6.2. Визначення середньої густини розчинової суміші
Засоби випробування:
стальна циліндрична посудина місткістю 1000 мл з насадкою;
стальний стрижень діаметром 10... 12 мм;
металева лінійка;
технічні ваги.
Проведення випробування. Циліндричну посудину зважують і заповнюють свіжовиготовленою розчиновою сумішшю з деяким надлишком, який утримується насадкою. Після цього суміш ущільнюють 25 натисканнями стального стрижня і струшують посудину 5...6 разів легким постукуванням об стіл. Потім знімають насадку, зрізують надлишок суміші врівень з краями посудини і зважують посудину разом із сумішшю.
Середню густину у кг/м3 визначають за формулою:
,
де т2 — маса посудини з розчиновою сумішшю, кг;
т1 — маса посудини, кг;
V — об'єм посудини, м3.
Величину середньої густини розчинової суміші розраховують як середнє арифметичне результатів двох випробувань з точністю до 10 кг/м3.
Результати випробувань заносять до табл. 6.2.
Таблиця 6.2
Результати визначення середньої густини розчинової суміші
|
№ дос- ліду |
Маса, кг |
Об'єм посу- дини, м3 |
Середня густина, кг/м3 | |||
|
порожньої посудини |
посудини з розчиновою сумішшю |
розчинової суміші | ||||
|
проби |
суміші | |||||
|
1 |
|
|
|
|
|
|
|
2 |
|
|
|
|
| |
6.3. Визначення границі міцності при стиску і марки розчину
Засоби випробування
роз’ємні форми зі сталі з піддоном і без піддону;
шпатель;
стальний стрижень діаметром 10... 12 мм;
ніж (або металева лінійка);
цегла керамічна повнотіла;
гідравлічний прес.
Випробуванння проводять на зразках-кубах розмірами 70,7x70,7x70,7 мм у віці, встановленому стандартом або технічними умовами на даний вид розчину. На кожний строк випробування виготовляють три зразки.
Для розчинових сумішей з рухомістю до 5 см зразки формують у роз'ємних формах з піддоном, а з рухомістю 5 см і більше – у формах без підддону (рис.6.2 ).
Рис.6.2. Форма для виготовлення зразків-кубів: 1 – металева форма; 2 – папір; 3 – цегла
Проведення випробування
А. Формування зразків із сумішей з рухомістю 5 см і більше.
Зібрану і змащену форму встановлюють на повнотілу керамічну цеглу, вкриту змоченим водою папером, з вологістю не більше 2 % і водопоглинанням 10... 15 % за масою.
Потім всі три відділення форми заповнюють розчиновою сумішшю за один прийом з деяким надлишком, ущільнюють 25 натисканнями стального стрижня, зрізують надлишок змоченим водою ножем врівень з краями форми й загладжують поверхню. Повторне використання цегли як відсмоктуючої основи не допускається.
Б. Зберігання зразків до розпалублення форм.
Умови зберігання зразків залежать від виду в'яжучої речовини, а саме: форми із розчиновою сумішшю на гідравлічних в'яжучих витримують в камері нормального зберігання при температурі (20±2) °С і відносній вологості провітря 95...100 %, а форми із сумішшю на повітряних в'яжучих – в приміщенні при температурі (20±2) °С і відносній вологості повітря (65±10) %.
Зразки вивільнюють з форми через 24+2 години після укладання розчинової суміші. Зразки, виготовлені з повільно твердіючих розчинових сумішей, можна вивільнювати з форм у віці 2...З діб. Після розпалублення зразки нумерують олійною або іншою фарбою, що важко стирається.
В. Зберігання зразків після розпалублення.
Після вивільнення з форм зразки зберігають при температурі
(20±2) °С залежно від виду в'яжучої речовини, а саме: зразки з розчинових сумішей на гідравлічних в'яжучих протягом перших трьох діб повинні зберігатися в камері нормального зберігання при відносній вологості повітря (95...100) %, а решту часу до випробувань – в приміщенні при відносній вологості повітря (65±10) % (із розчинів, які твердіють на повітрі) або у воді (із розчинів, які твердіють у воді); зразки із сумішей на повітряних в'яжучих повинні зберігатися в приміщенні при відносній вологості повітря (65±10) %. Стандарт дозволяє при відсутності камери нормального зберігання тримати зразки на гідравлічних в'яжучих у вологому піску або тирсі.
Г. Випробування зразків.
Перед випробуванням зразки оглядають, вимірюють, зважують, записують розміри і масу. Зразки, що зберігались у воді, не раніше ніж за 10 хв до випробування виймають з води і витирають вологою тканиною. Зразки, що зберігались у приміщенні, очищають волосяною щіткою від піщинок і пилу.
Випробуваний зразок встановлюють на очищену нижню плиту преса, центрально відносно його осі таким чином, щоб основою слугували грані, які стикалися зі стінками форми при виготовленні зразків.
При проведенні випробування навантаження на зразок повинно збільшуватися з постійною швидкістю не більше (0,6±0,4) МПа за секунду до його руйнування. Досягнуте в процесі випробування максимальне зусилля приймають за величину руйнівного навантаження.
Границю міцності при стиску у МПа розраховують для кожного зразка за формулою
,
де Р – руйнівне навантаження, МН ;
F – площа стискання зразка, м2.
Границю міцності розчину при стиску розраховують як середнє арифметичне результатів випробувань трьох зразків-кубів.
За одержаними результатами випробувань визначають марку розчину. Стандартом передбачено такі марки розчинів: М4; М10; М25; М50; М75; М100; М150;М200.
Результати випробувань заносять до табл. 6.3
Таблиця 6.3