- •Основи культурології
- •Передмова
- •Розділ іі. Історичні форми
- •7.2. Характерні риси свідомості первісної людини
- •7.3. Особливості первісного мистецтва
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Кессиди ф.Х. Сущность мифа и его отношение к познанию, религии и художественному творчеству
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 8. Давні цивілізації Сходу Зміст теми
- •8.1. Загальна характеристика давніх цивілізацій
- •8.2. Культура Давнього Єгипту
- •8.3. Цивілізація Давньої Месопотамії
- •8.4. Культура Давнього Китаю та Давньої Індії
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми к. Ясперс. О мировой истории
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 9. Антична культура Зміст теми
- •9.1. Особливості становлення античної культури
- •9.2. Особливості культури Давньої Греції
- •9.3. Культура елліністичної епохи
- •9.4. Культура Давнього Риму
- •9.5. Античне мистецтво
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Кессиди ф.Х. К проблеме греческого чуда
- •Вернан ж.-п. Духовный мир полиса
- •План семінарського заняття
- •Завдання До самостійної роботи
- •Тема 10. Культура Середньовіччя Зміст теми
- •10.1. Соціокультурні характеристики людини Середньовіччя
- •10.2. Основні субкультури середньовічного суспільства
- •10.3. Мистецтво європейського Середньовіччя
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Жак Ле Гофф. О цивилизации средневекового Запада
- •Хёйзинга й. Осень Средневековья
- •Гуревич а.Я. Категории средневековой культуры
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 11. Культура Відродження Зміст теми
- •11.1. Характерні риси ренесансної культури: антропоцентризм, гуманізм
- •11.2. Суперечливість Ренесансної культури
- •11.3. Мистецтво Відродження
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Пико делла Мирандола. Речь о достоинстве человека
- •Лосев а.Ф. Общая характеристика эпохи Возрождения
- •План семінарського заняття
- •Завдання До самостійної роботи
- •Тема 12. Культура Нового часу Зміст теми
- •12.1. Соціально-економічні та наукові передумови формування культури Нового часу
- •12.2. Ціннісно-світоглядні орієнтири людини Нового часу
- •12.3. Основні мистецькі напрями Нового часу
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Гвардини р. Конец нового времени
- •Кант и. Ответ на вопрос: что такое Просвещение?
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 13. Культура Новітньої епохи Зміст теми
- •13.1. Особливості сучасного культурного розвитку на зламі хх-ххі століть
- •13.2. Мистецтво Новітньої епохи
- •13.2.1. Мистецтво першої половини хх століття
- •13.2.2. Мистецтво постмодернізму
- •13.3. Проблема діалогу культур у контексті сучасних глобалізаційних процесів
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела для вивчення теми а. Печчеи. О человеческих качествах
- •Тоффлер о. Футурошок
- •Швейцер а.А. Культура и этика Кризис культуры и его духовная причина
- •План семінарського заняття
- •4. Діалог культур як імператив сьогодення. Завдання До самостійної роботи
- •Розділ ііі. Історичні форми релігії
- •Тема 14. Генеза релігії, її ранні форми Зміст теми
- •14.1. Виникнення та особливості первісних вірувань
- •14.2. Ранні форми релігії
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми Тайлор э.Б. Первобытная культура
- •Фрэзер Дж.Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 15. Національно-державні релігії Зміст теми
- •15.1. Етнічні релігії, їх сутнісні ознаки та класифікація
- •15.2. Ранні національні релігії
- •15.2.1. Релігійні уявлення Давнього Єгипту
- •15.2.2. Релігія Давньої Греції
- •15.2.3. Релігійні вірування давніх римлян
- •15.3. Пізні національні релігії
- •15.2.3.1. Зороастризм – стародавня релігія Ірану
- •15.3.3.2. Специфіка індуїзму як національної релігії Індії
- •15.3.3.3. Конфуціанство – національна релігія Китаю
- •15.3.3.4. Іудаїзм – національна монотеїстична релігія
- •Питання для самоконтролю
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Тема 16. Світові релігії Зміст теми
- •16.1. Загальні риси світових релігій
- •16.2. Буддизм
- •16.2. Загальна характеристика буддизму
- •16.2. Основні напрямки буддизму
- •16.2. Буддійський культ
- •16.3. Виникнення та еволюція християнства
- •16.3.1. Передумови виникнення християнства, його основні ідеї та культ
- •16.3.2. Православ’я
- •16.3.3. Католицизм
- •16.3.4. Протестантизм
- •16.4. Іслам
- •16.4.1. Виникнення і поширення ісламу
- •16.4.2. Основи віровчення та культу. Шаріат
- •Питання для самоконтролю
- •Першоджерела до вивчення теми а.Мень. История религии
- •С.Хантингтон. Столкновение цивилизаций
- •План семінарського заняття
- •Завдання до самостійної роботи
- •Глосарій
- •Список рекомендованої літератури
13.2.2. Мистецтво постмодернізму
Друга половина ХХ сторіччя ознаменувала себе як доба постмодернізму - нового періоду в розвитку культурно-історичного процесу. Стосовно самого терміна “постмодернізм”, його тлумачення, історії виникнення та відношення до попередньої модерністської культури досі немає чітких і загальноприйнятних визначень. Існує безліч різноманітних концепцій стосовно характеристик та хронологічних рамок визначення та описання постмодернізму, що іноді висловлюють прямо протилежні точки зору.
