Книга з радіожурналістики

затрат від Уряду одержали. Словом, подвійна арифметика. Бо агроном господар­ ства в акті писав те, що велів керівник, у якого він працює за контрактом. А пере­ віряючий агроном з райсільгоспуправління хіба міг визначити, коли і скільки витра­ чено мінеральних добрив на уражене стихією поле і чи узагалі було витрачено? А в акт закладено, і компенсацію одержано. Словом, як у нас: з села викачують за безцінь багато, вкладають у його розвиток мало або й нічого, то чому б тому селу якусь дещицю з бюджету не урвати. Може, саме тому агроном при сільській раді ще не так швидко буде як структурна державна одиниця введений. Хоча свою платню він зміг би без ускладнень відробляти: за акти стихій, за консультацію селян, за

кадрове розв'язане, і сюди ж проблема зайнятості доплюсована. Є ж бо при сільраді землевпорядник — і нічого, збитку від нього держава не терпить.

Ще одну кадрову проблему селу підкинула цьогорічна весна. І не стільки бра­ ком дипломованих чи неспеціалістів, як урядовим прагненням підняти — і знач­ но — планку мінімальної зарплатні. Так, у фермерському господарстві "Світанок", що у Богородчанському районі, — 2 тисячі гектарів землі, тисяча поголів'я ВРХ.

За нашими теперішніми обласними мірками — господарство досить мобільне. Але і його нинішня весна ледве не зламала: ціни на насіння, пальне, добрива проти торішнього зросли, часткової урядової компенсації за посіви озимини, за вітчизня­ не добриво нема, за посіви ярої пшениці — нема, а як буде за льон, то його ще треба посіяти, і як буде повернуто різницю за використане елітне насіння високих кондицій, то і його ще треба і купити, і використати. А тут до всього ще й зарплат­ ню підніми, і кредит відсотками зріс із двох торішніх до семи цьогорічних. І це при тому, що завбачлива Євдокія Сенчак з осені на весну надбала 100 тонн нафтопро­ дуктів.

Кількома роками раніше керівники господарств ці проблеми вирішували про­ стіше: ішли до стайні, відліковували десяток-два хвостів — і веснували. Тепер бага­ тьом і йти нема куди, бо й самі стайні попродали, порозбирали, котрі ліпші, а старі

йсамі порозвалювалися. Так було втілено в життя кучмівську програму пріоритет­ ного розвитку села. І не лише прикарпатського. І якщо тепер не буде в найближчо­ му часі розставлено Урядом акценти на справді розвиткові українського села, то

йсоціальну програму нового Уряду чекатиме такий же сумний фінал. Адже, як мо­ виться, як є у селі, то є і в місті, бо якщо на селище Лисець припадає лише одна корова, то якою б високоудійною вона не була, а молоко довозитимуть ще й з Іва­ но-Франківська. В самому ж обласному центрі вже й так достатньо привізних молокопродуктів з інших областей України, а невдовзі з'являться, можливо, й імпортні.

Хоча... років 7 тому, виступаючи на обласному радіо, світлої пам'яті кандидат сільськогосподарських наук Степан Різничук резюмував, що на Прикарпатті сам Бог велів займатися не стільки зерновим виробництвом, як тваринництвом. Його тезу підтвердило сьогоднішнє життя: це скільки хлібин можна купити за кілограм м'яса?.. У нас, однак, до науковців прислухаються мало, а більше до передвибор­ них обіцянок кандидатів у нардепи. Тому у нафтовій області ми купуємо дорогі російські нафтопродукти, а щоб применшити апетити доморощених бізнесменів, споживаємо інтервенційне бразильське м'ясо.

Що далі? А далі — передвиборна гонка до Верховної Ради, де теж, як переко­ нуємося, потрібні кадри. З нахилом до села. Щоб їм не було байдуже, чиє м'ясо їсти і чиїм молоком запивати, бо і це — бюджет держави, спрямований уперше за 13 років не проти, а для блага людини. Відповідно і закони у такій державі необхідні усі для цієї людини, а не проти неї і 'її діяльності, як писалося за часів вічної пам'яті Союзу РСР.

