Книга з радіожурналістики

Диктор:

Навіщо вам державні атрибути, Тризуби й синьо-жовті прапори, Як мови материнської не чути

У ваших душах: не "поглянь" — "смотри"!

Та й душ нема — одні щурячі нори Під шпихліром, де бережуть харчі. Ви — виповзні із ящика Пандори Мої прокльони і мої плачі.

Ваш символ — ковбаса й велика ложка На широченний, пажерливий рот, Чиновники студені, як окрошка, З помий московських вилізлий народ.

Ні, не народ, а племено безлобе, Що прагне тільки їсти и крекче: "Дай!!"

Вже й український фермер з Манітоби Вас не навчить любити рідний край.

Так доїдайте пасочку й макуху, Приймайтеся за керівні столи, Бо не для вас брати з УПА і Руху Державу Українську здобули!

(Музика мішкується)

Лубківський: Ми втратили дуже багато. Не зроблено тому, що численні зако­ ни, ухвали, укази не реалізовані. Інформаційний простір — це ганьба для України, це сором. Нема там мови української. А якщо є, то вона штучна і потворна. Ми не досягли бажаного успіху. Ми досягли його лише частково.

(Звучить пісня "Україна"у виконанні Тараса Петриненка)

Петриненко:

Дороги іншої не треба, Поки зорить Чумацький Шлях, Я йду від тебе і до тебе По золотих твоїх стежках.

Мені не можна не любити, Тобі не можна не цвісти. Лиш доти варто в світі жити, Поки живеш і квітнеш ти,

Приспів:

Україно, Україно! Після далечі доріг

Вірне серце твого сина Я кладу тобі до ніг.

Україно, Україно! Після далечі доріг

Вірне серце твого сина Я кладу тобі до ніг.

Козак: Визначною подією в історії сучасної України став візит в нашу державу Папи Івана Павла II. Це, без перебільшення, було святом усіх українців незалежно від віросповідання.

(Зустрічаючі скандують "Україна любить вас! Україна любить вас! Україна любить Папу! Україна любить Папу!)"

Козак: Ось так ми зустрічали паломника миру. Папа Римський — це справді особа світового масштабу. І те, що він відвідав Україну — ознака поваги до нашої держави і до українців. Візит Папи Римського велика подія ще й тому, що важливе рішення керівника державою ухвалене незалежно від позиції і тиску Москви. Це — наше, власне, українське рішення, яке випливає з національних інтересів. Стався зовнішньополітичний прорив нашою країною певної міжнародної блокади. Це надає нам сили, впевненості та авторитету. Хочеться вірити, що це прискорить процеси інтеграції до Європейських структур. І, нарешті, візит Папи Івана Павла II сприяти­ ме духовному возз'єднанню української нації.

Іван Павло II: Нехай Господь дасть мир тобі, український народе! Бо ти напо­ легливою і одностайною відданістю, нарешті, привернув собі свободу і розпочав віднаходити своє істинне коріння та докладаєш великих зусиль, щоби стати на шлях реформ і дати усім можливість жити та сповідувати власну віру, власну куль­ туру і власні переконання в рамках свободи та справедливості.

(Оплески)

Дякую за щирий прийом та гостинність, про які ніколи не зможу забути. До побачення, Україно!

(Оплески. Масові побажання: "Щасливоїдороги! Приїжджайте до нас! Ми люби­ мо вас!")

Козак: Саме проголошення незалежності автоматично не робить державу не­ залежною. Щоб збудувати цивілізоване суспільство, потрібно усім нам багато, сум­ лінно працювати, об'єднатися навколо національної ідеї — ідеї побудови сильної демократичної держави. Проблем сьогодні маємо багато, але ж успіхи також є. Вони, можливо, не такі значні, не такі помітні, як нам цього хочеться. Але ж ми тільки на початку великого шляху. До речі, за сім місяців цього, 2001 року, приріст промислового виробництва в Україні порівняно з відповідним періодом минулого року склав 18,5 відсотків. Це вселяє оптимізм і дає надію, що ми незабаром таки вийдемо з кризи, як в це вірять мої молоді співрозмовники, які тільки вступають у повноцінне життя, за якими майбутнє і яким розбудовувати Україну, — львівський студент Віталій Грибовський і молода мама з Хмельницького Ліана Поплавська.