Саме плюралізмі визначає принципову відмінність постмодернової культури від попередніх. Плюралістична позиція, що полягає не лише вмножинностідумок, точок зору, наукових концепцій, а і врівноправностіїх існування, означає відмову від пошуку істини та спроб її відображення, що було характерно для культури модернізму. При ситуації множинності та відносності світоглядів та картин світузнімається проблема реальності, вона зникає. Це дає підставу відомому російському дослідникові постмодернізму М.Н. Епштейну стверджувати, що поняття “реальність” у сучасних наукових концепціях є настільки умовним, що навіть не використовується без лапок. Тому сформулювати загальне всеохоплююче уявлення прокультуру постмодернізмунадто складно. Дослідники постмодернізму, хоча й використовують відносноєдинийпонятійний апарат і аналітичний інструментарій, але в загальному постмодерністському комплексі існують окремі течії чи групи критиків з ідейно-теоретичними та естетичними орієнтаціями, якісуттєво відрізняютьсяодин від одного.
Постмодернізм сформувався як теорія мистецтва та літератури в ході спроб освоїти досвід різноманітних неоавангардистських течій за весь період після Другої світової війни. Виникнення постмодернізму як умонастрою людини останньої чверті ХХ століття пов’язане з розвитком технічних засобів масових комунікацій і несе на собі відбиток розчарування в ідеалах і цінностях доби Відродження і Просвітництва з їх вірою в прогрес, панування розуму, безмежність людських можливостей.
Термін “постмодернізм” вперше було застосовано в 1917 році в праці Р. Паннвіца “Кризис европейской культуры», а в 1934 році літературознавець Ф. Де Оніс використовує його для означення реакції на модернізм. У 1947 році А. Тойнбі в праці “Осягнення історії» надає терміну “постмодернізм” культурологічного значення, вживаючи його як символ кінця західного панування в релігії та культурі. Статус поняття постмодернізм набуває у 80-і роки завдяки працям Ж.Ф. Ліотара, який розповсюдив дискусію про нього на сферу філософії.
На сьогоднішній день існує ряд підходів до сутності постмодерну. Зокрема, М. Н. Епштейн головним чинником виникнення постмодерністської культури розглядає безперервне зростання кількості циркулюючої в суспільстві інформації. Людина на рубежі ХХ–ХХІ сторіччя має сприйняти в десятки тисяч раз більше інформації, ніж це було 300-400 років тому. Саме це надає постмодерністській культурі травматичного характеру, бо індивід відчуває себе здебільшого калікою, що нездатна співвідносити себе з навколишнім середовищем. Виникає новий тип чуттєвості, що характеризується байдужим, притупленим відношенням до існуючого. Постмодерний індивід відкритий до всього, але ж він сприймає все як знаки, навіть не намагаючись осягнути сутність явищ. Тому постмодернізм – культура швидких і легких дотиків, коли все сприймається як цитата, умовність, за якою неможливо знайти основу. Свідома орієнтація на компіляцію та цитування мистецьких творів минулих століть – одна з характерних рис постмодернізму. З цим пов’язані такі риси, як: зміщення уваги з породження нового на гру з уже створеним; відмова від уявлення про митця як творця; скепсис по відношенню до оригінальності твору; стирання відмінностей між “високою” і “масовою” культурою;
Художні устремління постмодерну характеризуються як пошук альтернатив модернізму, що призвели до створення нових образів, нових засобів і матеріалів зображення. Так, у художній практиці відбувся перехід від зацікавленості об’єктами зображення до самого процесу їх створення. Посилюється соціальна спрямованість мистецтва (фемінізм у мистецтві, «мистецтво аутсайдерів» - етнічних меншин). Активно розвиваються напрямки, що використовують образи масової культури; розквітає фотомистецтво; великий вплив на творчість митців має розвиток технологій (відео, комп’ютерів, Інтернету).
Уособленням постмодернізму в мистецтві можна вважати концептуальне мистецтво (від лат. conseptus – ідея, думка, уявлення), що вимагає не емоційної реакції при його сприйнятті, а інтелектуального осмислення. Концептуальне мистецтво репрезентує себе в таких формах, як відео-арт, інсталяція та перформанс.
Відео-арт використовує для висловлення художньої концепції можливості відеотехніки, комп’ютерного та телевізійного зображення.
Інсталяція ( від лат. – розміщення, монтаж) – формування просторових композицій з побутових предметів, промислових матеріалів. Головна мета інсталяції - створення художньо-смислового простору, який дозволяє актуалізувати смисли та почуття, недоступні нам у буденності; глядач у ньому стає активним учасником, а не спостерігачем.
