Результати визначення границі міцності деревини при сколюванні

№ зраз­ка	Порода дере­вини	Розміри поперечного перерізу зразка, мм		Площа сколю­вання, мм2	Макси­мальне наван­таження Ртах, Н	Вологість W, %	Границя міцності при сколюванні, МПа
							τW	τ12
		b	l
1
2
3
Середні значення:

Література

1. ГОСТ 16483.0-78 Древесина. Методы испытаний. Общие требования.

2. ГОСТ 16483.1-73 Древесина. Методы определения плотности.

3. ГОСТ 16483.5-73 Древесина. Методы определения предела прочности при скалывании вдоль волокон.

4. ГОСТ 16483.7-71 Древесина. Методы определения влажности.

5. ГОСТ 16483.10-73 Древесина. Методы определения предела прочности при сжатии вдоль волокон.

Лабораторна робота 9 випробування лакофарбових матеріалів

9.1 Визначення покривної здатності фарбувального складу

Апаратура: сушильна шафа, ваги технічні, щіточка щетинна, скляна пластинка 100x300 мм, ступка фарфорова з товкачиком; піпетка мірна.

Покривна здатність – це властивість фарбувальної суміші закривати колір поверхні, що фарбується, непросвічуючим шаром.

Покривну здатність вимірюють витратою пігменту на 1 м² поверхні і визначають трьома методами:

• за коефіцієнтом контрастності, користуючись фотоелектричним блискоміром ФБ-1;

• за допомогою чорно-білої шахової дошки, яку виготовляють із ватманського паперу; на нього фарбу наносять доти, доки чорні квадрати не будуть просвічуватися;

• на скляній пластинці.

Лабораторна робота передбачає визначення покривної здатності на скляній пластинці з нанесеними на ній чорними і білою смугами.

Проведення випробування

На скляну пластинку розмірами 100x300 мм і завтовшки 2,0…2,5 мм наносять на рівній відстані одна від другої три кольорові смуги на всю довжину пластини: по краях чорні – газовою сажою і всередині білу смугу – цинковим білилом; ширина кожної смуги 15 мм (рис.9.1).

Рис.9.1. Пластинка для визначення покривної здатності пігментів і фарбових складів

Пластинку сушать в сушильній шафі і зважують з точністю до 0,01 г. Потім готують фарбу на пігменті, який випробовують. Для цього зважують 5 г пігменту, добавляють до нього натуральної оліфи і, розтираючи в ступці, доводять до малярної консистенції, тобто такої, при якій би фарба не збігала швидко із пензля (щітки), але щоб вільно сходила з неї при натиску на поверхню, що фарбується.

Підготовлену фарбу тонким шаром за допомогою щетинної фільончастої щіточки наносять на одну сторону скляної пластинки, протилежну тій, на яку нанесені кольорові смуги. Зафарбовують площу розміром 100x250 мм, залишаючи смугу 50x100 мм для того, щоб в період фарбування було зручно тримати пластинку в руках. Фарбу наносять спочатку вздовж, а потім впоперек пластинки, доки на пластинці, покладеній на аркуш білого паперу, не будуть помітні у відбитому (віддзеркаленому) світлі кольорові смуги.

Пластину після нанесення фарби зважують і за різницею між масою пластини після і до нанесення фарби, знаходять масу фарби, яка була витрачена на покривання пластини.

Покривну здатність у г/м² обчислюють за формулами:

– для фарб в перерахунку на малярну консистенцію

,

– для олійних фарб в перерахунку на сухий пігмент

,

де m – маса фарби малярної консистенції, г;

n – вміст оліфи у фарбі малярної консистенції, %;

S – площа покривання на скляній пластинці (250 см²).

Визначення покривної здатності виконують два рази. Розбіжність в результатах випробувань допускається не більше 5 % для фарб з покривною здатністю до 100 г/м² і не більше 7 % для фарб з покривною здатністю до 300 г/м², приймаючи максимальну покривну здатність за 100 %.