2. Фактори суспільного виробництва

Для створення матеріальних благ необхідні фактори виробництва. Під фактором виробництва розуміється елемент, що бере участь у виробництві і впливає на його результат. Засоби виробництва і люди складають речовий і особистий фактори виробництва. Існують різні точки зору до класифікації факторів виробництва:

• марксистська теорія виділяє два фактори виробництва: робочу силу і засоби виробництва;

• маржиналістська теорія визначає чотири фактори виробництва: землю, працю, капітал і підприємницьку здібність.

Земля як фактор виробництва бере участь у процесі виробництва своїми природними ресурсами, лісами, орними площами та ін. Капітал виступає як сукупність засобів виробництва: верстатів, інструментів, машин, устаткування, що удосконалюються під впливом наукових досягнень. Праця є сукупність фізичної й інтелектуальної діяльності, спрямованої на створення економічних благ. Здатність працівника до праці обумовлена рівнем загальної і фахової освіти, виробничими навиками і досвідом, інтелектуальними можливостями та ін. Підприємницькі здібності – це особлива здатність людського ресурсу виявляти комерційну ініціативу, організовувати виробництво, удосконалювати форми бізнесу з метою отримання прибутку.

Класифікації факторів виробництва постійно змінюються і знаходяться в постійному розвитку й удосконаленні. В умовах постіндустріального суспільства як фактори виробництва виділяють інформаційний і екологічний фактори. Посилення їхньої значущості обумовлено досягненнями науки в області комп'ютеризації, створенням автоматизованих систем зв'язку, але в той же час зростанням екологічних проблем, пов'язаних зі шкідливістю виробничих технологій. Тому наука як самостійний фактор виробництва впливає на можливості використання інших факторів і далі на ефективність виробництва, розширення потенційних можливостей людського капіталу й інноваційне забезпечення перспективності розвитку.

Виробництво здійснюється при участі всіх його факторів. Однак воно припускає різні варіанти їхнього використання, засновані на різних сполученнях і пропорціях. Вибір варіантів обумовлений необхідністю оптимізації споживчих властивостей продукту з метою мінімізації виробничих витрат. Залежність між набором факторів виробництва (земля, праця, капітал та ін.) і обсягом випущеної продукції описується виробничою функцією. Найпростіша виробнича функція має назву функція Коба-Дугласа. Її автори розглядали залежність обсягів виробництва тільки від двох факторів: праці (L) і капіталу (К). Цю залежність можна виразити формулою:

Q=F(L,K);

де Q - максимальний обсяг продукції, зробленої при даному рівні технології і співвідношенні праці та капіталу. Але функція Коба-Дугласа не враховувала технічного прогресу і часового фактора і носила статичний характер. А з урахуванням часового фактора вона перетвориться:

Q=F(L,K,t);

де t - фактор часу з урахуванням технічного прогресу.

Виробнича функція має практичне застосування при обґрунтуванні можливостей комбінованого використання факторів виробництва для досягнення підвищення обсягів виробництва. Реалізація її практичної значущості залишається актуальною як для окремого підприємства (фірми), галузі, економіки окремої країни, так і всього світового господарства.

Для збільшення обсягу випуску продукції необхідно додаткове залучення факторів виробництва. В міру збільшення витрат зростають обсяги виробництва продукції. Однак такий процес зберігається до визначеної межі.

Після цієї межі додаткові витрати приводять до зменшення результативності виробництва. Відбувається зниження граничного продукту. Скорочення темпів зростання продуктивності ресурсу називається законом спадної продуктивності фактору виробництва. Однак дію цього закону не варто абсолютизувати. Він виявляє себе за певних умов: