2. Переклад на рівні речення і тексту/ дискурсу

Переклад одиниць мовлення – писемного тексту чи усного дискурсу – кардинально відрізняється від перекладу одиниць розглянутих раніше мовних рівнів. Найперша різниця полягає в тому, що речення – це одиниці вищого синтаксичного рівня, одиниці комунікації/спілкування. Друга причина криється в тому, що рідко коли окреме речення вживається ізольовано від текстового масиву – широких мовних і мовленнєвих текстів, що також створюються і використовуються з різною метою, зрідка для задоволення особистісних потреб, а найчастіше – для суспільних потреб чи інтересів. Задоволення таких потреб забезпечується використанням різних жанрових (соціально-політичний, технічний, діловий, художній і т.д.) типів тексту. Кожен із жанрових типів тексту складається з різних типів речень – повних, неповних, простих, складних, розповідних, заперечних і т.д., які існують у тісному логічному поєднанні з попередніми і наступними реченнями тексту. Тож речення є ще й текстотвірними, текстоформуючими мовними й змістотворними одиницями синтаксичного рівня, що служать одиницями перекладу. Тому й переклад будь-якого найкоротшого структурно/ синтаксично тексту починається завжди з першого речення і завершується останнім його реченням.

Разом і з тим кожен текст має свої зовнішні та внутрішні характерні/ визначальні риси. Зовнішньою формою прозовий текст будь-якого стилю відрізняється навіть від найменшого поетичного віршового твору, що найперше завжди складається з певної кількості рядків нерозривно пов’язаних між собою у певній кількості строф. Тимчасом прозовий текст ніколи не буває “у стовпчик”, хоч може бути часом і ритмічно побудованим як, наприклад, проза М.Коцюбинського, Дж. Лондона. Віршові поетичні твори можуть часом не мати заголовка/назви. Тоді перший рядок першої строфи служить їх заголовком. Тим часом прозові твори практично завжди мають заголовок і чітку структуру абзаців. Зате поетичні твори мають надзвичайно насичений змістом, музикальністю й образністю текст і тому завжди викликають емоційну реакцію на закладене в них прагматичне авторське спрямування. Прозовий текст будь-якого підстилю характеризується наявністю зав’язки, кульмінації та розвязки дії, завжди включає вступ і логічний виклад чи опис теми або проблеми з відповідною термінолексикою, формулами тощо. Переклад прозового тексту різних стилів як і кожного поетичного тексту вірша завжди починається із заголовка, який налаштовує читача на розгляд конкретної теми чи проблеми. Переклад власне текстового масиву твору завжди вимагає попереднього ознайомлення зі змістом усього тексту твору. Оскільки речення/ висловлювання в кожній підмові є носіями не тільки змісту, але й одиницями творення структурних та стилістичних особливостей оригіналу, його форми викладу, художніх засобів та впливу на читача/слухача, то вони підлягають переважно відтворенню як цілісні одиниці і в перекладі. Адже саме речення зводять у тексті воєдино всі значення слів та усталених словосполучень, слів, ідіом як і в контекстуальному оточенні з іншими граматично і стилістично поєднаними з ними словами в різних їх формозмінах, створюють багато ширші за поєднані одиниці – суперсинтаксичні одиниці/єдності й абзаци. Ці суперсинтаксичні одиниці, поєднуючи свої значення, створюють найбільшу і найширшу мовну одиницю – дискурс, текст зі змістом складного, але разом із тим якогось конкретного праматичного спрямування. Отже, переклад/ тлумачення будь-якого типу тексту зводиться до повного і точного відтворення всіх його мовних одиниць, що є одиницями перекладу з їх змістовим, структурно-стилістичним та прагматичним навантаженням.