І хоча під час шевченківських днів на Косівщині наш новий голова обласної державної адміністрації Роман Ткач заявив, що революція закінчилася і треба пра­ цювати, то дозволю собі це заперечити, бо, на мою власну думку, помаранчева революція ще не закінчилася, хоча працювати, звісно треба. І навіть більше, як дотепер. А не закінчилася революція тому, що доволі бажаючих вставляти палиці в колеса. І не варт заколисувати себе думкою, що, вигравши на виборах, у нас усе піде, як по маслу. Ні, це ще тільки захоплений плацдарм, а до справжньої перемо­ ги — добрий шмат важкої дороги.

(Музична перебивка)

Післязавтра, у п'ятницю, ми відзначимо Всесвітній день Землі. Свято це — не для одних селян, хоч їм і святкувати ніколи: у полі море роботи, а ще поля того — незораного, незавеснованого — зостанеться не одна сотня гектарів по кожному району, особливо в Отинійській зоні. І хоч ота земля за кадастром не аж, але якби мій дід з могили встав та поглянув, скільки орної землі довкола пустує, то без часу помер би з розпуки: бо навіть улихоліття кожен клапоть мав господаря. Та й щодо кадастру: на бідних сідлищанських, хороснянських, станіславівських землях в 30-х ро­ ках минулого століття німці — колоністи збирали по 40 центнерів пшениці на круг — рекордний по тому часі урожай навіть на чорноземі. Нині ж на Хоросній, Станіславівці — 3—4 хати, десяток — на Юзівці, а довкола — привілля вітрам і травам: похило­ го віку люди відходять у інший світ, молодь — по містах і закордонах... Ґазди ж — не квапляться орендувати. Появився, правда, поки що один коломийський бізнес­ мен у Сідпищі, впорядкував ставок, обгородив орендовані гектари, почав садити реліктові дерева. Але ж поки що один, як перст, хоч тут і десятьом орендарям тісно не було б.

І, як переконуємося, й на такому поприщі потрібні кадри. Свої ростуть повільно, чужих не пускаємо, то й до свята землі нам приступати ранувато. А узагалі свят у нас, як на мене, аж забагато. Шкода тільки, що ні в якому календарі нема такого, як свято праці. Якби було, то й ми були б багатші. Не лише думкою.

Минулого тижня на прес-конференції, розглядаючи земельні проблеми, голо­ ва ОДА Роман Ткач зачепив і кадрове питання у прикарпатському селі. І не лише

усільськогосподарському виробництві. Адже по окремих селах бракує вчителів

ушколах, медиків у фельдшерсько-акушерських пунктах, а про сільського юриста і мови нема. Та й сфера побутових послуг тут розвинута так слабо, що її й не вид­ но. Ремонтом одягу, взуття і т. д. займаються незареєстровані кустарі, а місцевий бюджет недолічується впливовими коштами. Мені розповідали, що деякі села опу­ стилися до рівня 1948 року, коли знаряддя і засоби виробництва не піднімаються вище сапи, жорен і коня, а стиранням граней між містом і селом, які у 60-х роках проголосив Микита Хрущов, після нього фактично не займався ніхто. То роботи тепер — о-йо-йой. І це при тому, що людський ресурс старіє на очах.

Іду оце містом і на урнах для сміття читаю: зробимо місто чистим. Мовби зро­ бимо його справді чистим колись, у ближньому чи дальному майбутньому. Якби ж писачі гасел трошки думали, то зекономили б не тільки на першій букві гасла і кош­ тах на фарбу. Але й досягли ефективності його, бо слово "робимо" спонукає до поточної і невідкладної дії, а слово "зробимо" розхолоджує ентузіазм і притуплює бажання. Так одна буква може з мухи зробити муки, а з корівника — керівника.

Те ж стосується і села. Піднімати його на вищий щабель треба не гаслами "кадри вирішують все", а конкретними радикальними діями. На всіх рівнях держав­ ної влади. І як хтось вже сказав, то і я повторю: дай, Боже, нашому теляті вовка з'їсти.

