Третій етап

Цей етап передбачає: отримання правильного відчуття даної дії; домагання правильного відчуття м’язів і напруги при боротьбі, не порушуючи свободи партнера.

Викладач пропонує учневі сісти до столу, покласти руки на стіл, взяти олівець. Потрібно домагатися, щоб ці рухи були природними, як в повсякденному житті. Пропонуйте учням найпростіші вправи: кинути в корзину м’яч, дістати ручку з шафи, піймати сорочку з річки, закинути вудку і т. Ін.

Всі ці дії повинні виконуватися без зайвого напруження, з витратами фізичної енергії рівно настільки, наскільки необхідно саме для цієї дії. Викладач повинен весь час нагадувати про затиски і вивільнення тих чи інших м’язів.

Потім вправи повинні ускладнюватися. Пропонуйте учням проробити дії з предметами (передавати цеглу, носити воду, піднімати мішки, ящики і т.ін.). Потім пропонуйте зробити ці ж вправи, але без предметів. Обов’язково вимагайте і контролюйте, щоб у другому випадку (безпредметні дії), м’язи були напружені так, як ніби-то учні переносять не уявні предмети, а справжні.

Доцільно пропонувати учням вправи на знайому їм роботу: піднімати гирю, забивати гвіздок, нести мішок з картоплею, викручувати білизну та ін.

Можна і потрібно пропонувати парні вправи: гребти, грати у волейбол, садити дерева, пиляти дерева і т.ін. Ці вправи розвивають колективність, взаємозв’язок, взаємодію.

У таких вправах необхідно відтворювати лише ті дії, які знайомі учням. Домагатися доводити їх до правильної, точної напруги.

Пропонуйте учням вправи на вироблення правильного відчуття і почуття взаємозв’язку партнерів. Наприклад: відірвати партнера від столу; взяти партнера за руку і тягти за собою; схопившись руками, примусити партнера стати на коліна, перетягувати канат. Кожну вправу необхідно проводити з фізичною взаємодією на партнера, тобто вести справжню боротьбу, щоб перевірити м’язове відчуття і уточнити, які м’язи працюють і наскільки. Потім повторити ці вправи без фізичної взаємодії, так як на сцені при роботі прямої фізичної взаємодії на партнера не допускається.

Четвертий етап

Кожен рух, положення, поза повинні бути виправдані, доцільні, продуктивні. К.С.Станіславський говорив, що на сцені, коли виконавець приймає яку-небудь позу, або положення тіла, існують три моменти:

1. Зайва напруга, яка неминуча при кожній новій позі і при хвилюванні від публічного виступу.

2. Механічне вивільнення м’язів від зайвого напруження з допомогою контролера.

3. Обгрунтування або виправдання пози.

Наприклад: викладач пропонує сісти учням на стільці. За першим

сигналом їм потрібно прийняти яку-небудь позу; за другим – не змінюючи пози, знайти точку опори, вивільнити зайві затиски; за третім – всім виправдати свої пози вигадкою. Після цього обов’язково поставити перед ними цілий ряд запитань, з’ясовуючи смислові значення тієї чи іншої пози, положення, дії.

Питання можуть бути різноманітні: чим ви виправдаєте ваше положення? Яка ваша дія? Чим ви налякані? І т.ін.

Вияснивши всі обставини, запропонуйте студійцю діяти в цих обставинах.

При виконанні кожної вправи викладач повинен слідкувати за тим, щоб дія була продуктивною, правдивою і доцільною.

„ДІЯ”, „ЯКБИ”, ЗАПРОПОНОВАНІ ОБСТАВИНИ

Вивчення елементу „дія” повинно проходити в такій послідовності:

перший етап – доцільність, обгрунтованість дії;

другий етап – „якби”, запропоновані обставини.

І-й етап передбачає і ставить мету навчити учня діяти доцільно, обгрунтовано, продуктивно.

Пропонуємо викладачу провести ряд вправ, не ставлячи мети дії.

1. Оглянути клас. Виміряти його кроками.

2. Підслухати що-небудь.

3. Заховати який-небудь предмет і т.ін.