Грибовський: Я хочу працювати тільки в Україні. Перспектива в Україні досить велика, але за однієї умови, що держава не буде втручатися в мою діяльність. Я буду менеджером. Напевно, піду в рекреаційний бізнес. Якщо нормальна мо­ лодь, морально вихована, мислить по-державному, то вона повинна жити в Україні, своїми руками будувати Україну, бо Україна — це майбутнє.

дійсності. Радіофільм близький до кінофільму як за формою фіксації зву­ ку (кінострічка), так і за принципом роботи з новим матеріалом (монтаж).

Теоретики "звукового образу" 30-х років XX століття розглядали сло­ во у загальному контексті звуків, тобто не виділяли його із звичайних зву­ ків — скрипу воза, іржання коней, співу солов'я, ударів молота тощо. Тому вважали, що радіофільм — це фільм, створений тільки із звуків, це звуковий ряд, організований за структурним сценарним планом. У радіофільмі "Ду­ ма про живу воду" (автор О. Воронюк, редактор В. Фоменко, режисер В. 06ручов) відчуття спраги пораненого лейтенанта Петрова, який марить, пе­ редається не вербальними засобами, а звуком крапель води, що падають, —

іефект цей повторюється багато разів. Сучасна тенденція світового радіомистецтва передбачає гармонійне поєднання "звукової" і "словесної" тра­ дицій. Нікому не спадає на думку заперечувати будь-який шлях, якщо він на користь мистецтву. Подібно до того, як кінофільм — це логічно, монтаж­ но зв'язані зорові кадри, радіофільм є стрічкою звукових кадрів. Кінофільм своїми засобами відтворює видиму дійсність; автор радіофільму вибирає

ізв'язує у закінчене ціле елементи світу, життя якого ми чуємо.

Зміст радіофільмів — історико-біографічна тематика. Радіожурналістський досвід свідчить: як тільки порушували умову, тобто в основу радіофільму ставили не історичну тематику, то переважно створювали радіорепортаж. Спільність радіофільму з радіорепортажем очевидна. І в то­ му, і в іншому жанрі автор розповідає про дійсність, але в радіофільмі — це історична дійсність, а в радіорепортажі — сучасна, у зв'язку з чим змі­ нюється характер її інтерпретації. Радіорепортаж веде його автор — учас­ ник або очевидець події. У радіофільмі авторський текст — це коментар історичної події (оцінка видатної особистості) на основі різних документів. Цьому радіожанрові також притаманні художньо-публіцистичні узагаль­ нення.

Побудова радіофільму, зображально-виражальні засоби, використан­ ня документів, специфічних радіофонічних прийомів — усе це дає підста­ ву говорити про спільні ознаки жанрової структури як у радіокомпозиції, так і в радіофільмі. Проте радіофільм досить виразно "відгалузився" від єдиного жанрового дерева і переріс радіокомпозицію. Радіофільмові, на відміну від радіокомпозиції, що звучить в ефірі 25—30 хв., притаманні досить широкі часові рамки; він, зазвичай, багатосерійний (серія звучить від 15 до 25 хв.).

Отже, до основних жанрових ознак радіофільму належать:

1)документальна історична основа (різноманітні документи, спогади, записи на плівці тощо);

2)ретроспективна інтерпретація (поєднання документів і пояснень — дуже складний процес звукозапису і звуковідтворення дійсності

з допомогою музики, шумів, які сприяють розкриттю ідеї і змісту радіофільму);

3)у радіофільмі присутній ведучий, який також виконує функції по­ яснювана, тлумача;

4)монтаж виконує роль засобу організації матеріалу і виражального засобу.

(Позивні)

Диктор І: В ефірі Донецьке обласне радіо.

Диктор II: Запрошуємо послухати радіофільм "Замовлена правда"1 заслуженої журналістки України Людмили Кузьменко. Частина перша.