Диктор: Радіогляд "Свято, славне на порі, не знайдеш у календарі" підготував і провів журналіст Василь Ботюк, а допомагав йому звукорежисер Тарас Присяжнюк. На все добре.

* * * * *

Диктор І: Батьки в Севастополі просять відкрити в Криму з вересня 2005 року українську школу. Лише сьому. А політики вимагають, щоб вона була російською, 620-ю за рахунком.

Диктор II: J\o вашої уваги радіоогляд Микити Касьяненка на тему "Мовні війни". Касьяненко: Нову школу в міському селищі Комсомольському, розташовано­ му на півдорозі від Сімферополя до аеропорту, заклали чи то в 1995-му, чи то ще

в 1993 році, тепер навіть офіційні дані розходяться. Усі ці роки будівництво трива­ ло зі змінним успіхом — змінювалися керівники Криму, міста, району, а тому й зво­ дили будівлю час від часу, коли гроші були. А проект непростий — школа розрахо­ вана на 1296 учнівських місць, кошторисна вартість — 17 мільйонів гривень, у при­ міщенні п'ять блоків, п'ятдесят кабінетів, два спортзали, актовий зал, велика їдальня, тир у підвалі. Був ризик, що й цього року будівництва не закінчать, але з бюджетів України, Криму та Сімферополя "у складчину" виділено на добудування ще 9 мільйо­ нів гривень, і роботи зараз киплять повним ходом. Як каже міністр освіти Криму Олександр Глузман, об'єкт здадуть вчасно, тобто з 1 вересня у ньому вже вчитимуться діти.

Щойно оголосили про набір учнів, одразу виникла проблема: з 424 дітей, які проживають у Комсомольському, батьки понад 200 учнів здали директору нової школи (їй присвоїли назву "школа-гімназія" № 43 міста Сімферополя) Миколі Андрейченку заяви з вимогою, щоб діти вчилися державною українською мовою. Єдина в Сімферополі з 54-х загальноосвітніх шкіл міста Перша українська школа-гімназія вже не може прийняти всіх охочих, тут конкурс і черга на кілька років. Крім сімфе­ ропольських дітей, у ній вимушені вчитися й з інших міст, оскільки решта п'ять україномовних шкіл Криму (Ялта, Приморське, Алушта тощо) маленькі, вони відкриті стараннями не держави, а батьківських комітетів, у пристосованих будівлях, пере­ важно колишніх дитячих садках, що не відповідають ні нормам, ні вимогам для навчання. Тому бажання віддати дітей на навчання в нову школу в Комсомольсько­ му, аби лише українською мовою, проявляють і батьки дітей, які вчаться в інших районах міста, проте заяв від них ще не приймають, чекають вирішення головного питання — про мову навчання.

Ідея створити на базі нової школи поруч із наявними 619-ма російськомовними і 11-ма кримськотатарськими школами другу в Криму українську школу-гімназію,

454 Розділ 9

спричинило негативну реакцію деяких кримських політиків. Найактивніший лідер Російського блоку і депутат Верховної Ради Криму Олег Родивілов. Він з'явився перед учасниками пікету, які перед приміщенням школи вимагали, щоб новий на­ вчальний заклад був російськомовним. Річ у тому, що учням 34-ї сімферопольської школи, в якій раніше навчалися діти з Комсомольського, також було несолодко: вона була переповнена, діти займалися в дві-три зміни. Тому керівники міністер­ ства й подумали, що зі здачею в експлуатацію нової будівлі вдасться вирішити одразу дві проблеми — в новій школі прийняти учнів, охочих вчитися українською мовою, водночас старе приміщення розвантажиться і, хто бажатиме вчитися росій­ ською, отримає для цього також комфортні умови. Але не так усе просто: а чому це українці повинні йти в нову школу, а ми повинні залишатися в старій — почали говорити в селищі люди, не схильні до того, щоб їхні діти вчилися українською мовою, і за підтримки депутатів почали акції протесту. І тепер перед ще недобудо­ ваною школою в Комсомольському під Сімферополем стоять один проти одного два пікети — одні вимагають відкриття української школи, інші — російської. І бо­ ротьба чим далі, тим жорсткіша.

