- •3. Філософія та світогляд
- •6 Філософія Стародавньої Індії.
- •7Філософія Стародавнього Китаю.
- •8. Філософія Средньовіччя та Відродження.
- •Схоластика Наступний період (XIII—XV ст.) в розвитку середньовічної філософії називаютьсхоластикою.
- •Філософія епохи Відродження
- •8.1 Західноєвропейська філософія епохи Відродження
- •8.2 Філософія Середньовіччя, її особливості
- •9. ФіЛософія Нового Часу
- •11 Філософія Канта.
- •12. Метод і система Гегеля
- •14.Ідеалістична філософія Берклі та Юма
- •15. Філософія Феєрбаха л.Фейєрбаха.
- •16. Сенсуалізм і раціоналізм у філософії
- •18. Суспільно-історичні та науково-теоретичні передумови виникнення марксиської філософії
- •19. Розвиток марксиської філософії Леніном та Плехановим
- •20Філософська думка Київської Русі.
- •22 Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.
- •23 Філософські погляди г.Сковороди.
- •24. Філософські та суспільно-політичні погляди представників Кирило- Мефодіївського юратства
- •25. Українська філософія 19-20 століть(Франка, і т. Д.)
- •26.Філософія Бердяєва.
- •28.Філософія п.Д. Лодія.
- •31.Неопозитивізм.
- •32.Критичний раціоналізм і теорія “трьох світів» к. Поп пера.
- •33.Фрейдизм, неофрейдизм(філософія психоаналізу).
- •34.35. Філософія екзистенціалізму (е) – історія та проблеми.
- •36.Релігійна філософія. Неотомізм.
- •37. Проблема буття в філософії. Основні форми буття.
- •38.Формування філософського поняття матерії.
- •39. Єдність матерії,руху,простору і часу
- •40.Поняття руху, суперечність руху. Основні форми руху матерії.
- •41. Поняття природи, його філософське осмислення.
- •42.Проблема свідомості у філософії.
- •43.44.Суспільно-історична сутність свідомості і її структура.
- •48, 49 Біологічне і соціальне в людині
- •50. Проблема людини у філософії
- •51. Людина, як індивід, індувідуальність, особа та особистість.
- •52. Природа як передумова розвитку людини і суспільства.
- •53.Взаємозвязок суспільства і природи.
- •54.Філософський аналіз суспільства як системи.
- •55.Соціально-етнічні форми спільності людей
- •57.Суспільний прогрес.
- •58.Суспільне виробництво.
- •59. Поняття суспільства. Рушійні сили розвитку суспільства.
- •61. Поняття культури. Структура і функції культури.
- •64.Поняття практики. Практична основа життєдіяльності людини. Види практичної діяльності людини.
- •70.Раціональне пізнання
- •73. Суб»єкт і об»єкт пізнання, особливості їх взаємодії
43.44.Суспільно-історична сутність свідомості і її структура.
Свідомість не зводиться до психіки людини. Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям "психіка людини". Психіка складається із таких духовних утворень, як свідоме і несвідоме, що є багатомірними і перебувають у постійній взаємодії. Свідомість — це насамперед знання. Без знання свідомості не існує. Ось чому в сучасній філософській літературі більшість дослідників вказують на важливу роль пізнавальної (когнітивної), емоційної та мотиваційно-вольової форм діяльності свідомості. Логічна структура когнітивної діяльності людини складається із чуттєво-сенситивного, абстрактно-мисленного та інтуїтивного рівнів. На цих рівнях виникають чуттєві образи й понятійні структури, які становлять предметно-змістовну основу мислення. До пізнавальних здатностей людини належить також увага і пам'ять. Але у пізнавальній сфері свідомості провідна роль, безперечно, належить понятійному мисленню. Саме воно забезпечує всій пізнавальній діяльності предметний, усвідомлений характер.
Емоційна сфера свідомості — складне, мало досліджене явище. Спроба виділити її структури і типологізувати їх не вдалась. Емоції — це відображення об'єкта у формі психічного переживання, хвилювання. Емоційну сферу становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін.), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття.
Мотиваційно-вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб суб'єкта в єдності зі здібностями у досягненні цілей.