(Звуковий фрагмент з фільму "Молода гвардія ". Громова: "Поднимите меня, девочки... Заспівує пісню — "Дивлюсь я на небо...", решта молодогвардійців підхоплює. Входять німці. Крики, лайка. Пісню починають співати хлопці. На цьому фоні)

Ведуча: Цю сцену з фільму Сергія Герасимова "Молода гвардія" і сьогодні неможливо дивитися байдуже. А тоді, через три роки після закінчення війни, вихід на екрани картини, знятої за знаменитим уже на той час романом Олександра Фадеева, сприймався усіма глядачами як справжній відбиток того, що пережило маленьке шахтарське місто Краснодон і величезна країна, де ще не загоїлися рани від мільйонних втрат. З серпня 1943 року до кінця грудня цього ж року в окуповано­ му фашистами місті Краснодоні тоді Ворошиловградської області групи учорашніх школярів об'єдналися в підпільну комсомольську організацію, щоб боротися з во­ рогом. Вони спалили біржу праці, де були документи на відправку молоді до Німеч­ чини, розповсюджували листівки із закликами боротися з окупантами, проводили диверсійні акції. 31 грудня 1943 року на місцевому базарі поліцай спіймав одного з членів підпільної групи. Той продавав сигарети з машини з подарунками для німець­ ких солдатів, яку щойно пограбували молодогвардійці. На другий день почалися арешти юних підпільників і нелюдські катування.

(Сцена допиту О. Кошового)

Коли комісар підпільників Олег Кошовий, стоячи перед своїми товаришамимолодогвардійцями, кидав в обличчя фашистським катам слова зневаги і нена­ висті, то, напевне, не було у залах кінотеатрів на той час хлопця або дівчини, які б не заздрили цьому 15-річному юнакові і не хотіли стати отак поряд із ним у незлам­ ному опорі загарбникам.

(Сучасна музика)

Але Олега Кошового насправді не було із своїми товаришами у катівні. Не було його й 15 січня 1943 на страшній страті молодогвардійців, яких живими скинули

ушурф шахти. Ось ця сцена у фільмі.

1Журі II міжрегіонального конкурсу творчої майстерності працівників телебачення і радіо­ мовлення "Професіонал ефіру України" відзначило автора радіофільму "Замовлена правда" Л. Кузьменко дипломом і спеціальним призом у номінації "Продюсер".

(Сцена розправи фашистів над молодогвардійцями. Голос: "Кто комсомольцы, выходи вперед!". Музика. На фоні)

Першим із гордо піднятою головою виходить назустріч катам Олег Кошовий.

(Промова Кошового з фільму)

Але насправді у той час, коли членів підпільної комсомольської організації один за одним арештовували і допитували — Олег втік з Краснодону. Проблукавши 12 днів, він повертається у місто. Його мати Олена Кошова пише у своїх спогадах (рукопис датовано 6-им липня 1943 року, тут і далі тексти документів цитуються мовою оригіналу): "Когда Олег возвратился в Краснодон 11 января, то в свой дом зайти было невозможно, так как днем и ночью у моей квартиры дежурили поли­ цейские, ожидая Олега. Только одну ночь провел Олег в Краснодоне у моей со­ седки... На второй день я Олега переодела в женское платье и под видом девушки отвела в соседнее село, откуда он должен был уходить дальше...".

(Сучасна музика)

А от спогади про ті ж події матері іншого члена підпільної організації, Івана Земнухова. Запис зробив у 1972 році старший брат Івана — Олександр, який нині живе у Донецьку і надав нам можливість цей запис відтворити. Говорить мати Івана Земнухова — Анастасія Іванівна.

Земнухова: Арестовали его не из дома. Приходит на Новый год:

—Мам, Мошкова арестовали.

—За что?

—А кто его знает.

Он вышел. Я выхожу. Он:

—Мам, что получше приготовь, сегодня Новый год.

—А ты в комнату не зайдешь?

—Нет, надо итить товарищей выручать.

Вот с этими словами он и пошел в полицию.

Он уже выручал Главана, когда тот попался с приемником.

И этого Мошкова пошел выручать. И сам остался там — до 15-го числа. Носили мы ему передачи. Подхожу к полицейскому. Подошла ко мне девочка.