Водночас навіть нова школа більше ніж на тисячу учнів проблеми задоволення потреби в україномовній освіті в Криму не вирішить. Заяву готові подати кілька тисяч батьків, але їхній порив стримується обмеженням прийому заяв. Причину такого явища пояснили нещодавно на прес-конференції в Сімферополі лідери укра­ їнської громади міста Сергій Савченко й Олег Фомушкін.

Савченко: Досі в Криму всі предмети повноцінно українською мовою вивчають усе ще менше двох відсотків учнів. Саму українську мову та літературу як предмети кримські учні вивчають у всіх школах, у деяких із них відкриті так звані українські класи, але повсюдно це вивчення поставлене так, що, вийшовши з кримської шко­ ли, багато її випускників не в змозі ні писати, ні більш-менш добре розмовляти українською, внаслідок цього вони, з вини кримської школи, позбавлені можли­ вості вступити до будь-якого українського вищого навчального закладу, розташо­ ваного за межами Криму, де вступні іспити треба складати українською мовою. Адже основні науки — математика, фізика, хімія, історія, географія, біологія й інші скрізь вивчають російською мовою. Відповідно, в майбутньому, не володіючи дер­ жавною мовою, кримські діти будуть позбавлені шансу піти на державну службу, будуть обмежені в інших можливостях, де потрібне знання української мови.

Фомушкін: 3 цього погляду в кримській школі існує явна дискримінація крим­ ських школярів за мовним принципом. Українська громада має природне право на те, щоб Міністерство освіти Криму організувало повноцінне навчання кримських дітей державною мовою. Але депутат Олег Родивілов та інші лідери проросійських рухів називають це "насильною українізацією" та виступають проти переходу осві­ ти в автономії на державну мову. Паралельно вони вимагають надання російській мові статусу другої державної, що аж ніяк проблеми не вирішує.

Савченко: Навіть надання російській мові статусу другої державної не звільняє претендентів на державну службу досконало знати першу державну, тобто україн­ ську. Річ у тому, як свідчить практика, що випускники україномовних шкіл, зазви­ чай, відмінно володіють російською мовою, а часто й однією-двома іноземними, а випускники російських шкіл часто, крім російської, не володіють більше жодною. Такою була ще радянська традиція, і проросійські політики тепер або самі того не

усвідомлюючи, або ж умисно, або ж за вказівкою своїх босів, — практично добива­ ються того, щоб кримська школа випускала неповноцінних дітей.

Фомушкін: Сенс у цьому тільки один — на якнайдовше законсервувати ту си­ туацію, щоб кримські випускники не могли виїхати за межі Криму або ж вступали вчитися тільки в Росію чи у філіали російських вищих навчальних закладів, розта­ шованих у Криму. Це не боротьба за права та благо кримських дітей, бо будь-який кримський випускник, навіть після україномовної школи, якщо захоче, вступить до філії російського вищого навчального закладу. Це лобіювання фінансових інтересів російських вищих навчальних закладів, щоб кримські діти, в принципі, не могли більше нікуди звернутися, крім як до них...

Касьяненко: Зі свого боку лідери Російського блоку, хоч формально і посила­ ються на права людини та європейську хартію мов, стверджуючи, що держава зо­ бов'язана гарантувати освіту дітям тією мовою, якою побажають батьки, не мають вагомих аргументів, крім єдиного, — а чому це наші діти повинні ходити до школи не поряд, а далеко? Але в Міністерстві освіти на це запитання є аж дві відповіді: поперше, держава хоч і зобов'язана забезпечити навчання дітей мовою національ­ них меншин, але не зобов'язана робити це поряд із будинком. Усі російськомовні сім'ї мають можливість вчити своїх дітей у будь-якій із 619-ти російськомовних шкіл, які є практично в кожному мікрорайоні кожного міста та в кожному селищі. І навпаки — навіть після 14 років незалежності і 50 років входження Криму до скла­ ду України, кримські діти, які бажають вчитися українською мовою, вимушені їзди­ ти до українських шкіл не просто в інший кінець міста, а часто навіть до іншого міста в інший кінець Криму. Шість українських шкіл, одинадцять кримськотатар­ ських і 619 російських — хай що кажуть, а пропорція несправедлива навіть для 2,5 мільйонного реґіону...

