14.Ідеалістична філософія Берклі та Юма

XVIII век – век Просвещения, рас-пространения научного знания. Картина философских учений усложняется. Основная линия споров-дискуссий: между материалистами и идеалистами, ра-ционалистами и эмпириками, между философами-догматиками и философами-скептиками/агностиками.

Наиболее выдающиеся мыслители 18-го столетия: Дж. Беркли, Давид Юм, Вольтер, Руссо, Дидро, Гельвеций, Гольбах, Кант.

Беркли и Юм продолжили традицию англий-ского эмпиризма, но с иррационалистических позиций. Епископ Джордж Беркли (1685-1753) — крайний эмпирик, выдвинул тезис: «существовать – значит быть воспринимаемым» (esse est percipi). Он пошел дальше Локка,

утверждая, что в мире нет ничего, кро-ме опыта. А опыт – это восприятие. Невоспринимае-мого не существует – его основная мысль. Люди не могут знать, что стоит за их чувствами-ощущениями. Беркли был непоследователен в своих взглядах. Не признавая существования объективного мира, мате-рии, он в то же время признавал существование Бога, был фактически идеалистом. Его учение можно оха-рактеризовать как субъективный идеализм. Он был ярым противником материализма, написал книгу, в ко-торой привел аргументы против материалистической философии, против существования материи. Он до-пускал существование Бога, поскольку считал, что его душа восходит к той душе, которая существует за пре-делами его сознания, индивидуальности, в Боге. Если бы Беркли последовательно проводил свой эмпиризм, то такую субъективистскую позицию мож-но было бы назвать солипсизмом (буквально «наедине с самим собою») – точка зрения философа, считающе-го, что кроме него больше никого нет. Беркли, однако, не был солипсистом.Давид Юм (1711-1776) — фи-лософ английского Просвещения, критиковал религи-озный и философский догматизм, всякие доктрины и верования, которые укоренились в сознании людей. Он был философом-скептиком, антирационалистом. Юм известен своей мыслью о том,что не существует объ-ективной причинной связи вещей, что причинность ус-танавливается лишь как факт психического опыта. Ко-гда мы наблюдаем: за одним следует другое и это по-вторяется в разных ситуациях, то делается вывод, что одно есть причина другого. Юм полагал, что связь ме-жду вещами – результат психического опыта. Юм под-верг сомнению многие христианские догмы. Вся дея-тельность Юма была направлена на раскрепощение человеческого разума.

15. Філософія Феєрбаха л.Фейєрбаха.

Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля

став Л. Фейєрбах(1804 – 1872 рр.), його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.

З Л. Фейєрбаха починається період нового злету,У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не створена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха – це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах – матеріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст. Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У цетрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, “панує” над природою “шляхом покори її” в той як її слід розгляди як єдність біологічного і соціокультурного.