Поряд із свідомістю у "внутрішньому світі" людини існує рівень несвідомого. Сьогодні це визнала більшість вчених. Вважають, що несвідоме — це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, а також інстинкти та запорогові почуття. Інстинкти і запорогові почуття — це такі структурні елементи несвідомого, які можуть зароджуватись на рівні підсвідомого, залежати від нього, а з часом переходити на рівень свідомості. До несвідомого зараховуються також автоматизми й інтуїція, які можуть зароджуватись на рівні свідомості, а з часом поринати у сферу несвідомого. Під автоматизмами розуміють складні дії людини. Первинно утворюючись під контролем свідомості, в результаті довгого тренування та багаторазового повторювання, вони набувають несвідомого характеру.
Завдяки включенню несвідомого до психічної діяльності, на думку вчених, навантаження на свідомість зменшується, а це в свою чергу розширює поле творчих можливостей людини. Сучасна наука оперує і поняттям підсвідомого. Це особливий пласт або рівень несвідомого. До нього включаються психічні явища, пов'язані з переходом операцій діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму.
Одним із перших в історії науки розв'язати проблему співвідношення свідомого й несвідомого намагався австрійський психолог і психіатр З.Фрейд (1856—1939). Він дійшов висновку про суттєво важливу, а часом і вирішальну роль несвідомого (особливо щодо психічних захворювань). Концепція Фрейда лежить у руслі тієї філософської традиції, яка робить акцент на несвідомому (А.Шопенгауер, Е.Гартман, А.Бергсон та ін.). Разом з тим багато філософських течій на противагу Фрейду, дійшли висновку, що у поведінці людини, її практичній і пізнавальній діяльності провідну роль відіграє все ж таки свідомість. Несвідоме і свідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людини, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи одне на одного. Несвідоме містить у собі багаті можливості, які стимулюють раціональні аспекти людської життєдіяльності та творчих дій суб'єкта.
Важливою складовою свідомості є самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. У цьому разі об'єктом пізнання суб'єкт робить самого себе і свою свідомість. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характерної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.
Самосвідомість тісно пов'язана з рефлексією. Рефлексія — це принцип мислення, за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм діяльності. Термін "рефлексія" в широкому розумінні означає спрямовувати свідомість на самого себе, розмірковувати над своїм психічним станом.
Отже, підкреслимо, що елементи і рівні структури суб'єктивної реальності формуються під впливом соціального способу життя людини. На завершення треба сказати також, що ми багато чого ще не знаємо про механізми, функції, структуру і властивості свідомості. Нез'ясованими залишаються й питання взаємозв'язку свідомості з діяльністю індивіда, буттям тощо.
Отже, ми дійшли висновку, що спосіб буття людини у світі завжди передбачає наявність свідомості, яка буквально "пронизує" людську діяльність, бо вона є необхідною умовою її організації й відтворення.
47.Актуальність філософ.осмисл.люд.Людина як найвища цінність.Проблема сутності людини в філософії, людина як цілісність.Людина є найвищий витвір природи. Її сутність досить складна і багатогранна. Невипадково вона вивчається багатьма науками в різних аспектах. Філософія ж завжди намагається збагнути людину в її цілісності. Філософську програму можна коротко, стисло створити слідом за Сократом: «пізнання самого себе», в цьому сутність інших філософських проблем. В античній філософії людина розглядалася переважно як частина космосу, як певних мікрокосмос, в своїх людських проявах підвладний вищому началу – долі. Християнство вважає, що справжнім покликанням людини є залучення її до вищої сутності – бога і тим самим одержання спасіння в день страшного суду. Філософія Нового часу набула в людині насамперед її духовну сутність. В сучасній філософії, як мінімум, можна виділити три точки зору на людину. 1) біологізаторська – згідно з нею людина - це особливий високоорганізований механізм; 2) соціологізаторська, стверджує, що людина – це система людства; 3) визначає людину, як суверену особистість з її моральним і естетичним світом.Людина являє собою біо- психо- соціальну цілісність, при визначенні ролі соціального фактора. Це жива істота, яка перетворює природу з допомогою засобів праці з метою задоволення свої матеріальних і духовних потреб, спираючись на систему суспільних відносин. Виступаючи й взаємодію з природою і один з одним люди утворюють новий вид матеріальної діяльності – суспільство.