По-друге, міністерство ще не виконало своїх обов'язків перед українцями Кри­ му, стверджують Савченко і Фомушкін. Адже навіть за останнім переписом у Криму проживають понад 25 відсотків етнічних українців, причому понад 220 тисяч, тобто понад 10 відсотків населення, назвали українську своєю рідною мовою. А з цього очевидним є той факт: щонайменше від 10 до 25 відсотків шкіл повинні навчати їхніх дітей рідною для них мовою, тобто, з огляду на цю вимогу, в Криму повинні бути україномовними щонайменше 60—150 шкіл.

Савченко:Тільки одна гімназія та ще п'ять невеликих шкіл — це просто ганьба для нашої держави! Крім того, таке ж ставлення до мовного питання й у вищій школі — жоден вищий навчальний заклад Криму не набирає студентів для навчан­ ня в групи з українською мовою викладання. Уся вища школа в Криму — виключно російськомовна. Такий стан освіти — це явна дискримінація українців у своїй дер­ жаві. Більше того, відсутність українських шкіл у Криму, — це перешкода для інте­ грації в українське суспільство інших національних меншин, які через таку ситуацію вимушені, крім своєї рідної, використовувати не державну, а російську мову...

Касьяненко: Сьогодні кожен робочий день міністра освіти Олександр Глузмана починається або з прес-конференції, на якій він намагається пояснити ситуацію та завдання міністерства у справі освіти національними мовами, або з нарад, на яких він прагне знайти компроміс і помирити ворогуючі сторони. На його думку, компроміс може полягати ось у чому: якщо набереться потрібна кількість охочих

вчитися російською мовою, сформувати в новій школі нарівні з українськими і ро­ сійськомовні класи, точно так само, як у російських школах набирають українські. Але обидві сторони проти цього заперечують. Сергій Савченко стверджує, що тоді в школі однаково одна сторона буде домінуючою й інша почуватиметься в чужому мовному середовищі, а тому ніхто з батьків не наважиться віддати свою дитину до школи, де буде явно дискомфортна обстановка. А росіяни, зі свого боку, хочуть школу тільки російськомовну, без варіантів.

Усі стверджують, що останнє слово буде за сесією Сімферопольської міськра­ ди, яка мусить ухвалити рішення про відкриття школи. Однак багато жителів міста у це не вірять, адже всі нинішні суперечки з вулиць, прес-конференцій і пікетів із такими ж нюансами просто перенесуться в зал сесії, і все почнеться спочатку. Сьо­ годні в Криму ситуація така, що, здавалося б, непорушне твердження про те, що "в державі Україна повинні відкриватися українські школи, в Росії— російські, у Фран­ ції — французькі...", яке на нещодавній прес-конференції озвучив віце-прем'єр- міністр кримського уряду Володимир Гриб, викликає в проросійських газетах глу­ зування та безпредметну критику. Очевидно, мова — це один із останніх популіст­ ських бастіонів, яким політики перед виборами просто так не поступляться, не пожаліють ні дітей, ні їхніх батьків, ні стабільності в місті. Прагнучи перед виборами витягнути якнайбільше дивідендів і підвищити трохи зменшену популярність, де­ далі більше партій прагнуть проявити себе на цьому терені — одні на площах зби­ рають невідомо навіщо підписи на підтримку російської мови, другі влаштовують пікети, треті подають законопроекти. "Працюють" на "благодатному мовному полі" сьогодні і кримські республіканці, і партія "Союз", і Російський блок, і "Російський молодіжний центр", і "Спадкоємці Богдана Хмельницького" і багато інших. "Війна" за мову — для політиків перед виборами справжній неоцінимий подарунок долі, який може допомогти зібрати сотень зайвих голосів. А те, що страждають діти, — кого це цікавить?!

Диктор: Ми передавали радіоогляд Микити Касьяненка "Мовні війни".

