11) Особливості виникнення права

Історично право спочатку утворювалося однаково в усіх народів світу шляхом переростання соціальних норм (норм-звичаїв) на правові звичаї, які згодом записувалися, об'єднувалися в особливі списки, офіційно визнавалися та охоронялися органами управління, що виділилися із суспільства. Сукупність таких накопичених норм, заснованих на звичаях, дістала назву звичаєвого права. Правовими звичаями могли регулювати майнові, владні, виробничі, розподільні та інші соціальні відносини. Активне формування звичаєвого права припадає на період розпаду родового ладу, коли суперечності, що виникали в суспільстві, зумовлювали фіксацію сформованих відносин різними нормативними настановами.

Перетворення норм-звичаїв у норми права в державі відбувалося у формах: 1) мовчазної згоди держави; 2) розгляду справ у судах на їх основі; 3) офіційного закріплення державою в законах. Перші писемні пам'ятки права стародавності (Закони Ману, Закони XII таблиць, Кодекс законів царя Хаммуралі та ін.) і середньовіччя ("Салічеська правда", "Руська правда" та ін.) складалися з норм звичаєвого права, судових прецедентів і прямих законодавчих положень.

Способи виникнення права в процесі становлення державу різних народів світу не були однаковими. В одній групі держав (Англія, США, Австралія, Канада, крім Квебека й ін.) провідним джерелом права став судовий прецедент. До речі, в багатьох державах суд був правотворчим органом, а судове право вважалося одним з найважливіших джерел права, але згодом суд усе більше ставав органом примирення, а не створення права. У вище зазначених країнах, у більшому ступені, ніж в інших, творча роль суду зберігається дотепер - чимало правових норм виникає в результаті вирішення конфлікту судовою владою. При цьому судове рішення (прецедент) створює норму права лише тоді, коли воно виходить від вищого судового органа.

В іншій групі держав (Іран, Ірак, Саудівська Аравія, Індія, Пакистан та ін.) основна роль була відведена такому джерелу права, як релігійно-правовий текст (Коран, Біблія, Новий завіт та ін.). У ряді арабських країн на основі мусульманської релігії (за допомогою тлумачення тексту Корана) склалося мусульманське право, яке у наші дні зберігає своє значення.

Третя група держав (країни Африки, Мадагаскар) зберегла і розвинула правовий звичай, що частково був закріплений в законах, а значною мірою використовується як самостійне джерело права.

У четвертій групі держав (Франція, Італія, Іспанія, Австрія, ФРН, Росія, Україна й ін.) затвердився закон як незмінне провідне джерело права. У такі способи в світі склалося кілька різних систем права - прецедентне, релігійне, звичаєве, законодавче і та Саме зазначені джерела (форми) права, що посіли провідне місце як нормативна основа національного права, визначили своєрідність сімей (типів) правових систем світу: англо-американська, релігійна, традиційна, романо-германська, змішана.

Формування міжнародних договорів як джерел права (міжнародне договірне право), тобто двосторонніх угод держав про правила взаємних відносин, відбувалося в країнах світу неоднаково і залежало від ступеня соціально-політичної розвиненості їх суспільств.