— Как вашего Ваню вчера били!.. Как его били! Руки связаны назад, колючей проволокой его били — он молчал.

Я эти слова никогда не забуду.

Подбегает полицейский. — К кому пришла?

—К Земнухову.

Иначал меня негодными словами обзывать, его и меня.

—Вот и ты будешь висеть вверх ногами... твой такой-сякой висит, иголков полно под ногтями, тебя рядом повесим и тебе хватит.

(Музика)

Ведуча:У фільмі "Молода гвардія" Іванові Земнухову відводиться роль статис­ та. У нього всього кілька реплік. Малопомітний юнак в окулярах, тихий, спокійний, поміркований, начитаний —- недарма його прізвисько було "Професор". Ось його перша поява в кадрі — після невдалої евакуації один з майбутніх молодогвардійців палко закликає молодь згуртуватися і боротися проти фашистів. Іван Земнухов розсудливо говорить.

(Фрагмент фільму. Іван: "Все знают, что надо бороться, но зачем так громко об этом говорить")

Ведуча:У цей час старший брат Івана — Олександр — воював у складі діючої армії. А на початку 1943 року він із пораненням потрапив до шпиталю.

Земнухов: Да, где-то еще на Кубани, в феврале, я прочитал, что освобожден город Краснодон. В газете. И начал писать сюда письмо, открытки посылать. Дол­ го не получал обратно. И потом вдруг получаю сразу два письма. Открываю одно — и там мне пишут: "Нашего Ваню немцы расстреляли...", ну тут письмо, конечно, в тумане исчезло у меня... и после некоторых попыток дочитал я его. Они мне пишут, что работают комиссии: и областная, и республиканская, и московская...

И выясняется, что он был в партизанах.

(Музика)

Ведуча: Партизанських груп було багато на окупованій території СРСР, яку звільняли радянські війська. А слідом за ними йшов "смерш". В країні, яка з 30-х років жила у стані шпигуноманської параної, де цілі народи оголошувалися по­ сібниками фашистів і знищувалися усіма доступними засобами, 14 квітня 1943 ро­ ку Державним комітетом оборони були створені спеціальні органи Радянської контр­ розвідки — "смерш". Назва означала — "смерть шпигунам".

(Музика)

Працівники "смерша" прибули й до Краснодону. Вони дізналися про "Молоду гвардію" і стали шукати живих учасників підпілля. Далі — цитата з Доповідної за­ писки редактора видавництва "Молода гвардія" Лукина до ЦК ВЛКСМ від 6-го січня 1947 року, з грифом "секретно" про події, що відбувалися після визволення Крас­ нодону.

"В это время из Новочеркасска возвратился Жора Арутюнянц. Его немедлен­ но вызвали в смерш, и в течение трех дней он рассказывал о деятельности моло­ дых подпольщиков. Полученный от него материал был направлен в центр. Через две или три недели из Москвы прибыла комиссия. Она сразу же явилась к Земнуховым, т. к. о нем Арутюнянц говорил в смерше как об организаторе и руководите­ ле "Молодой гвардии". В это время у Земнуховых находилась Кошевая. Узнав, что это за люди и зачем они приехали, она уговорила их пойти к ней и в течение всего времени держала комиссию у себя. Ни у Земнуховых, ни в других семьях никто из членов этой "комиссии" больше не появлялся".

(Музика)

У цій же доповідній записці говориться: "...После того, как из шурфа были извлечены трупы казненных подпольщиков и родители, находясь под впечатлени­ ем увиденного, не могли ни о чем думать, Кошевая вооружилась бумагой и каран­ дашом и обошла семьи погибших. Она записывала все, то ей рассказывали роди­ тели, ...и то, что было сделано Земнуховым, приписала Олегу".

(Музика)

Співробітники вищого керівного органу комсомолу — ЦК ВЛКСМ, які поверну­ лися із визволеного Краснодону, змогли зацікавити інформацією про "Молоду гвар­ дію" Центральний Комітет комсомолу, а там уже доручили написати про молодо­ гвардійців письменникові Олександру Фадееву. Коли він приїхав для збору матеріалу