28.Відповідальність роботодавця за незаконне звільнення.

Розкриваючи особливості матеріальної відповідальності ро­ботодавця, варто підкреслити високу міру соціальної відповідальності за власні дії цього суб'єкта трудового права. Відповідно до ст. 141 КЗпП роботодавець як суб'єкт трудових правовідносин зобов'язаний через свою адміністрацію забезпечити дотримання законодавства про працю. Якщо ж роботодавець порушив свої обов'язки, він повинен відшкодувати працівнику заподіяну у зв'язку з цим шкоду. Слід також підкреслити, що в науці трудового права значно менше приділялося уваги питанням матеріальної відповідальності роботодавця, за винятком дослідження питань відповідальності за шкоду, заподіяну здоров'ю працівника. В Україні у зв'язку з ухваленням ряду нормативних актів, які регулюють питання обов'язкового державного соціального страхування працівників, можна стверджувати, що інститут матеріальної відповідальності підприємства за шкоду, заподіяну здоров'ю працівника у трудовому праві, поступово перетворився на інститут страхування працівника від нещасного випадку на виробництві у праві соціального забезпечення України. Так, у ч. 2 преамбули Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що призвели до втрати працездатності" вказується, що страхування від нещасного випадку є самостійним різновидом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя і здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Проте трудове законодавство України й нині містить значну кількість норм, що передбачають матеріальну відповідальність роботодавця за порушення обов'язків у трудових правовідносинах за наявності його вини. До таких випадків належать:

а)     виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу в разі звільнення без законних підстав або різниці в заробітку в разі незаконного переведення на іншу роботу, але не більше, ніж за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, середній заробіток виплачується за весь час вимушеного прогулу (ч 2ст. 235 КЗпП);

б)     виплата працівнику середнього заробітку в разі незакон­ного звільнення або переведення його на іншу роботу (ст 238 КЗпП);

в)     виплата середнього заробітку на умовах, визначених у ч. 2 ст. 235 КЗпП, у разі, коли неправильне формулювання причини звільнення у трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника (ч. 3 ст. 235 КЗпП);

г)     виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогу­лу в разі затримки видачі трудової книжки з вини роботодавця (ч. 4 ст. 235 КЗпП);

д)    оплата вимушеного прогулу в разі затримки виконання рішення про поновлення працівника на роботі (ст. 236 КЗпП);

е)    відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику (ст. 237-1   КЗпП).

29.Компенсація моральної шкоди при вирішенні трудових спорів.

Стаття 237-1. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом і моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо пору­шення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього до­даткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається за­конодавством.1.Стаття, що коментується, містить в собі перелік юридич­них фактів, що складають підставу .виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові. Першим таким юридичним фактом є порушення власником законних прав працівника. "Законних" — це не слід розуміти так, що маються на увазі тільки права, передбачені законами. Будь-яке суб'єктивне право, що виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди сторін трудо­вих правовідносин та має чинність, треба визнати законним.         До юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшко­дуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівни­ка, або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого иття.Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає тільки за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність .додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення закон­них прав працівника.

         2. Вина власника не названа серед юридичних фактів, що входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди. Але ж в статті, що комен­тується, немає і протилежного положення (про те, що відшкоду­вання моральної шкоди провадиться незалежно від вини). З ура­хуванням частини другої ст. 237^і КЗпП ("порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством") слід зробити висновок по те, що питання про вину повинне вирішуватись спеціальним законодавством, яке може визнати вину обов'язко­вим чи не обов'язковим елементом юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

         3. Посилання в частині другій ст. 237-1 КЗпП на законодавство, яке повинне визначати порядок відшкодування моральної шко­ди, означає, що при відсутності такого законодавства відшкоду­вання моральної шкоди неможливе. Це — дуже важливо, оскіль­ки стаття, що коментується, надає працівникам широких можливостей для відшкодування моральної шкоди.

         4. Наявність в Кодексі законів про працю ст. 237-1 виключає застосування до випадків заподіяння моральної шкоди працівни­кові ст. 440-1 Цивільного кодексу. Це істотно, оскільки названі норми установлюють різні підстави для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду. Неможливість застосування ст. 440-1 Цивіль­ного кодексу виключає застосування до відносин, що при цьому виникають, і інших норм цивільного права.

         5. Пункт 18 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників зобов'язує сторони трудових контрактів включати до останніх умови щодо компен­сації працівникові моральної шкоди, заподіяної працівникові у разі дострокового розірвання контракту працівником з причин невиконання чи неналежного виконання роботодавцем зобов'я­зань, передбачених контрактом, а також у разі дострокового розірвання контракту роботодавцем з підстав, не передбачених чинним законодавством та контрактом. Ці правила не підлягають поширювальному тлумаченню.      Тому стягнення моральної шко­ди можливе тільки у випадках, коли мало місце розірвання тру­дового договору. Саме по собі порушення роботодавцем своїх обов'язків за контрактом не є підставою для компенсації моральної шкоди, якщо працівник не використав своє право на розір­вання контракту за підставою, передбаченою цим контрактом.

         Розірвання контракту роботодавцем також є підставою для компенсації моральної шкоди тільки за умови, що роботодавець достроково розірвав контракт з підстав, не передбачених чинним законодавством та контрактом. Інші порушення законодавства, хоч би вони тягли за собою поновлення на роботі, не можуть бути підставою для відшкодування, моральної шкоди.

          6. Інший випадок, коли чинне законодавство встановлює по­рядок відшкодування моральної шкоди, передбачений ст. 12 За­кону "Про охорону праці".