Книга з радіожурналістики

Радіокореспонденція виконує як інформаційну, так і аналітичну функ­ ції. Межа між ними визначається глибиною узагальнення і висновків, які -: обов'язковим елементом цього радіожанру і випливають з детального опису суті та характеру події, її оцінки журналістом. Узагальнення і висновки в радіокореспонденції значно ширші і глибші, ніж в радіопові­ домленні. Зрозуміло, що з допомогою радіоповідомлення слухачі пізнають переважно те, що лежить, так би мовити, на поверхні. Автор аналітичної радіокореспонденції переходить межу суто "чистого" інформування.

Правда, проникнення у сутність події, явища містить елемент суб'єктив­ ного, відхід від нібито зрозумілої конкретики. Професіоналізм радюжур­ наліста полягає в тому, щоб через суб'єктивне пізнати об'єктивне і доне­ сти правду радіослухачеві. Цього можна досягнути, коли творчість радіожурналіста базується на морально-духовних, національно-громадянських, патріотичних засадах, знанні специфіки того чи іншого радіожанру.

За формою викладу матеріалу, часом звучання (2—4 хв.) в ефірі радіонореспонденція близька до радіовиступу. Але радіокореспонденцію, зазви­ чай, оприлюднює радіожурналіст. Якраз журналістське читання (усна розповідь) надає матеріалові, в основі якого аналіз, оцінка фактів, особистісне забарвлення, підсилює емоційний вплив на аудиторію. Слухачі ро­ зуміють, що про суспільно значущу подію їм розповідає безпосередній очезидець чи учасник, і це збільшує їхню довіру до радіоматеріалу. "На відміну від репортажу, що показує шматок життя, кореспонденція його аналізує та узагальнює, — зазначає В. О. Карпенко. — Автор не тільки

повідомляє факти, а йдає їм оцінку; не ТІЛЬКИ РОЗПОВІДАЄ, ЩО СТЯЛОСЯ ЧИ

відбувається, а й намагається розібратися в причинах, висловлює власні думки, припущення, прогнози" [4, с. 211].

Вимоги до радіокореспонденції. Вище підкреслювалося, що радіоко­ респонденція — це розповідь радіожурналіста про актуальні події, явища соціально-економічного розвитку. Ця жанрова особливість обумовлює такі основні вимоги до радіокореспонденції:

а) щоб радіокорепонденція не була мішком, у якому гамузом насипані різні факти, то із великої кількості відомих журналістові фактів по­ трібно відібрати, осмислити, узагальнити такі, які би у взаємозв'яз­ ку правдиво, всебічно розкривали "шматок життя". Радіожурналіст покликаний так зобразити "шматок життя" реальної дійсності, щоб у радіослухачів викликати зацікавленість, спонукати їх до вироблен­ ня активної громадянської позиції;

б) звідси випливає природність спілкування, розмовний стиль викладу матеріалу. Висловлюючи особисте ставлення до питань, порушених у радіокореспонденції, ділячись із слухачами власними враженнями

від спостереження, вивчення документів, їх аналізу, радіожурналіст повинен уміти це робити просто і природно, ніби він розмовляє з най­ ближчою йому людиною;

в) важливою вимогою до радіокореспонденції є стислість, компактність викладу, що забезпечує інформаційну насиченість. У багатослів'ї губиться головна авторська думка, втрачається логічна послідов­ ність, словесна виразність. Чим стисліше висловлювати думки, тим важче, бо треба не тільки витиснути всю "воду", а й добитися того, щоб розповідь була гранично зрозумілою і доступною.

Різновиди радіокореспонденції. Теоретичне осмислення радіожурналістської практики дає підставу стверджувати, що радіокореспонденція існує у двох видах: інформаційна й аналітична. Вони відрізняються одна від одної, насамперед, способом освоєння матеріалу.

