37.Перевірка показань на місці події: психологічні особливості, завдання, принципи.

Перевірка показань на місці — це слідча дія, що полягає у зіставленні показань про пов’язані з певним місцем обставини злочину з фактичною обстановкою на цьому місці, показаною слідчому в присутності понятих особою, яка дала показання, з метою з’ясування їх достовірності.

Перевірка показань на місці має на меті отримання нових фактів, а також перевірку, уточнення вже встановлених під час розслідування. Необхідність у застосуванні цієї дії виникає у випадках, коли іншим шляхом, крім зіставлення показань з тим, що існує в дійсності на місці події, неможливо переконатися в достовірності таких показань. Зміст перевірки показань на місці полягає в тому, що слідчий пропонує особі, яка була допитана (свідку, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому), вказати місце вчинення злочину (чи інше місце), розповісти про цю подію, супроводжуючи у певних випадках свою розповідь демонстрацією своїх дій чи дій інших осіб. Потім слідчий зіставляє відомості, одержані під час перевірки, з реальною обстановкою на місці, з одного боку, і з раніше одержаними показаннями та іншими доказами у справі, — з іншого. Особа, показання якої перевіряються, дає їх в присутності понятих, показує, де і що відбувалося.

Слідчий у процесі перевірки показань на місці вирішує кілька завдань:

1) переконується в існуванні місця, про яке йшлося у показаннях;

2) перевіряє відповідність опису ознак обстановки у показаннях конкретної особи дійсній обстановці на місці;

3) встановлює наявність слідів чи предметів, які підтверджують зміст показань;

4) визначає напрямок руху учасників досліджуваної події, їхнє взаємне розташування в той чи інший момент розвитку події злочину;

5) зіставляє опис обстановки на місці та у показаннях підозрюваних, обвинувачених, потерпілих чи свідків.

Проведення перевірки показань на місці передбачає стадії підготовки, проведення та фіксації результатів.

38.Загальне психологічне забезпечення проведення допиту. Допит в юридичній практиці виступає найбільш поширеним видом процесуального спілкування, саме тому допит має дуже багато психологічних моментів, а саме: 1.встановлення контакту з допитуваним; 2.оцінка його показань; 3.підбір прийомів правомірного психологічного впливу на допитуваного; 4.використання психологічних прийомів викриття неправдивих показань. В залежності від комунікативної ситуації яка склалась на допиті розрізняють конфліктний і безконфліктний допит, а всіх допитуваних при цьому умовно ділять на 3 групи: зацікавлені в розслідувані справи; незацікавлені в розслідувані; особи байдужі. Процес допиту включає 3 етапи: 1.підготовий (збір інформації); 2.безпосередньо допит; 3.заключний (підведення підсумків, оцінка показань) Одне з основних завдань допиту - виявити об'єктивну чуттєву першооснову з суб'єктивних описів свідків. Для цього необхідні активна взаємодія слідчого з допитуваним особою, надання йому мнемічноїдопомоги. Мнемічна допомога - сприяння відновленню в пам'яті допитуваної особи забутого ним матеріалу - складна діяльність, що вимагає психологічної кваліфікованості слідчого. Мнемічна допомога може легко перейти грань процесуальної дозволеності і опинитися засобом навіювання, засобом забороненого законом вимагання показань. Кваліфікована ж мнемічна допомогу допитуваній особі може стати вирішальним засобом отримання достовірної інформації. Вона заснована на пожвавленні смислових і просторово-часових зв'язків, асоціацій. Актуалізація асоціацій по суміжності, подібності, контрасту, логічним зв'язкам явищ, за структурно-функціональної об'єднаності - основні прийоми мнемічної допомоги. Для адекватного відтворення подій істотна мобілізація мнемічної діяльності допитуваного особи на відтворення подій у тій послідовності, в якій вони відбувалися.

39.Психологічна характеристика підготовчого етапу допиту. Перший етапом є підготовчий етап, який полягає у зборі інформації про допитуваного. Головним завдання підготовчого етапу є створення інформаційної бази допиту, для цього слідчий окрім матеріалів справи повинен мати інформацію про особистість допитуваного та його психологічні особливості. Така інформація є необхідною оскільки допомагає встановленню контакту і проведенні допиту, зокрема слідчий повинен володіти інформацією про спрямованість особистості допитуваного і системи його ціннісних орієнтацій, крім того повинен знати характер і темперамент, статусні особливості допитуваного. Методи збору інформації про допитуваного: 1.аналіз результатів його діяльності; 2.бесіди з тими хто його добре знає; 3.метод узагальнення незалежних характеристик; 4.пряме і опосередковане спостереження за допитуваним; 5.співставлення результатів спостереження з отриманою інформацією.

