219. Кримінальна відповідальність юридичної особи.

Ідея запровадження в Україні кримінальної відповідальності юридичних осіб не є новою ні для науки кримінального права, ні для практики кримінально-правового законопроектування. Поданим проектом Закону (далі – проект № 2032) вкотре пропонується визнати юридичних осіб суб’єктами, що підлягають кримінальній відповідальності – за задумом авторів законопроекту – застосуванню до них заходів кримінально-правового характеру.

При прийнятті нині чинного КК України 2001 року на доктринальному і правотворчому рівнях була схвалена концепція, згідно з якою юридичні особи не визнаються суб’єктами злочину. Відповідно і всі інститути як Загальної, так і Особливої частин чинного КК були побудовані так, що вони стосуються кримінальної відповідальності виключно фізичних осіб.

Народні депутати в рамках прийняття законів на виконання плану дій про лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України ввели квазі-кримінальну відповідальність юридичних осіб: застосування адміністративних за своїм характером санкцій (штрафи, конфіскація майна та ліквідація), але за правилами кримінального провадження.

23 травня 2013 року Верховна Рада в четвер ухвалила законопроект, що вводить кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Закон дозволив притягати юросіб до відповідальності за тероризм, хабарництво, незаконне збагачення та зловживання впливом.

Відповідно до закону, кримінальна відповідальність поширюється на установи, підприємства чи організації. Під його дію не підпадають державні органи влади, органи місцевого самоврядування та створені ними організації, що повністю утримуються за рахунок державного або місцевого бюджету, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізосіб, а також міжнародних організацій.

До таких юросіб може застосовуватися штраф залежно від тяжкості злочину - від 5 тис. до 75 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, конфіскація майна або ліквідація. В законі передбачено, що ліквідація може застосовуватися до юрособи тільки у разі причетності до терористичної діяльності.

220. Поняття та зміст права на створення юридичної особи.

Юридичні особи – суб’єкти, які створюються внаслідок волевиявлення інших суб’єктів. Особа, яка прийняла рішення про створення юридичної особи є її засновником. 

Право на створення юридичної особи може бути реалізовано як спільно з іншими особами, так і одноосібно. Право на заснування юридичної особи може реалізовуватися поза об’єднанням. Наприклад, юридична особа може бути створена у формі приватного підприємства (єдиним засновником якого є фізична особа), господарського товариства (на підставі об’єднання декількох осіб). Законодавство багатьох країн допускає можливість створення корпорацій однією особою. Засновником юридичної особи можуть бути також іноземні громадяни, особи без громадянства, юридичні особи та держава в особі уповноважених органів.

Суб’єктом права на створення (заснування) організації, що є юридичною особою є особи, які мають повну цивільну дієздатність. Не мають права на заснування фізичні особи, які не досягли повноліття, особи, обмежені у дієздатності, визнані недієздатними, крім винятків, передбачених законом. Зокрема, створення дитячих та молодіжних об‘єднань громадян можливе особами віком 15 років. Заснування юридичної особи через законних представників також неможливе, оскільки останні можуть реалізувати лише ті права, які недієздатний має. 

Законодавством більшості країн не заборонено юридичним особам засновувати або брати участь у заснуванні інших юридичних осіб. Засновником юридичної особи може бути держава. Відповідно до ст. 32 Закону України “Про власність ” від імені держави як власника діє Верховна Рада України. Остання не приймає рішення, пов’язані із заснуванням юридичних осіб. Ця функція належить органам державної виконавчої влади, компетенція яких на прийняття таких рішень визначена законом. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів. Як правило, органи виконавчої влади галузевої компетенцї вправі приймати рішення про заснування підприємств, мета діяльності яких відповідає галузевій компетенції цих органів. 

В окремих випадках законодавець встановлює додаткові вимоги, яким повинні відповідати засновники або обмеження певних осіб у праві на створення організації. Такі вимоги та заборони, як правило, зумовлені сферою діяльності та видом створюваної юридичної особи. Вони можуть бути класифіковані на наступні:

1) вимоги, пов’язані з громадянством (державною належністю). Відповідно до ст.11 Закону України “Про об’єднання громадян” не можуть бути засновниками політичних партій іноземні громадяни та особи без громадянства. Відповідно до ст.9 Закону України “Про інформаційні агенства” від 28.02.1995р. право на заснування інформаційного агентства в Україні належить громадянам та юридичним особам України.

2) вимоги, пов’язанні з створенням окремих видів юридичних осіб. Найбільш великою групою з цієї категорії є обмеження на створення юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності. Так, відповідно до ст.2 Закону України “Про підприємництво” визначено обмеження у підприємництві для окремих категорій громадян. До першої групи відносяться громадяни, які перебувають на державній службі, зокрема: а) військовослужбовці, б) службові особи органів прокуратури, в) суду, г) державної безпеки, д) внутрішніх справ, ж) державного арбітражу, з) державного нотаріату, а також е) органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

3) обмеження максимальної участі у створюваній юридичній особі. Прикладом ціього виду обмеження може бути ст.22 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, відповідно до якої частка будь-кого із засновників, акціонерів (учасників) комерційного банку не повинна перевищувати 35 процентів статутного фонду. 

4) обмеження стосовно мети створюваної юридичної особи. В окремих випадках закон дозволяє створювати певний вид юридичної особи лише для досягнення певних цілей засновника. Так, відповідно до ст. 22 Закону України “Про свободу совісті і релігійні організації” від 23 квітня 1991 року релігійні організації користуються правом заснування підприємств виключно для випуску богослужбової літератури і виробництва предметів культового призначення. Підприємства з іншою метою засновуватися релігійними організаціями не можуть.

Традиційно у цивільному праві розрізняли три способи створення юридичної особи: розпорядчий, нормативно-явочний та дозвільний. Зазвичай зазначається, що розпорядчий порядок створення юридичної особи має місце в тому випадку, коли вона створюється шляхом розпорядження (виявлення волі) власника майна або його представника. Такий порядок є характерним для створення державних юридичних осіб.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок означає, що у випадку, коли юридична особа створена згідно з умовами, закріпленими в законі, державний орган не може відмовити їй у легалізації (державній реєстрації). Змістом дозвільного порядку є вимога отримання дозволу відповідного державного органа, підприємства і т.п. на створення юридичної особи. Зокрема, дозвіл відповідних державних органів необхідний для створення організацій, які будуть займатися діяльністю, пов’язаною із забезпеченням правопорядку, охороною здоров’я, навчанням тощо. Слід зазначити, що законодавчими актами не встановлені спеціальні вимоги щодо форми та змісту рішення про створення юридичної особи, але за загальноприйнятими вимогами таке рішення може бути оформлено розпорядженням суб’єкта публічного права, актом управління, що був виданий власником майна (уповноваженим ним органом) згідно з його компетенцією, що є визначеною чинним законодавством.

Юридична особа вважається створеною і отримує права юридичної особи (правосуб’єктність) з моменту її державної реєстрації.