і 9-го класів рахунків, перелік статтей витрат, поділ витрат на постійні і змінні, спосіб розподілу непрямих витрат між об’єктами калькулювання за кошторисними ставками, пропорційно витрат до часу, пропорційно до прямих витрат тощо).

У другому розділі наказу (розпорядження) затверджують:

1) робо­чий план рахунків;

2) форми обліку на підприємстві (журнально-ордерна, проста, спрощена, меморіально-ордерна, комп’ютерна);

3) графік (план) документообороту;

4) порядок ведення аналітичного обліку (за основними засобами, нематеріальним активами, матеріальними запасами, підзвітними особами, постачальниками тощо);

5) форми бух­галтерських документів (якщо немає стандартних);

6) організацію та порядок проведення інвентаризації (разова, періодична, перманентна, повна, часткова);

7) організацію управлінського обліку (за видами діяльності, за центрами відповідальності, за переділами, за процесами, за замовленнями) і контролю (внутрішнього аудиту);

8) перелік та порядок складан­ня і подання оперативної, бухгалтерської (фінансової) та статистич­ної звітності;

9) стан та розвиток комп'ютеризації облікових робіт.

У третьому розділі, пов'язаному з організацією бухгалтерського обліку, визначають:

1) організаційну структуру бухгалтерської служби (апарату бухгалтерії);

2) встановлюють відповідальність за організацію обліку на підприємстві, порядок призначення та звільнення голов­ного бухгалтера, працівників апарату бухгалтерії;

3) взаємовідноси­ни центральної бухгалтерії з обліковим апаратом структурних підрозділів;

4) визначають напрями соціального розвитку апарату бух­галтерії.

Формуючи облікову політику підприємства, вибирають, як пра­вило, тільки один варіант із кількох, передбачених відповідними нор­мативними документами. Якщо чинним положенням не регламен­тується порядок ведення обліку стосовно якогось конкретного об'єкта, то підприємство самостійно встановлює його, виходячи з прин­ципу доцільності, не порушуючи чинних положень бухгалтерського обліку.

Зміст облікової політики має бути неодмінно розкритий у пояснювальній записці до річного фінансового звіту підприємства. Розкриття облікової політики дає змогу зіставляти фінансові звіти одного підприємства за різні звітні періоди та фінансові звіти різних підприємств.

Підприємство повинно забезпечити незмінність облікової політики протягом всієї господарської діяльності (як мінімум календарний рік). Зміна облікової політики можлива у випадках, передбачених П(С)БО, у зв’язку зі змінами в законодавстві, розробкою та застосуванням нових методів ведення обліку або суттєвими змінами в умовах роботи чи у структурі підприємства. Будь-яка зміна положень облікової політики має бути обгрунтована і відображена у пояснювальній записці до річного звіту підприємства.

Вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів відображається у звітності через коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року та повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.