40.Психологічна характеристика другого етапу допиту – безпосередньо допит. Процес допиту включає в себе 4 стадії: 1.початкова (перевірка особи, пояснення прав); 2.вільної розповіді допитуваного; 3.деталізуюча; 4.заключна (фіксація отриманої інформації). З психологічної точки зори на цьому етапі великого значення мають такі моменти: - проксеміка (простір і час організації комунікативної взаємодії); - встановлення контакту з допитуваним; - форма задавання запитань. Встановлення контакту може відбуватися через формування свідомої довіри допитуваного до слідчого (зовнішній вигляд, професійні навики, професійна мова), а також через форми несвідомої довіри (слідчий налаштований на внутрішній світ допитуваного і говорить зрозумілою для нього мовою жестів, темпом дихання і біоритму в цілому), Форма задавання запитань: 1.за спрямованістю: основні та доповнюючі; 2.за цілковитим призначенням: уточнюючі, нагадуючі, контролюючі. На допиті не можна задавати навідних і негативних питань. Навідне – містить готову відповідь; Негативне – формує негативну установку на предмет. Не має також звучати оціночних питань.

41.Психологічна характеристика заключного етапу допиту. Головним завданням є оцінка достовірності показань та їх новизна на основі чого приймається рішення про хід подальшого розслідування. Заключний п'ятий етап допиту характеризується завершенням спілкування осіб, які брали участь у допиті, фіксацією показань. Вихід із спілкування має сприяти підтриманню і розвитку встановленого психологічного контакту з допитуваною особою на майбутнє. Важливо для забезпечення доказового значення показань, відповідних процесуальних документів правильно, з дотриманням вимог КПК України зафіксувати перебіг і результати допиту. Завершується фіксація перебігу і результатів допиту, а отже в цілому слідча дія, ознайомленням допитуваної особи з протоколом, фонограмою, відеострічкою, підписанням протоколу, оформленням зазначених носіїв інформації відповідно до КПК України.

42.Психологічні особливості допиту в ситуації вільної розповіді свідка. З точки зору психології вільна розповідь свідка завжди містить менший відсоток помилок, ніж діалог у формі "питання - відповідь", оскільки будь-яке питання в тій чи іншій мірі може надавати вселяє вплив. Ця закономірність була виявлена ще на початку минулого століття німецьким психологом Ст. Штерном, і­­_­­­ її не можна не враховувати, особливо коли проводиться перший допит сумлінного свідка. При допиті особи, що прагне найбільш точно викласти обставини справи, особлива увага звертається на з'ясування особливостей сприйняття їм різних об'єктів навколишньої дійсності, щоб можна було об'єктивно оцінити достовірність його свідчень, умови, в яких він сприймав події, вплив сторонніх факторів на його рецептори, взаємодія різних відчуттів, закономірностей сприйняття, вплив життєвого, професійного досвіду допитуваного па процеси сприйняття, пам'яті, можливість спотворення сприйманих явищ і інші фактори, які докладно розглядалися в розділі 6. При отриманні і перевірці свідчень доцільно досліджувати не тільки відповідність дійсності кінцевих оцінок і суджень свідка, але і реальність їхньої чуттєвої основи, перевіряючи в необхідних випадках, сприймав свідок ті ознаки, на яких ґрунтуються його оцінки і судження"1, не лежать в основі його свідчень всілякого роду здогади, припущення, чутки. Останнє, як і неможливість свідка вказати джерело своєї поінформованості, є підставою для визнання їх як неприпустимих доказів (ч. 2 ст. 75 КПК).0 Ефективним способом активізації пам'яті у допитуваних осіб є використання засобів наочності, прийомів, заснованих на асоціативному методі, шляхом пред'явлення фотографій місця події, різних схем, документів і т. п. 1 Слідчому необхідно враховувати і закономірності пам'яті у вигляді відстроченого відтворення (ремінісценції), а також вплив різних негативних факторів, деструктивним чином впливають на мнемічні процеси. Часом той, кого допитують, вислухавши питання, задумується не лише над тим, як на нього відповісти, але і підсвідомо відчуває, що саме від нього очікують почути, тому, якщо людина щиро прагне надати допомогу слідчому, він може мимоволі спотворити сприйняті їм раніше обставини, виклавши їх, як йому здається, "найбільш правдиво", але насправді в бажаною для слідчого інтерпретації. Такій поведінці іноді сприяє прагнення деяких недостатньо зрілі в соціально-психологічному відношенні осіб (цим, наприклад, відрізняються підлітки), використовуючи будь-який привід, самоствердитися, продемонструвати свою обізнаність і тим самим підкреслити власну значимість, особливо на тлі подій, що відбулися.

