- •Основи культурології
- •Передмова
- •Розділ іі. Історичні форми
- •7.2. Характерні риси свідомості первісної людини
- •7.3. Особливості первісного мистецтва
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Кессиди ф.Х. Сущность мифа и его отношение к познанию, религии и художественному творчеству
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 8. Давні цивілізації Сходу Зміст теми
- •8.1. Загальна характеристика давніх цивілізацій
- •8.2. Культура Давнього Єгипту
- •8.3. Цивілізація Давньої Месопотамії
- •8.4. Культура Давнього Китаю та Давньої Індії
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми к. Ясперс. О мировой истории
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 9. Антична культура Зміст теми
- •9.1. Особливості становлення античної культури
- •9.2. Особливості культури Давньої Греції
- •9.3. Культура елліністичної епохи
- •9.4. Культура Давнього Риму
- •9.5. Античне мистецтво
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Кессиди ф.Х. К проблеме греческого чуда
- •Вернан ж.-п. Духовный мир полиса
- •План семінарського заняття
- •Завдання До самостійної роботи
- •Тема 10. Культура Середньовіччя Зміст теми
- •10.1. Соціокультурні характеристики людини Середньовіччя
- •10.2. Основні субкультури середньовічного суспільства
- •10.3. Мистецтво європейського Середньовіччя
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Жак Ле Гофф. О цивилизации средневекового Запада
- •Хёйзинга й. Осень Средневековья
- •Гуревич а.Я. Категории средневековой культуры
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 11. Культура Відродження Зміст теми
- •11.1. Характерні риси ренесансної культури: антропоцентризм, гуманізм
- •11.2. Суперечливість Ренесансної культури
- •11.3. Мистецтво Відродження
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Пико делла Мирандола. Речь о достоинстве человека
- •Лосев а.Ф. Общая характеристика эпохи Возрождения
- •План семінарського заняття
- •Завдання До самостійної роботи
- •Тема 12. Культура Нового часу Зміст теми
- •12.1. Соціально-економічні та наукові передумови формування культури Нового часу
- •12.2. Ціннісно-світоглядні орієнтири людини Нового часу
- •12.3. Основні мистецькі напрями Нового часу
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Гвардини р. Конец нового времени
- •Кант и. Ответ на вопрос: что такое Просвещение?
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 13. Культура Новітньої епохи Зміст теми
- •13.1. Особливості сучасного культурного розвитку на зламі хх-ххі століть
- •13.2. Мистецтво Новітньої епохи
- •13.2.1. Мистецтво першої половини хх століття
- •13.2.2. Мистецтво постмодернізму
- •13.3. Проблема діалогу культур у контексті сучасних глобалізаційних процесів
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела для вивчення теми а. Печчеи. О человеческих качествах
- •Тоффлер о. Футурошок
- •Швейцер а.А. Культура и этика Кризис культуры и его духовная причина
- •План семінарського заняття
- •4. Діалог культур як імператив сьогодення. Завдання До самостійної роботи
- •Розділ ііі. Історичні форми релігії
- •Тема 14. Генеза релігії, її ранні форми Зміст теми
- •14.1. Виникнення та особливості первісних вірувань
- •14.2. Ранні форми релігії
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Тайлор э.Б. Первобытная культура
- •Фрэзер Дж.Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 15. Національно-державні релігії Зміст теми
- •15.1. Етнічні релігії, їх сутнісні ознаки та класифікація
- •15.2. Ранні національні релігії
- •15.2.1. Релігійні уявлення Давнього Єгипту
- •15.2.2. Релігія Давньої Греції
- •15.2.3. Релігійні вірування давніх римлян
- •15.3. Пізні національні релігії
- •15.2.3.1. Зороастризм – стародавня релігія Ірану
- •15.3.3.2. Специфіка індуїзму як національної релігії Індії
- •15.3.3.3. Конфуціанство – національна релігія Китаю
- •15.3.3.4. Іудаїзм – національна монотеїстична релігія
- •Питання для самоконтролю
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 16. Світові релігії Зміст теми
- •16.1. Загальні риси світових релігій
- •16.2. Буддизм
- •16.2. Загальна характеристика буддизму
- •16.2. Основні напрямки буддизму
- •16.2. Буддійський культ
- •16.3. Виникнення та еволюція християнства
- •16.3.1. Передумови виникнення християнства, його основні ідеї та культ
- •16.3.2. Православ’я
- •16.3.3. Католицизм
- •16.3.4. Протестантизм
- •16.4. Іслам
- •16.4.1. Виникнення і поширення ісламу
- •16.4.2. Основи віровчення та культу. Шаріат
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми а.Мень. История религии
- •С.Хантингтон. Столкновение цивилизаций
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Глосарій
- •Список рекомендованої літератури
15.2.3. Релігійні вірування давніх римлян
Релігія давніх римлян, незважаючи на ряд спільних рис з грецькою релігією, породжених частково схожими історичними умовами та прямим впливом, відрізнялася певною своєрідністю.
