- •1) Теорія держави і права, її предмет і метод.
- •2) Тдп в системі юридичних та гуманітарних наук.
- •3) Загальна характеристика соціальної влади і норм додержавного періоду.
- •5) Ознаки держави які відрізняють іі від влади первісної влади.
- •7) Договірна та органічна теорія виникнення держави.
- •8) Матеріалістична та психологічна теорія походження держави.
- •9) Теорія насильства що до походження держави.
- •10) Нармвтивіська теорія походження держави.
- •11) Особливості виникнення права
- •12) Державна влада, як особливий різновид соціальної влади.
- •14 Типи держави, різноманітні підходи.
- •2.2.1. Характеристика формаційного підходу.
- •3.1. Рабовладельческое держава.
- •15) Поняття державного суверенітету, Україна як суверенна держава.
- •16) Основні форми та інститути демократії в україні.
- •17) Поняття і класифікація функцій держави.
- •18) Характеристика основних внутрішніх функцій держави.
- •19) Характеристика основних зовнішніх функцій
- •20) Форми і методи здійснення функцій держави
- •22) Форми державного правління.
- •23) Співвідношення типа і форми держави.
- •24) Форма держаного устрою.
- •27)Органи держави, поняття , ознаки, види, Державні органи передбачені, Конституціею України.
- •28) Принципи організації, і діяльності державного апарату
- •§ 3. Принципи організації та діяльності державного апарату
- •29) Політична система Суспільства, поняття і структура.
- •30) Місце і роль держави, в політичній системі суспільства.
- •31) Поняття і сутність держави.
- •32) Поняття права в обективному і субективному розумінні.
12) Державна влада, як особливий різновид соціальної влади.
Влада — слово, що використовується в українській мові для назви кількох різних, але взаємопов'язаних понять:
Право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось.
Політичне панування, політичний устрій.
Державна влада (судова, законодавча, виконавча)
Військова міць (військова влада)
Помітно, що найзагальнішим та основним є найперше визначення, а наступні є його специфічними відображеннями.
Ця стаття присвяченна розгляду влади саме як загального поняття.
В найширшому розумінні влада це здатність впливати на події та явища. В такому широкому значенні говорять не тільки на відносини між людьми, але й на взаємодію людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою) чи навіть природних явищ між собою. Однак перш за все влада розглядається як соціальна категорія і стосується стосунків між людьми. Соціальна влада - спосіб управління суспільством, що виражається у системі публічно-вольових відносин між людьми з приводу організації їх спільної діяльності, вироблення загального для них інтересу та цілей, які досягаються за допомогою різних засобів, методів, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний).
Ознаки соціальної влади:
1) є властивістю (атрибутом) суспільства, способом його управління. Коли говоримо "влада", підкреслюємо вольовий (примусовий, силовий) компонент цього явища. Коли вживаємо термін "управління", відзначаємо функціональне призначення владного впливу;
2) складається природно-історичним шляхом, починаючи з первісного суспільства; народжується в процесі відносин між людьми з приводу якогось соціального блага;
3) здійснюється у формі владовідносин (публічно-вольових відносин) між владними і підвладними суб'єктами; в демократичних державах відносини відбуваються за схемою "керівництво (команда) - сприйняття (виконання)", в недемократичних державах схема дещо інша: "панування - підкорення". Владовідносини завжди є двосторонніми, один із суб'єктів яких є владним, котрий в соціально неоднорідному суспільстві виражає інтереси найбільш впливових соціальних груп, а інший - підвладним. Із загально-соціального погляду, обидва вони є саме суб'єктами, тобто людьми, наділеними свідомістю і волею, однак у конкретних управлінських владовідносинах підвладний суб'єкт виступає як об'єкт владного впливу суб'єкта управління;
4) виробляє загальні для суспільства інтереси та цілі - сенс керування суспільством виявляється у пропонуванні носієм влади, окрім задоволення інтересів, виробити загальний інтерес і цілі, загальні напрями суспільної діяльності, а сенс управління - дати владний імпульс підлеглим досягати визначених цілей, організовувати сприйняття ними цього імпульсу, усвідомити і підкорити йому свою волю. Виключається можливість осіб з деформованими свідомістю і волею виступати суб'єктами владовідносин;
5) передбачає верховенство, монопольне право владного суб'єкта приймати рішення ("авторитетні рішення" як засоби владарювання), обов'язкові і значущі для підвладного суб'єкта, здатність і можливість нав'язувати йому свою волю, контролювати його, забезпечувати виконання взятих зобов'язань;
6) здійснює керівництво різними засобами і методами, включаючи примус (психічний, фізичний, юридичний), який застосовується окрім таких методів, як переконання, заохочення, авторитет, співпраця, координація й узгодження. Саме примус (сила) визначає положення носія влади як правлячого. Сила і насильство - різні поняття. Насильство це вплив на суб'єкта всупереч його волі за допомогою фізичного примусу. Примус не обов'язково передбачає насильство, проте означає вольову залежність суб'єкта владовідносин від суб'єкта влади і діяльність усупереч власним інтересам.