43.Допит в ситуації байдужого ставлення свідка. Психологічні особливості допиту, обумовлені байдужим ставленням допитуваного до діяльності правоохоронних органів. Такі особи (неважливо, в якості свідка чи потерпілого вони проходять по справі), не бажаючи обманювати, вводити органи слідства в оману, в той же час не хочуть надавати їм допомогу, займаючи, по суті, позицію стороннього спостерігача. Пасивна поведінка таких осіб на допиті може пояснюватися низьким рівнем їх правосвідомості, побоюваннями за свою безпеку, безпеку своїх близьких, боязню зіпсувати стосунки з тими, хто цікавить правоохоронні органи. Тим не менше при психологічно правильному підході можна уникнути конфліктних відносин з такими особами і, врешті-решт, спонукати їх дати розгорнуті свідчення, застосовуючи метод переконання. Іноді такого свідка вдається спонукати розповісти все відоме йому але справі, поговоривши з ним про його ціннісних орієнтацій, життєвої позиції, громадянський обов'язок. Однак така бесіда не повинна носити резонерське, формально-абстрагований характер і тим більше переходити в "особливий вид психічного примусу", яке "може полягати в порушенні страху, надій або бажань отримати вигоду і виражатися в погрозах, обольщениях і обіцянках" на тлі штучно викликаною у допитуваного втоми і усвідомлення ним своєї безпорадності. Використовуючи метод переконання, виявляючи у допитуваного його відношення до події злочину, до тих, хто його вчинив, необхідно сформувати у нього особистісний смисл до всього, що відбувається, персоніфікувати його ставлення до выясняемым обставинами. З такими особами марно абстрактно говорити про громадянський обов'язок, про обов'язок давати правдиві показання. Розмова на цю тему доцільно переводити в коло звичних, близьких допитуваному образів, уявлень. Про те, яким чином повинен вести себе слідчий "у відношенні до людей байдужим і мовчазним", які "ставляться до справи байдуже", у свій час писав ще Р. Гросс: "Я далекий від того, щоб радити в цьому випадку всіляко чіплятися до свідка, поки не досягнеш від нього, чого треба. Моя думка така: в цьому випадку єдиний шлях до мети - захопити свідка з собою, розкрити перед ним свої прагнення, свій власний інтерес... роз'яснити йому, як важлива повнота і правдивість його показань". 44.Психологія допиту потерпілого. Фігура потерпілого в якості носія інформації про вчинений злочин у кримінальному процесі далеко неоднозначна. Багатьма авторами давно помічено, що до показань таких осіб потрібно ставитися дуже обережно. Здавалося б, людина, яка постраждала від злочину, має бути зацікавлений у тому, щоб злочинець як можна швидше був викритий і покараний, і в силу цього він повинен прагнути до активної співпраці з правоохоронними органами. Однак, як показує практика, так буває далеко не завжди, особливо в умовах, коли на потерпілого виявляється сильний вплив (матеріального характеру або у вигляді реальних загроз йому або його близьким) з боку найближчого оточення тих, хто скоїв злочин. Все це може стати серйозною причиною несподіваних для слідства істотних змін у наступних показаннях потерпілого, в тому числі і на суді. Не можна не враховувати і того, що потерпілий, потерпілий від тяжкого злочину, може тривалий час перебувати у стані психічної напруженості, посттравматичному стресовому стані, які деструктивним чином впливають на процеси пам'яті і мислення, що, в свою чергу, негативно впливає на повноту і достовірність його свідчень. Та й сама ситуація допиту, актуализирующая у свідомості потерпілого обставини злочину, може ще більше погіршити його і без того сильні переживання. Особливо вразливою виявляється психіка потерпілих у справах про злочини проти статевої неприкосновенності особистості (ст. 131 - 135 КК). Почуття сорому, стан психічної пригніченості (стрес), синдром травми зґвалтування, пережиті потерпілими, безсумнівно повинні враховуватися слідчим при виборі форм звернення до них, формулюванні питань, особливо інтимного характеру. Тональність мови слідчого повинна відповідати комунікативній ситуації допиту, особливо в його початковій стадії. Неприпустимі у спілкуванні з потерпілим недоречні посмішки, іронія, сниженно розмовний, нетактовне стиль обігу (рис. 15.2). Спілкування з потерпілими у справах даної категорії ставить перед особами, що проводять розслідування, завдання зняти у них стан надмірної психічної напруженості, відвернути, наскільки це можливо, від пережитих потрясінь, переключити увагу на інші, особистісно більш важливі і актуальні життєві обставини. У встановленні психологічного контакту з потерпілими особливо велика роль эмпатического слухання в момент допиту (стримане, уважне, співчутливий вираз обличчя, щира зацікавленість знайти і викрити злочинців). Спотворюючий вплив на показання потерпілого нерідко чинить небезпеку, якій він піддавався. Це може проявлятися в гіпертрофованому описі їм зовнішнього вигляду злочинця, наприклад, наділення його ознаками, яких у того не було, чому сприяє і підсвідоме прагнення потерпілого виправдатися перед самим собою, перед близькими, знайомими, перед слідчим, а іноді і просто бажання приховати свої непорядні вчинки. Мотивом дачі неправдивих показань потерпілим може бути почуття сорому за свою боягузливе поведінку, невміння постояти за себе і інших, тому під час перших контактів з потерпілим потрібно проявляти особливу стриманість в оцінках його поведінки, не вживати в його адресу неприємних слів і виразів. Краще висловити співчуття, жаль з приводу того, що сталося, ніж засуджувати поведінку потерпілого, його спосіб життя. При наявності даних про те, що на потерпілого може бути надано психічний вплив з боку зацікавлених осіб, слідчий повинен вжити попереджувальні заходи, які б убезпечили потерпілого від тиску, а найголовніше - переконали б сто в тому, що єдино правильною є позиція, що не допускає лжесвідчення, незважаючи ні на яке стороннє вплив. У будь-якому випадку слідчий повинен продемонструвати потерпілому свою рішучість захистити його права та законні інтереси.