Один із найдавніших пластів релігійних вірувань та обрядів римлян - сімейно-родова релігія. Римляни вірили в душі чи тіні померлих - мани, які вважалися покровителями сім’ї та роду, в пенатів (від penus - провізія, запаси їжі) - домашніх духів-оберегів, у ларів - духів-покровителів (lares familiaris - духи сім’ї, lares реrmarini - духи мореплавства, lares militares - духи військових). Сімейно-родовий культ був пов’язаний у римлян з архаїчним вшануванням вогню, який отримав загальнодержавну форму.
Уже здавна римляни шанували богів: Юпітера - бога неба, світла, володаря погоди і дощу, носія перемоги; Юнону - дружину Юпітера; Марса - бога війни; Мінерву - богиню родючості, покровительку мирної праці, наук і мудрості, а також ремесел, медицини і мистецтва. Вони також вірили в численних дрібних божеств, духів, що населяють весь світ, у духів предків. У них були широко вживані ворожіння і всілякі магічні дії.
Особлива заслуга у створенні початкової староримської релігії належить другому із семи царів Риму - Нумі Помпілію, який, одержавши владу, вирішив у місті, започаткованому силою зброї, встановити порядки, які спирались би на право і закони. А авторитет права та законів мав існувати на основі страху перед богами. Нума Помлілій установив посаду верховного жерця бога Юпітера, надав йому двох помічників, які були жерцями богів Марса і Квіріна, установив посаду понтіфіка, якому доручив наглядати за всіма жертвоприношеннями, порядок яких сам установив. Отже, Нума Помпілій зробив перші кроки впорядкування релігійного культу, формальна сторона якого потім набрала у стародавній римській релігії виключного значення.
Для римлян було дуже важливим старанне дотримання всіх обрядових норм, узаконених формул; найменше порушення їх у діях чи словах (особливо, іменуючи бога) могло розсердити божество, і вся церемонія втрачала дієвість. Усі заклинання, магічні формули, звернення і заклики до богів були чітко унормовані: їх применшення вважалося зневагою до бога, якому вклоняються, а їх перебільшення - зневагою до інших богів.
До числа найдавніших пластів римської релігії належали також землеробські та скотарські обряди і вірування; багато богів за своїм походженням були пов’язані з землеробськими культами. Так, наприклад, Марс вважався богом війни, однак був також покровителем землеробства та скотарства; Венера, богиня любові й краси, у той же час вважалася божеством садівництва й виноградарства.
У міру зростання держави, входження до її складу нових областей римський пантеон наповнювався новими богами і богинями, особливо відчутним був вплив грецької традиції: до римлян потрапили грецькі боги, а саме: Аполлон, Геракл (потім Геркулес), Юпітер став ототожнюватися із Зевсом, Юнона з Герою, Мінерва з Афіною, Діана з Артемідою, Марс з Аресом, Венера з Афродітою, невгасимий вогонь богині Вести - аналогія з грецькою богинею Гестією. У період Римської республіки продовжувалась еллінізація римської релігії.
До початку II ст. до н.е., остаточно склався культ 12 головних римских богів: Юпітер - цар богів, бог грому і блискавки; Юнона, його сестра і дружина - покровителька жінок і материнства; Нептун - бог моря і покровитель мореплавства; Мінерва - богиня воїнів, покровителька ремесла; Марс - бог війни; Венера - богиня краси і кохання; Аполлон - покровитель музики, мистецтва, лікарів та віщунів, бог Сонця; Діана - богиня Місяця і полювання; Вулкан - бог ковалів та ремісників; Веста - богиня домашнього вогнища та держави; Меркурій - бог торгівлі, вісник Юпітера; Церера - богиня землеробства. На Форумі - центральному місці Риму, були встановлені антропоморфні статуї богів. Усі релігійні справи вирішував сенат, який був по суті державною радою.
