Виховання зовнішньої техніки актора

Звичайно, цей аспект формування учня вирішується і на уроках акторської майстерності – в тренінгу на розвиток органів почуттів, почуття ритму, в роботі з музичного розвитку, в роботі над словом, в тренінгу звільнення від напруги. Піклування про внутрішню і зовнішню культуру поведінки, виховання почуття простору і композиції – все це і внутрішня психотехніка, але і, безсумнівно, зовнішня техніка, виразні засоби актора, засоби трансляції внутрішнього процесу життя ролі.

Усі методичні прийоми і способи, які вирішують проблеми виховання людської натури і професійних якостей, повинні допомогти в головному: логічно і свідомо підвести майбутнього актора до вміння самостійно працювати над роллю. Допомогти розбудити творчі сили кожного. Розбудити потребу до постійної творчості. Навчити не нехтувати дрібницями життя, головне робити наскрізним, бути не лише розвідником у ньому. Всі методичні прийоми спрямовані до того, щоб в актора створилася міцна ланцюгова реакція: від натури до свідомості, від свідомості до мети, а через дію до почуття. Навчання не завершує освіту, а лише привчає самостійно працювати і думати, думати... головна мета школи – домогтися від кожного можливого удосконалення.

Вивільнення м’язів

Природа творчої майстерності актора вимагає, щоб його фізичний апарат був підготовлений для дії. Необхідно тренувати не лише внутрішній апарат, який створює процес переживання, а й зовнішній, тілесний апарат, який відображає наше внутрішнє життя.

Перетворення всього фізичного апарату у виразну зброю – це мистецтво із мистецтв, а це можливо лище при умові повсякденної роботи над мовою, голосом, розвитком виразності тіла.

Щоб відпрацювати вміння рухатися виразно і правдиво, потрібно займатися пластикою, ритмікою, танцем і т.ін. Ми ж звернемося лише до одного із цих розділів – вивільнення м’язів від зайвої напруги.

Предметом вивчення повинні бути м’язи довільних рухів, які підкоряються волі людини.

Педагог пропонує студійцям слідкувати за рухами його рук і запам’ятати:

перше – повільно і обережно випростати долоні вверх, ніби на них знаходиться ваза, яку потрібно передати людині, що стоїть високо;

друге – розводити руки, ніби при плаванні брасом;

третє – кидати долоні вверх і вперед, ніби ловити волейбольний м’яч.

Потім пропонує пригадати перший рух, другий і т.д. Педагог змінює порядок номерів вправ, пропонує не лише фіксувати рухи, а й діяти (пливти, грати у волейбол).

2. Напружити все тіло і повільно (від пальців ніг до голови) розслабити.

3. Напружити ліву ногу, прослідкувати процес напруження і розслаблення, а також прослідкувати, які м’язи напружуються, крім м’язів ноги і т.д.

Вправи викладач пропонує найрізноманітніші, пропонуючи учням аналізувати процес напруження м’язів та їх вивільнення. Всі запропоновані вправи викладач контролює, аналізує, вказує на допущені помилки.

Потрібно, щоб викладач наголосив студійцям на те, що перш ніж починати творити, потрібно привести в порядок свої м’язи, навчитися розуміти їх, керувати і володіти ними.

Лідія Павлівна Новицька, учениця К.С.Станіславського, педагог з великим практичним стажем, рекомендує вивчення цього елементу сценічної дії розбити на чотири етапи:

1. Вироблення м’язового контролера.

2. Визначення центру ваги і точки опори.

3. Виховання навичок і вмінь визначати роботу м’язів. Знати, які м’язи несуть навантаження при цій чи іншій фізичній дії, і вміти користуватися цими м’язами рівно настільки, наскільки вимагає здійснення цієї дії.

4. Виправдання пози, жесту, руху. Кожен рух, положення, поза і жест повинні бути виправдані, продуктивні і доцільні.