28) Принципи організації, і діяльності державного апарату

§ 3. Принципи організації та діяльності державного апарату

Для державного апарату потрібні спеціально підготовлені кадри чиновників-у правлінців, які мають необхідну кваліфікацію і професіоналізм. Прошарок людей, зайнятих на роботі в апараті держави, визначають як бюрократію (бюрократ — грец. столоначальник). Даний термін вживають і для негативної характеристики таких проявів у діяльності державного апарату, як формалізм, тяганина, кар'єризм, прагнення до особистої вигоди, корумпованість, байдужість до людей та їх потреб.

Щоб перебороти негативні явища, використовуються демократичні методи і стиль роботи, ціла система спеціально розроблених реально діючих заходів і механізмів, покликаних приборкати, стримати бюрократизацію. Ефективні такі заходи, як заміщення посадових осіб за конкурсом, переведення управлінського апарату на роботу за контрактом, позбавлення державних службовців права брати участь у комерційній діяльності, але одночасно встановлення для них високого рівня заробітної плати (соціально-правова захищеність), яка забезпечує зацікавленість у чесній службі. Управлінський апарат має бути інструментом органів влади, обраних і контрольованих народом.

Для підвищення ефективності і якості функціонування державного апарату необхідно, щоб в основі його організації і діяльності була система принципів.

Принципи організації і діяльності державного апарату — відправні засади, незаперечні вимоги, висунуті до формування і функціонування державних органів.

Основні принципи організації і діяльності державного апарату,

1)  пріоритет прав і свобод людини;

2)  єдність і поділ влади;

3)  верховенство права -- виражається, наприклад, у праві оскарження в суді рішень державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їх незаконними діями;

4)  законність;

5)  ієрархічність — підлеглість по вертикалі;

6)  організаційно-правова зв'язаність діяльності державних органів і посадових осіб;

7)  поєднання виборності і призначуваності;

8) демократизм методів і стилю роботи;

9) змінюваність;

10)  поєднання колегіальності та єдиноначальності;

11)  гласність і урахування громадської думки;

12)  професійна компетентність;

13) економічність, програмування, науковість;

14)  право рівного доступу до державної служби.

29) Політична система Суспільства, поняття і структура.

. Політи́чна систе́ма— впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунківсоціальних(суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив надержавну владу.

Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини правлячих груп і підвладних, таких, що управляють і керованих, пануючих і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владо-відносин — державних і інших інститутів і установ, а також і політичних цінностей і норм, регулюючих політичне життя членів даного суспільства.В межах окремих державполітичне життянайбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільноїінтеграції. Тому поняття політична система застосовують для аналізуполітичного життяв межах окремихдержав. Коли мова йде про політичну системусуспільства, то мають на увазі саме окремідержави. У політичній системі суспільства розрізняють п'ять основних груп елементів:політичні інститути,політичні відносини,політичні норми,політичну свідомістьіполітичну культуру.^[1]Відповідно до цих елементів виділяютьорганізаційно-інституціональну,регулятивну,функціональну,комунікативнутадуховно-ідеологічнупідсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему складають такі політичні інститути:державата її структурні елементи, такі якпарламент,уряд,політичні партії,громадсько-політичні організації,церква,органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ці взаємозв'язані політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуваннямполітичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

• Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення владиабо боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими єдержаваіполітичні партії.

• Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це — громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднанняпідприємцівтощо.

• Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок,

мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.