10.Рання історія юридичної психології: порівняльно-аналітичний етап.

Порівняльно-аналітичний етап розвитку юридичної психології ввійшов в історію як етап антропологічного підходу до кримінології, який був започаткований італійським вченим, професором судової психіатрії Чезаре Ломброзо (1835-1909). У своїх дослідженнях Ломброзо намагався знайти матеріальний субстрат злочину. Він висловив думку про те, що злочинець – це атавістичний тип, який має ряд фізичних та психічних рис, що наближають його до дикунів, первісних людей або навіть тварин. Ломброзо вважав, що злочинця неможливо виправити, як неможливо приручити чи одомашнити хижака. Серед причин злочинності вчений провідними вважав біологічні, тому засобом боротьби зі злочинністю він називав ізоляцію злочинного типу від суспільства. Провівши порівняльне дослідження на італійських ув’язнених та законослухняних солдатах, Ломброзо вивів фізичні ознаки злочинця: асиметричний череп, приполюсний ніс, великі вуха, великі щелепи, високі скули, монголоїдний розріз очей. Крім цього, злочинцям властиві: потяг до «жорстоких ігор», потяг до оргій, пристрасть до татуювань, скудність мови і т.д. Послідовники Ломброзо до біологічних факторів злочинності додали ще й соціальні, однак повністю не відійшли від позицій антропологічної школи. Так, Енріко Феррі (найближчий учень і послідовник Ломброзо) сформулював поняття «небезпечного стану», яке містило ідею схильності злочинця до злочину з моменту народження. Згодом він виділив 3 групи факторів, що породжують злочинність: 1) антропологічні чи індивідуальні (це фактори органічного складу злочинця, його психічної будови, а саме розумові та психічні аномалії); 2) фізичні фактори (визначають особисті ознаки злочинця: його вік, стать); 3) соціальні фактори (соціальне становище, рід занять, місце народження, походження, освіта та виховання). Для кінця 19 стол. характерний інтерес юристів до психології як до науки, яка дозволяє знайти закономірності, котрі детермінують поведінку людини. Серед науковців і практиків того часу особливо виділяються Владіміров, Дриль, Петражицький, Чиж, Яринцев та ін. На Заході помітним досягненням у розвитку юридичної психології були дослідження Гроса, який визначав судову психологію як сукупність психологічних знань, що можуть стати в нагоді криміналісту. Дослідження і праці цього вченого дали початок теоретичному обґрунтуванню юридичної психології. 11. Природничо-науковий етап у розвитку юридичної психології. природничо-науковий (початок 20 стол.) У 1906 році французький вчений Клапаред зробив аналіз основних напрямків використання психології у праві і виділив юридичну психологію як науку.

На початку 20 стол. юридична психологія набрала прискореного розвитку. У світ виходить значна кількість наукових праць, присвячених питанням юридичної психології.

Для цього історичного етапу розвитку юридичної психології характерні такі особливості:

– початок експериментальних досліджень у цій науці. Так, під керівництвом В.Бехтєрєва спочатку здійснене перше експериментальне дослідження неповнолітніх злочинців, а пізніше проведено експеримент для перевірки достовірності показань свідків.

На основі результатів експериментальних досліджень В.Бехтєрєв виділив 4 групи злочинців за психологічними ознаками:злочинці за пристрастю (імпульсивні, поривчасті люди);злочинці із недостатньою чутливістю, без моральних критеріїв, які скоюють злочини навмисно;злочинці із інтелектуальними вадами;злочинці із слабкою волею (лінощі, алкоголізм);

– використання в кримінальному судочинстві навіювання та гіпнозу з метою встановлення достовірності версій слідства. Однак поширення цих методів у юриспруденції не відбулося. Найбільше уваги А.Коні приділяв психології судової діяльності, психології свідків, потерпілих та їх свідченням. Вчений висунув ряд обґрунтованих вимог не лише до особи судді (суддя повинен знати не тільки право і судову практику, а й філософію, історію, психологію, мистецтво, літературу; повинен володіти загальною високою культурою та широкою ерудицією; повинен мати тверду волю, вміти протистояти натиску), а й до прокурора та адвоката (прокурор повинен бути спокійним, не мати злоби на підсудного, вміти тримати себе; адвокат повинен бути помічником і порадником, а не слугою свого клієнта; адвокат не повинен перетворювати захист у виправдання злочинця, намагаючись представити його потерпілим).

Загалом, до 30-х років ХХ ст. юридична психологія займалась вивченням проблем застосування психологічного знання на попередньому слідстві та в суді. В системі правосуддя почали широко використовувати експертизу, в тому числі і психологічну;

– значним досягненням юридичної психології того часу було використання методів експериментальної психології для викриття злочинців і розслідування злочинів. Так, О.Лурія проводив асоціативний експеримент, суть якого полягала у встановленні швидкості реакції досліджуваної особи на слова-подразники. Для цього складався список слів, у якому кожне 5-те слово – це подразник, тобто слово, яке активізує психічні сліди злочину і може бути відомим саме злочинцю. При цьому на спеціальному приладі фіксувалась швидкість реакції на всі слова, що допомагало об’єктивно визначити ставлення досліджуваного до фактів, обставин конкретної ситуації і встановити його причетність до вчиненого злочину;– занепад юридичної психології внаслідок значних політичних змін на межі 20-30-х рр. В 30-х роках були закриті та реорганізовані психологічні науково-дослідні заклади, зупинена розробка психологічних проблем у соціальній сфері, на виробництві, в управлінні. Психологія фактично була підпорядкована педагогіці і перебувала в такому стані близько 30 років.– відродження юридичної психології з 1965 року. В цей час починаються розгорнуті психологічні дослідження для правоохоронних цілей, правозастосовної і профілактичної діяльності.Саме з цього часу юридична психологія стає вже не просто наукою, а й навчальною дисципліною із викладанням її у вузах. З 1971 року відбуваються з’їзди психологів, на яких працює окрема секція з юридичної психології.