Інформаційна радіокореспонденція — це повідомлення про тематич­ но згруповані факти без ґрунтовної їх оцінки. її основна мета — приверну­ ти увагу радіослухачів до суспільно важливих подій, явищ, наштовхнути їх на роздуми. Інформаційна радіокореспонденція є перехідною формою від первинного інформаційного до аналітичного жанру. Як уже зазначало­ ся, інформаційна радіокореспонденція — це розширене радіоповідомлен­ ня, що ознайомлює слухачів з подією, яка має громадський інтерес, соці­ ально-економічне, господарське значення, подає новий штрих сучасної дійсності. У такій радіокореспонденції переважає констатація події, яви­ ща, процесу, розповідь містить пояснення позитивних або негативних фак­ тів. Характерною особливістю є інформаційна новизна, наведення свіжих прикладів, зіставлення фактів, використання лаконічних екскурсів у ми­ нуле. Усе це виконується на рівні докладного повідомлення, хоч і не виклю­ чається певна оцінка фактажу. Радіожурналіст привертає увагу слухачів новизною відомостей, виразністю фактів, актуальністю теми. Отже, основне в інформаційній радіокореспонденції — повідомлення про важливі, цікаві факти реальної дійсності, споріднені певними особливостями.

Диктор: На Великдень — уперше після десятиліть руйнацій — осяяний весною і урочими дзвонами — покликав віруючих на літургію золотоверхий Володимирський собор у Херсонесі.

(Дзвонять дзвони)

Диктор: До вашої уваги кореспонденція журналіста Віктора Хоменка. Кор.:1ут, у Херсонесі, а за давньоукраїнськими літописами — Корсуні, в 988 році

прийняв хрещення Великий київський князь Володимир. А встановлення ним пра­ вослав'я як державної релігії Київської Русі посприяло зміцненню як самої країни, так і її міжнародного престижу.

Аби увічнити пам'ять про це видатне діяння київського зверхника, у 1892 році -а головній площі сивого Херсонеса здійнявся грандіозний двоповерховий храм ! ==того рівноапостольного князя Володимира. Будували майже ЗО років. Ущент йнувала — зачинену в 1921 році, вкрай занедбану в роки атеїзму — всеслов'ян- : ьку святиню остання війна. Лише унікальність видатного храму врятувала його від

істаточної загибелі. Постановою уряду від 1997 року "Про заходи підготовки і свят-

. зання в Україні 2000-ліття Різдва Христового" собор взято під охорону держави, і - отримав статус пам'ятки архітектури, було ухвалено рішення про його віднов- _ення.

Висококласні фахівці всієї України працювали у суворій відповідності з проект­ а м и кресленнями XIX століття, щоб оновлений у дусі древніх візантійських храмів :сбор максимально відповідав оригіналу і зберіг свою первозданну душу і значен- -я. В результаті величну церкву підняли з руїни повністю, влітку 2001 року було :свячено головний хрест на відновленому 36-метрової висоти сяючому золотом

полі, який добре видно з моря і прилеглих районів Севастополя. Два наступних :ки майстри безнастанно відновлювали неповторний орнаментальний і сюжет-

-ий художній розпис.

У кінці березня на щойно вимощеній дорозі до храму встановили й освятили ~ам'ятник Святому апостолу Андрію Первозваному, споруджений зодчим Іваном •.авалерідзе за моделлю скульпторів Ростислава Сінька і Василя Вінайкіна. Уста- -овлений у цьому святому місці, особливо дорогий українцям за пророцтво і на­ родження святості Києва, образ одного з найближчих учнів Христа — апостола -ндрія — нагадує, що тут він займався місіонерською діяльністю, як і особливо ~оважані діячі Церкви — святі просвітники Кирило та Мефодій, Папа Римський Кли­ мент, інші першохристияни і проповідники православної віри. Тепер парафіяни і про- -ани мають можливість милуватися величчю і красою усіх 54 колон храму з італій­ ського мармуру, сімома купольними хрестами, прекрасними розписами, різьбле­ ними, з позолотою іконостасами, кольоровими вітражами, витонченими люстрами з найбільшим в Україні панікадилом вагою майже у дві тонни. Небайдужа до духов­ ності душа не втримається від молитовної подяки усім, хто зберіг і відновив з руїни перлину християнства.