У римлян культ зводився до виконання в точно визначені моменти і в точно визначених формах відомих обрядів, жертвоприношень, до виголошування узаконених формул. Основною формою культу була мантика - система ворожби. Перед кожною важливою подією суспільного характеру - перед початком війни, укладанням миру, побудовою храму чи іншої споруди - римляни брали дозвіл на це у бога. Найбільш поширеними способами мантики були:
- ауспіції - ворожба на польоті птахів, або спостереження за тим, як священні кури клюють зерно;
- гаруспіції - ворожба на нутрощах тварин, принесених у жертву;
- ворожба на основі спостережень за незвичайними явищами природи, які вважалися неблаготворними знаменнями.
У римському суспільстві існувало численне жречество; жерці були посадовими особами держави. Особливого жрецького стану Рим не знав, однак у Римі здавна існували жрецькі колегії. Серед нього склалася спеціалізація: наприклад, жерці-фламіни обслуговували одного якогось бога; жерці-авгури ворожили по характеру польоту птахів; понтифіки - посадові особи, що слідкували за календарем, призначенням свят. Особливою шаною користувалися Весталки – жриці богині Вести, які доглядали вогнище в її храмі. Будучи представницями знатних родів, вони залишались у званні жерців 30 років, і повинні давати обітницю безшлюбності і строгої цнотливості; порушення обітниці суворо каралось - їх живцем закопували в землю. У весталок зберігалися заповіти. Магістрати повинні були давати їм дорогу, а коли весталка зустрічала злочинця, якого вели на страту, закон звільняв його від покарання. Посада жерця була виборною, вона не оплачувалася, але була впливова.
У період Римської імперії починається обожнення імператорської влади. Обоготворення імператорів, спочатку посмертне, а потім і за життя, почалося з Юлія Цезаря, який, ще домагаючись влади, підкреслював свою причетність до безсмертних богів. Йому першому був влаштований "апофеоз" - офіційні божественні почесті після смерті. До імені спадкоємця Юлія Цезаря - Октавіана, що мав необмежену владу, було добавлено "Август", що означає "звеличений богами", "рівний богам". Великого значення набув культ генія Августа, що прямо стверджував його виняткову владу. Август був верховним жерцем - великим понтіфіком, авгуром тощо. Свій культ Август поширював і в підлеглих Риму країнах: так, в Єгипті він вважався фараоном і сином бога Сонця Ра, на його честь будувались храми. Після смерті Августа сенат ухвалив спорудити йому храм і встановити його культ. Калігула вже за життя проголосив себе богом і навіть наказав замінити голови на статуях грецьких богів зображенням власної голови. По всій імперії був введений офіційний культ "генія імператора". Римська релігія привчала до дисципліни і підлеглості. Обожнення імператора ставало головним змістом римської релігії. Зі свого боку імператорська влада здійснювала безпосереднє управління всіма релігійними справами і в таких умовах потреби в церкві не було.
Також в імператорському Римі підсилюється вплив східних культів, що обіцяли нужденним потойбічне щасливе життя, якого нужденні не могли одержати від численних римських богів - у традиційній римській релігії уявлення про потойбічний світ були невиразними.
Серед східних культів з’явилась і нова релігія, якій належало велике майбутнє. Це було християнство, що зародилося в першій половині І ст. н.е. в Палестині як одна із сект іудейської релігії. В силу цілого ряду якостей і специфічних історичних умов розвитку, про які буде мова в наступних розділах, воно поступово набрало великого значення в центрі імперії - в Римі.
Римська релігія, що продовжувала існувати в той час, коли почало розвиватися християнство, була терпимою до чужих богів і культів, особливо підкорених Римом народів, оскільки шукала їхньої підтримки у зміцненні своєї влади. Правда, вимагалося, в усякому разі формально визнавати авторитет богів, що репрезентували державу. Переслідування християн у Римі були продиктовані не стільки ворожнечею до чужої релігії, скільки нетерпимістю державної релігії по відношенню до тих, хто не погоджувався приносити жертви імператора, як це було встановлено державною релігією і диктувалося прагненням підтримати державну єдність.