41.Ідейні джерела ісламу.

Головні положення ісламу викладено у священній книзі мусульман — Корані (араб. аль-куран — те, що чи­тають).Текст Корану сформувався переважно після смерті Мухаммеда, в VII ст. Складається він із 114 сур (глав) — 90 "меккських" і 24 "мединських". Більша його частина — діалогічна полеміка між Богом,

противниками ісламу й тими, хто вагається. Його зміст становлять проповіді Мухаммеда, уславлення Бога, зако¬ни, легенди, полеміка з євреями і християнами. У ньому можна виділити чотири змістових пласти:

1) релігійні погляди на світ, догматичне та культове вчення ісламу;

2) правові та моральні норми, обряди, традиції арабсь¬ких племен, покладені згодом в основу правової й мораль¬ної системи ісламу;

3) давньосемітські, давньоарабські, іудейсько-христи¬янські та інші міфи, легенди про пророків та їх діяння;

4) фрагменти фольклору доісламської епохи, відомості історичного, етнографічного, географічного характеру.

У Корані світ та людське життя поділено на земне і по¬тойбічне. Земне трактується як тимчасове, як підготовка до майбутнього життя. Вихідним моментом вчення про людину є ідея її гріховності. Легенди в Корані та Біблії про гріхопадіння Адама та Єви здебільшого тотожні. За Кора¬ном, люди поділяються на мусульман та невірних. Він містить вказівки щодо основної святині ісламу — Кааба в Мецці та обряду паломництва.

Сунна. Іншим авторитетним і обов’язковим для всіх мусульман джерелом права була Сунна ( "священний переказ"), що складається з численних розповідей (хадісів) про думки і вчинки самого Мухамеда. У хадісах також можна зустріти різне правове нашарування, що відображає розвиток соціальних відносин в арабському суспільстві.

Суна — свого роду тлумачення Корану.

Іджма — третє джерело мусульманського права, за допомогою якого шукалися відповіді на питання, не вирішені Кораном і суною. Іджма являє собою узгоджений висновок стародавніх правників (муджтахідів) як знавців ісламу про обов'язки правовірного, наданий на підставі тлумачення Корану та суни. Лише будучи записаними в іджму, норми права, незалежно від їх походження, підлягали застосуванню.

42.Особливості віровчення ісламу.

Віровчення ісламу передбачає сповідування системи догматів. У сунітському варіанті, який сформувався в VII— VIII ст., їх сім:

1. Віра в єдиного бога — Аллаха. Головний догмат ісла¬му — єдинобожжя виражений простою формою сповіду¬вання віри: "Нема Бога, крім Аллаха, і Мухаммед — по¬сланець Аллаха". Ця форма називається шахада, або та-ухід, що означає "свідчення". Промовляючи ці слова, му¬сульманин ніби засвідчує визнання принципу монотеїзму. Потрійне проголошення шахади перед духовною особою є ритуалом навернення до ісламу. Шахада входить до бага¬тьох молитв. Вона є елементом азану — молитви, здійсню¬ваної п'ять разів на день. Її текст, зображений каліграфічним арабським письмом, прикрашає мусуль¬манський орнамент.

Віра у всемогутнього, суворого, але справедливого Ал¬лаха пов'язана з уявленнями про кінець світу, страшний

Іслам 313

суд та про посмертну відплату. Ці догми перейшли в іслам з іудаїзму та християнства і мало чим відрізняються від 'їх трактувань.

Якщо догматика ісламу (іман) проста, то цього не мож¬на сказати про його культову практику (дін), що містить п'ять обов'язкових положень — п'ять "стовпів" ісламу. Деякі мусульманські богослови вважають шостим "сто¬впом" віри боротьбу проти "невірних" — джихад, або га¬зават (війна за віру), що було одним з головних обов'язків мусульманина, всієї общини на першому етапі історії ісла¬му. Однак, починаючи з IX—Х ст., з'явилися уявлення про вищу форму джихаду як про внутрішнє духовне самовдос¬коналення на шляху пізнання Аллаха.

2. Віра в ангелів. Склалася в ісламі на грунті коранічних уявлень. Ангели — істоти, які виконують веління Алла¬ха — охороняють рай та пекло.

3. Віра в Священне Письмо. Коран мусульмани вважа¬ють священною книгою ісламу — найвищим одкровен¬ням.

4. Віра в пророків та послаиництво Мухаммеда. Про це свідчить формула: немає Бога, крім Аллаха.

5. Віра в кінець світу та загробне життя.

6. Віра у визначення долі людини Богом.

7. Віра у воскресіння після смерті. Шиїтська система віровчення сформувалася у XII— XIII ст. і визнає тільки п'ять догматів:

1. Таухид — єдинобожжя.

2. Адль — справедливість.

3. Нубуваат — пророцтво.

4. Імамат — влада імамів.

5. Киямат — воскресіння.

Принципи ісламського віровчення, викладеного в Ко¬рані та Суні, покладено в основу моральних і обрядових правил, обов'язкових для кожного мусульманина. Вони є джерелом мусульманського права — шаріату (араб. шарі — вірний шлях до мети).