Віктор ХОМЕНКО

Диктор: "Українська книжка чи китайські шкарпетки?". Кореспонденція Мико­ ли Махоні.

Кор.: Якби я запитав кого-небудь, де зараз можна купити хорошу українську <нижку, не кожен мене зрозумів би. Дехто взагалі сказав би, мовляв, знайшов проблему, хіба сьогодні це головне?

Не другорядне. В народі давно кажуть, що не самим хлібом живе людина. Це справді так. Хоч яким би тяжким було матеріальне становище, а мистецтво, літера­ тура, взагалі духовне життя — невід'ємні частини людського буття. Саме висока нтелектуальна активність допомагає людині формувати міцний моральний дух, сприяє у подоланні матеріальних труднощів.

Моє ставлення до книжок особливе. Я — давній книголюб. Моя власна домаш­ ня бібліотека налічує близько двох тисяч видань. Переважають у ній класичні твори українських та російських письменників, мемуари, історична література, політична публіцистика тощо. Є книжки хороші й не дуже...

Тож запитання, де купити хорошу книжку, — зовсім не риторичне.

Останнім часом я відвідав у Дніпропетровській, Кіровоградській, Запорізькій областях і в Криму багато книгарень. Чи можна їх так назвати? Здебільшого, то магазини змішаних товарів, де продають усе — від парфумів і біжутерії до трусів і шкарпеток. Усе, крім хорошої української книжки.

Звісно, "смаки" у людей різні: що для одних добре, то для інших — не дуже, або взагалі погане. То і книжки мають бути різні за тематикою, змістом, сюжетом, жанром тощо. Але справа в тому, що майже скрізь — 85—90 відсотків видань — такі "літературні шедеври", як, наприклад, "Тарзан", "Марія", "Секрети сексу" тощо. Тобто, як кажуть, є все, окрім того, що треба. Треба не те, що розбещує наше молоде покоління, породжує у нього жорстокість та бездуховність, а те, що актив­ но сприяє національному патріотизму, вихованню людини, формуванню в ній ви­ сокої громадянської свідомості й відповідальності за подальшу розбудову нашої Української держави. Саме таких книжок у нас нині бракує. Вельми шкода!

Микола МАХОНЯ

Головною особливістю аналітичної радіокореспонденції є аналіз фактів, подій, явищ. В аналітичних радіокореспонденціях порушують актуальні, важливі питання трансформації українського суспільства в усіх сферах життєдіяльності, розкривають їх внутрішній смисл. Радіожурналіст аргу­ ментовано, компетентно, пристрасно викладає матеріал, його розповідь рухається від часткового до загального. Встановивши причинно-наслідкові зв'язки між фактами й явищами, осмисливши і проаналізувавши можли­ вість впливу конкретного чинника на конкретну ситуацію, радіожурналіст нерідко висуває на розгляд громадськості насущну проблему, яка потре­ бує розв'язання, тобто спрямовує радіослухачів до активної діяльності заради доброго завтрашнього для України. Отже, аналітична радіокорепонденція ґрунтується на осмисленій системі соціально значущих фактів реальної дійсності, відображенні різних поглядів на ті чи інші події, яви­ ща, що обумовлює шляхи розв'язання проблеми, наближення до істини.

Диктор: "Від безробіття — в "копанку". Кореспонденція журналістики Ганни Хрипункової.

Кор.: Нелегальні саморобні міні-шахти — так звані копанки — продовжують цілком активно діяти на території Донецької області. Одним із найсприятливіших місць для незаконного вугледобування, як і раніше, залишається місто Сніжне, де виробки пролягають практично біля самої поверхні та дозволяють добувати вугілля без "зайвих" трудовитрат. При цьому в місті тривають регулярні рейди з виявлення "гірників"-нелегалів, які попри все продовжують працювати в "копанках".