Учні, не маючи мети, дуже швидко виконують дії. Педагогу

потрібно протримати виконавця на сцені якомога довше. Учневі, який завершив дію, стає ніяково від бездіяльності. Тоді пропонуємо викладачеві проаналізувати те, що відбулося. В аналізі викладач звертає увагу на безцільність, механічність дій, тому що не була поставлена мета, робить висновок, що на сцені не можна діяти безцільно, а обов’язково потрібно поставити мету.

Потім викладач пропонує наступні вправи, але обговорює разом з учнем, для чого потрібно здійснювати запропоновані дії, тобто ставить перед учнем мету. Запропонуйте учневі прибрати квартиру в трьох випадках:

• ви отримали квартиру;

• ви чекаєте дорогого гостя;

• ви виїжджаєте з цієї квартири в нове помешкання.

Звичайно, учень в кожній ситуації буде діяти по-різному, в залежності від мети і причини. Викладач повинен давати учням якомога більше завдань і вправ, щоб виробити звичку до життєвої, людської дії.

Хотіння – завдання – дія

Щоб почати дію, потрібно визначити мету, чого я „хочу”? Це „хочу” на сцені, як і в житті, повинно бути безперервним. Одне „хочу” змінюється другим „хочу”. Людина кожного моменту чого-небудь хоче. Вона завжди повна бажань.

Отже, у вас появилося бажання, його потрібно якось виявити, на допомогу приходить завдання. Для реалізації свого хотіння повинен бути об’єкт і прагнення діяти – тільки за цих умов можна виконати своє „хочу”. Звідси виходить, що задача – це хотіння не абстрактне, а в дії. Отже: хотіння – задача – дія.

В цьому складному творчому процесі нам допомагають рушійні сили нашого психічного життя – розум (уявлення, судження), почуття, воля.

Схема даного процесу: по-перше, чітко виразити думку (зір з допомогою уяви малює нам бачення, тобто уявлення, а уявлення викликають у нас судження); по-друге, думка (уявлення-судження) викликає і захоплює почуття, не насилуючи його; по-третє, почуття збуджують хотіння; по-четверте, хотіння перетворюється в прагнення, тобто задачу; по-п’яте, прагнення переходить в дію.

Запропонуйте учням наступні вправи:

1. Заблукали в лісі, хочемо вибратися.

2. Варення закрите в шафі, хочу скуштувати.

3. Граючись з собакою, затоптали на клумбі улюблені квіти сестри, хочу виправити зроблене.

Пропонуйте якомога більше вправ. Слідкуйте за їхнім правильним виконанням.

Завдання, як і хотіння, бувають фізичні, елементарно-психологічні і складно-психологічні. К.С.Станіславський говорив, що в кожній фізичній, в кожній психологічній задачі і в її виконанні багато і від того і від другого. Практика показує, що починати потрібно з фізичної лінії. Ідучи по фізичній лінії, ви не будете залякувати свого почуття. Виконання фізичних завдань, дій допоможе створити правильний психологічний стан.

Запропонуйте учням вправи на фізичні, елементарно-психологічні і складно-психологічні завдання.

1. Прибрати кімнату: чергове прибирання (фізичне завдання).

2. Прибрати кімнату так, як любить ваша мама (елементарно-психологічна задача).

3. Прибрати кімнату після втрати дорогої людини (складне психологічне завдання).

При виконанні завдань слідкуйте за логікою дій учнів, домагайтеся органічної поведінки, не

допускайте награвання.

Рекомендую проводити вправи в такій послідовності, щоб учень сам зрозумів, які зміни відбуваються в його поведінці. Не спішіть „підганяти” учня, дайте йому продумати логіку поведінки, „налаштуватися” на виконання поставлених завдань. Обов’язково детально проаналізуйте вправи, звертайте увагу на зміни в настрої, в почуттях, в поведінці, темпо-ритму дії і т.ін.

Не нехтуйте малими фізичними діями, не пропускайте жодної з них, навчіться користуватися ними заради правди і віри в істинність того, що робите на сцені.

Викладач повинен слідкувати, щоб учні в цих вправах виставляли завдання живі, активні, цікаві, які б хвилювали учнів. Дуже важливо, щоб завдання подобалося і захоплювало, щоб учневі хотілося його виконати. З метою перевірки якості намічених завдань запропонуйте учням перед початком виконання етюду перерахувати їх.