Перформанс спрямований на активізацію позасвідомих складових психіки людини. Піонерами перформансу вважають югославську художницю Марину Абрамович та німецького художника Йозефа Бойса, найбільш масштабною акцією якого «7000 дубів» (1982 р.), під час якої поступово розбиралися базальтові блоки і висаджувались дерева.
Митці та скульптори беруть активну участь у так званих «хеппенінгах» - театралізованих акціях, що ґрунтуються на імпровізаціях. Засновником хеппенінгу є Джон Кейдж, котрий здійснив свій перший хеппенінг у 1958 році.
Граффітізм виник в Америці і характеризується переносом прийомів та образів граффіті в станковий живопис і графіку. Представниками цього напрямку сучасного мистецтва є Креш (Джон Матос), Дейз (Кріс Еліс), Футура 2000 (Леонар Макгар) та інші.
Мінімалізм (від. англ. minimal art) виходить з мінімальної трансформації матеріалів у творчому процесі, форми позначаються простотою та одноманітністю. Мінімалісти використовують промислові та природні матеріали простих геометричних форм і нейтрального кольору.
Соц-арт виникає як пародія на офіційне радянське мистецтво та образи сучасної масової культури (іронія знайшла свій прояв у назві самого напрямку). Так, соц-арт об’єднує два поняття: соцреалізм та поп-арт. Винахідниками соц-арту вважаються московські митці Віталій Комар та Олександр Меламід.
У 80-і роки виникають такі напрямки в мистецтві, як вільна фігуративність, нові дикі, нео-гео, мультікультуралізм, молоді британські митці, нео-поп, неоконцептуалізм, апт-арт.
Вільна фігуративність виникає у Франції, започаткував її французький художник Бен Вотир; головна ідея - наполягання на спонтанності художнього процесу, який не потребує спеціальної підготовки.
Нові дикі (Георг Базелі, Йорг Імендорф, Мартін Кіппенбергер, Ансельм Кіфер) – напрямок німецького постмодернізму в живописі, художники звертаються до фігуративності, кольору та експресивності в своїх творах.
Нео-гео (негеометричний концептуалізм) заснований Пітером Хеллі, який вважає свою творчість схемами і графіками сучасного соціуму: квадрати і прямокутники виступають осередками суспільства, лінії – соціальними зв’язками і комунікаційними мережами.
Нео-поп, нео-поп-арт – напрямок, що є новим етапом розвитку поп-арта, використовує образи з масової культури та масмедіа. Одним з найбільш відомих митців цього напрямку є Джеф Кунс.
Апт-арт – «квартирне мистецтво», назва походить від злиття англійських слів «apartment» (квартира), «art» (мистецтво). Микита Алексєєв вигадав цей термін для позначення квартирних виставок. Апт-арт вважається суто російським внеском у розвиток сучасного мистецтва. Учасників апт-арту за відсутності єдиного стилю об’єднує іронічне ставлення до мистецтва та дух героїчної легковажності.
Оп-арт (скорочено англійською Optical Art – оптичне мистецтво) - напрям у мистецтві модернізму 60-х рр. XX ст., що розробляє в живописі й графіці декоративні ефекти простих геометричних форм, зазвичай розрахованих на оптичний ефект, обман зору. Художник ніби бавиться з глядачем, змушуючи свої образи мерехтіти й пульсувати. Хоч сам твір залишається статичним, форми й кольори підібрані так, що створюють оптичну ілюзію руху (Вазарелі, Райлі).
Поп-арт - напрям мистецтва у США та Великобританії, що виник у 1950-ті роки і використовував образи масової споживацької культури: комікси, рекламу та продукти промислового виробництва. Один із творців поп-арту Річард Гамільтон визначив його зміст такими словами: “популярний, недовговічний, перехідний, дешевий, масовий, молодий, дотепний, сексуальний, жартівливий, вишуканий і великий бізнес”. Сьогочасність сюжету в живописі часто підкреслюють технікою, що нагадує ефект фотографії, а в скульптурі – скрупульозним відтворенням дрібних деталей (Гамільтон, Пітер Блейк, Вессельман та ін.)
У 90-і роки виникають такі нові напрями: нет-арт, массюреалізм, Нова лейпцизька школа, стакізм, мистецтво взаємовідносин (або соціальне мистецтво).
Нет-арт (англ. net.art, англ. Internet art) - мистецтво, що використовує в якості основного засобу висловлення Інтернет.
Массюреалізм (Massurrealism), для якого характерним є використання сучасних технологій та масмедіа при створенні сюрреалістичних образів.
Мистецтво взаємовідносин – назва напрямку з’явилася в книзі Ніколя Бурріо «Естетика взаємовідносин». Це набір художніх практик, які обертаються навколо сфери людських взаємовідносин і головною метою яких є співпраця з глядачем. Смисл твору народжується в результаті взаємодії з глядачем, а не нав’язується йому.
Стакізм – напрямок у британському мистецтві, у маніфесті якого зазначено необхідність відмовитися від поверхового новаторства, нігілізму і іронії, які так характерні для постмодернізму.