28. Міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права.

У доктрині міжнародного права такі організації загальновизнано вважаються суб'єктами міжнародного права. Таке положення характерне і для самого міжнародного права, що підтверджується Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. (п. 4 ст. 2) і Віденською конвенцією про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. (ст. 3). Статус міжнародних організацій як суб'єктів міжнародного права підтверджений також у Консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. "Про відшкодування збитку, понесеного на службі ООН", що відобразилося і в подальшій практиці Суду.

Міжнародні організації створюються первинними суб'єктами міжнародного права на основі угоди між ними, тому належать до групи вторинних (похідних) суб'єктів міжнародного права. Такі угоди є засновницькими актами міжнародних організацій. У цих актах визначаються мета і завдання організації, її організаційно-структурний порядок і регулюються відносини організації з державами-членами.

На відміну від держав, міжнародні організації є специфічним суб'єктом міжнародного права. Так, вони не володіють суверенітетом і своєю територією. Вступати у міжнародно-правові відносини така організація може лише у межах своєї компетенції, визначеної в її засновницькому документі - статуті (договорі, угоді). Відповідно до засновницьких актів міжнародних організацій держави-члени можуть мати свої представництва при них, а представництво організацій у вказаних державах - відносно рідкісне явище. Спеціальна правоздатність міжнародних організацій полягає також у тому, що вони не можуть бути стороною у спорі, який розглядається Міжнародним Судом ООН. Відомо, що такою стороною може бути тільки держава.

За волевиявленням держав-членів міжнародна організація може припинити існування як суб'єкт міжнародного права. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) у 1991 р. була розформована і втратила міжнародну правосуб'єктність. У таких випадках можливі питання про правонаступництво щодо майна, фондів, деяких функцій. Проте такий інститут стосовно міжнародних організацій практично не розроблений.

Всі ці факти свідчать про те, що спеціальна правоздатність міжнародних організацій відрізняється від універсальної правоздатності головних суб'єктів міжнародного права - держав.

29.Правосуб'єктність міжнародних організацій.

Поряд із державами все більшу роль у міжнародних відносинах відіграють міжнародні організації. Нині є понад 500 міжнародних організацій, тобто їхня чисельність давно перевищила кількість усіх інших суб'єктів міжнародного права.

Однак варто зазначити, що не всі міжнародні організації мають статус суб'єкта міжнародного права. За загальним правилом, суб'єктами міжнародного права визнають виключно міжурядові організації, тобто такі, які створені державами. Питання про визнання суб'єктами міжнародного права міжнародних неурядових організацій і надалі залишається спірним. Саме тому, коли ми будемо говорити про міжнародні організації, матимемо на увазі лише міжурядові.

Оскільки міжнародні організації є вторинними суб'єктами міжнародного права, то їхня міжнародна правосуб'єктність є похідною від правосуб'єктності держав. Уперше питання про правосуб'єктність міжнародних організацій виникло у зв'язку з діяльністю Ліги Націй, але так і не було вирішено до її ліквідації. Після Другої світової війни було створено ООН, що знову актуалізувало питання правосуб'єктності міжнародних організацій. Тому, коли у 1948 р. у Палестині було вбито службовця ООН, організація звернулася у Міжнародний суд ООН. У своєму консультативному висновку "Про відшкодування шкоди, заподіяної на службі ООН" цей авторитетний судовий орган підтвердив, що ця організація володіє міжнародною правосуб'єктністю. З цього моменту більшість учених вважає, що міжнародні організації володіють міжнародною правосуб'єктністю. Це підтверджується в низці міжнародних угод. Так, наприклад, у Віденській конвенції про право міжнародних договорів між державами та міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р. зазначено, що міжнародна організація володіє такою правоздатністю укладати міжнародні договори, яка необхідна для виконання її функцій і досягнення її цілей. При цьому практика укладення міжнародних договорів з державами або між собою повинна відповідати їх установчим актам.

Міжнародна правосуб'єктність міжнародної організації базується на положеннях, що закріплені в установчих документах - статутах та інших актах, які визначають її обсяг, виходячи із завдань та функцій цієї організації. Однак загальновизнано, що нині всі міжнародні міжурядові організації мають міжнародну правосуб'єктність.

Оскільки обсяг прав і обов'язків визначається засновниками в момент створення організації і залежить від тих завдань та цілей, які вона повинна виконувати, а також сфери дії, то міжнародна правосуб'єктність міжнародних організацій може суттєво відрізнятися. Про зміст міжнародної правосуб'єктності міжнародних організацій можна робити висновки на основі аналізу відповідних міжнародних прав та обов'язків, а саме щодо їх:

- права на привілеї та імунітети;

- права створювати норми міжнародного права, у тому числі права на укладення договорів з державами, міжнародними організаціями, іншими суб'єктами міжнародного права;

- права обміну представництвами з державами та міжнародними організаціями;

- обов'язку щодо несення міжнародно-правової відповідальності за свої дії.

Вважається, що серед чинних міжнародних організацій найширшою правосуб'єктністю володіє ООН та деякі її спеціалізовані установи.

Серед інших ознак, які характеризують міжнародні організації як суб'єкти міжнародного права, варто зауважити: їх створюють на основі міжнародно-правового акта, як правило, міжнародного договору (як виняток можна навести приклад ОБСЄ, яка діє без статуту); засновниками й учасниками міжнародної організації можуть бути лише держави та інші суб'єкти міжнародного права; наявність постійно діючих органів тощо.