Методика підготовки радіоогляду. Щоб підготувати змістовний, гли­ бокий і цікавий радіоогляд, автор повинен бути інтелектуально розвине­ ним, всебічно поінформованим, володіти аналітичним мисленням, уміти про складні, абстрактні речі говорити компетентно, грамотно, переконли­ во. Особливість журналістської роботи над радіооглядом полягає в тому, що автор повинен не лише визначити цікаву і важливу тему та знайти різні матеріали. Потрібно знайти оптимальні композиційні прийоми радіо­ огляду, виявити і вибудувати у радіотексті логічні зв'язки, що з'єднують факти історії із сучасністю, колективні прагнення із самовираженням тієї чи іншої особистості, часткові події із характерними загальними тенденція­ ми. Такий методичний творчий підхід є передумовою сприймання радіо­ огляду, який допоможе радіослухачам за окремими фактами побачити, відчути діалектичну взаємозалежність і взаємозв'язок тих чи інших ситу­ ацій у складних українських життєвих процесах.

Зрозуміло, що за один тиждень чи місяць неможливо стати кваліфіко­ ваним радіооглядачем. На радіооглядача треба наполегливо вчитися, адже робота над цим жанром вимагає високого інформаційного забезпечення, аналітичного оперативного. Навчання, серйозна підготовча робота склада­ ється, по-перше, зі збору фактичного матеріалу, створення власного архі­ ву (текстового й аудіоархіву). У досвідчених радіооглядачів досьє склада­ ється із кількох десятків папок, у яких зберігаються тематично класифі­ ковані газетні матеріали, цитати з книг, нотатки, записи на магнітну стрічку важливих розмов, особистих вражень тощо. Лавина інформації наростає з кожним днем, тому оглядач повинен уміти користуватися різно­ го роду реферативними журналами, Інтернетом, відбирати найсуттєвіше, найголовніше, щоб не збитися на ілюстративність, на гру в приклади. Подруге, цілеспрямовано потрібно виробляти вміння узагальнювати широ­ кий фактичний матеріал, домагатися особливої кондесації думки, чіткого висловлювання, уникаючи загальних фраз. Радіооглядач може розвинути свої думки по-різному, а саме: "пояснити, розповісти, довести" [11, с. 288].

Отже, глибина, інформаційна насиченість, а також компетентність і ці­ кавість викладу матеріалу в радіоогляді залежать від рівня професіоналіз­ му, духовної спрямованості, морально-національної орієнтації оглядача.

Завдання для лабораторних і практичних занять

Радіокореспонденція

Обговоріть радіокореспонденції, записані на звуконосій. Оберіть тему радіокореспонденції, підготуйте її і запишіть у навчальній радіостудії. Обговоріть студентські радіокореспонденції.

Радіокоментар

Зверніть увагу на особливості радіокоментаря у зіставленні з теле­ візійним і газетним коментарями. Після написання, попереднього ознайом­ лення, врахування зауважень запишіть свої радіокоментарі у навчальній радіостудії. Записані радіокоментарі прослухайте, обговоріть, оцініть їх.

Радіобесіда

Ознайомтеся із записаними під час трансляції радіобесідами відомих учених, письменників, політиків, громадських діячів. Обговоріть почуті радіобесіди, закріпіть теоретичні знання про цей жанр. Зверніть головну увагу на призначення, жанрові особливості, плюралізм висловлювання думок, національно-гуманістичну, політико-ідеологічну сутність радіобесід, їх важливу роль у процесі формування державницького мислення, громадянської позиції, високої моралі та духовності, людської гідності, утвердження українського національного життєвого середовища. Запросіть у навчальну радіостудію відомих, авторитетних людей і запишіть з ними бесіди.

Радіо огляд

Доберіть радіоогляди, порівняйте їх з оглядами, що надруковані у га­ зетах. Обговорюючи радіоогляди, оцініть їх суспільно-політичне, соціаль­ но-економічне значення у контексті українських національних інтересів, визначіть також їх різновиди, інформаційну насиченість, спосіб викладу, використання мовностилістичних засобів.