13) поняття і сутність права.
Проблема праворозуміння досить складна, адже у праві знаходять своє відображення дуже різноманітні відносини та інтереси людей, воно має різні форми вияву, прямо пов'язане з природою людини, її життєдіяльністю, безпосередньо впливає на поведінку людей, визначає межі їхньої свободи. Тому за будь-якого праворозуміння спільним є те, що вони так чи інакше, у тій чи іншій формі торкаються свободи людини, способів та засобів її визначення та обмеження.
Отже, сутністю права є свобода людини, тобто притаманні людині властивості й форма життя, що відображають її прагнення до самовираження й самореалізації. Але це не будь-яка свобода, а свобода певним чином визначена й забезпечена. Тому право є свободою:
• взаємодії з іншими суб'єктами;
• у першу чергу, діянь, що знаходять своє втілення у вигляді дій чи бездіяльності;
• що поєднує в собі свободу суспільства та його членів;
• межі якої забезпечуються суспільством, а не окремою людиною;
• реалізація якої захищається юридичними засобами;
• не кожного окремого індивіда, а типових членів суспільства, тому межі свободи є рівними для кожного з однойменних суб'єктів.
Право — це система загальнообов'язкових формально визначених правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою, нею охороняються, виражають волю домінантної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві і є регулятором найбільш важливих суспільних відносин.
Право характеризується такими ознаками:
1) регулятивний характер права. Право має регулятивний характер, оскільки впливає на поведінку людей. Це засіб регулювання суспільних відносин. У цьому полягає одна з його функцій, його соціальне призначення, а отже, і соціальна цінність;
2) нормативність (нормативний характер) права. Свою регулятивну роль право може виконувати, оскільки містить норми права, тобто встановлює правила поведінки для соціальних суб'єктів. Право моделює у своїх нормах правомірну поведінку цих суб'єктів. Це має місце в ситуаціях, які передбачаються нормами права, що вносять у життя людей суспільне буття, певну впорядкованість і визначеність;
3) загальнообов'язковість правових приписів. Право — це система норм, обов'язкових до виконання всіма, кому вони адресовані;
4) формально визначений характер правових установок. Право — це сукупність формально визначених норм, тобто ці норми приймаються (видаються) при додержанні встановленої державою процедури і мають відповідати певним вимогам щодо їх змісту та оформлення;
5) системність. Право становить не розрізнену сукупність норм, а систему взаємопов'язаних, узгоджених між собою і взаємодіючих правил. Право складається із сукупності тісно пов'язаних між собою норм, які виконують свої регулювальні функції не ізольовано одна від одної, а в системі та у взаємодії. Система простежується не тільки на внутрішньогалузевому рівні, коли взаємопов'язані норми, що регулюють однорідні суспільні відносини (скажімо, кримінальне право, сімейне право тощо), а й між нормами різних галузей права;
6) встановлення (санкціонування) державою. Право як система норм походить від держави, а конкретно — від її органів. Такими є, насамперед, законодавчі органи. Але нормативно-правові приписи встановлюються також багатьма іншими державними органами, діяльність яких має підзаконний характер. Щодо санкціонування раніше діючих правил як правових норм, то цей спосіб створення права державою в сучасному житті застосовується відносно рідко. Але ж державні органи формуються народом, тому в праві знаходить вираження воля більшості народу в умовах демократичної держави;
7) можливість забезпечення реалізації правових приписів не лише засобами організаційного характеру та переконання, а й державного примусу. На відміну від інших соціальних норм, норми, які утворюють систему права, гарантуються державою. Норми права, як і інші види соціальних норм, виконуються, як правило, добровільно. Але лише право підтримується державою. Номенклатура заходів державного примусу достатньо широка: від різних видів юридичної відповідальності до інших видів невигідних правових наслідків державно-примусового характеру. Вид і міра державного примусу, як і порядок його застосування, суворо регламентуються правом.