То що, скажете, поруйнуймо ті могили? Ні, звичайно. Тим паче, що грабували й убивали обдурені, засліплені комуністичною пропагандою люди. Суддя їм — Бог. Ми ж вдячні Господу за те, що пам'ять народна — незнищенна. Туман і дурман відступають — імена справжніх героїв оживають, і вдячні люди — без ніякого, пов­ торимо, стороннього шикування — ідуть до могил, встановлюють пам'ятні знаки і пам'ятники, покладають до відроджених імен квіти пошани.

Ось так з'явився незвичайний пам'ятник у Холодному Яру на Черкащині. Вла­ да, нагадаємо, на жаль, непричетна до нього. Це свята народна пам'ять віднайшла 15-тонну кам'яну глибу, встановила 'її на місці подвигу незабутніх холодноярців у важкі часи змагань за незалежну Україну, вирізьбила на камені образ знаменито­ го дуба Залізняка... Оце справді народний пам'ятник! Хто був у Холодному Яру, той, певне, як і я, тулився до того легендарного дуба, під яким, кажуть, гайдамаки святили ножі, де обдумував знаменитих "Гайдамаків" Тарас Шевченко. Холодний Яр — взагалі незвичайне місце в країні. Тут відчуваєш козацький дух. Навіть назви вулиць у селах досі відлунюють славною історією: Перша сотня, Друга сотня...

Як несхожий цей пам'ятник на ті монументи, що повсюдно славлять "героїв Октября"! Будете в Запоріжжі — придивіться до обличчя бетонного корчагінця — мимоволі здригнетесь від того нелюдського виразу ненависті й жорстокості. А бу­ дете в Києві біля річкового вокзалу — прочитайте напис на монументі революцій­ ним морякам — знову мимоволі здригнетеся від спрямованої на вас люті і жадоби кривавої помсти...

А тут — легендарний дуб. Символ спокою, надійності і нескореності. Саме ці властивості холодноярських героїв відображає такий пам'ятник. Зокрема, великої і славної родини Чучупаків. Нещодавно у Києві відбувся вечір пам'яті незабутніх братів, їх було четверо. Старший, Петро, закінчив церковно-приходську школу і вчи­ телював. Знався з Миколою Лисенком. Допоміг здобути освіту молодшим братам. Василь та Олекса теж учителювали. Орест загинув у Першу світову.

В 1919 році Холодний Яр повстав проти червоної навали. Василь став голов­ ним отаманом, Петро — начальником штабу повстанського загону. Холодноярська республіка тримала кругову оборону — і від більшовиків, і від Денікіна. Це були переконані народні ватажки, які мали перед собою чітку мету — незалежну Україну. Про це виразно свідчить, зокрема, звернення повстанців до української еліти.

12 квітня 1920 року Василь Чучупака вступив у свій останній бій. Оточений зусібіч, він не здався ворогові — застрелився. Петра, скрученого дротом, червоні добивали на очах у 5-річної доньки Ліди. Дівчинка тоді кинулась на катів: "Не дам тата!..".

І ось 89-річна Лідія Миколаївна піднімається на сцену в залі Будинку вчителя, припадає до портрета батька і дядька Василя...

Апотім звертається до залу:

—Спасибі вам, добрі люди. Бережіть те, за що віддали життя герої Холодного

Яру!

Хай не дивує вас, що назвали її Миколаївною, хоч вона — дочка Петра Чучупаки. Справа в тому, що рідня багатьох "бандитів" довгими десятиліттями мусила ховатися, доводилося змінювати навіть прізвища, аби уникнути тавра "дочка воро­ га народу" тощо.

Багато для відродження пам'яті холодноярських героїв — борців за незалежну Україну — зробив історичний клуб "Холодний Яр" та його керівник письменник Роман Коваль. Сьогодні дедалі ширше відомі імена отамана Івана Лютого-Лютен- ка, Ларіона Завгороднього, Трохима Голого та багатьох інших. Та й не тільки хо­ лодноярських. За кожною такою родиною, за кожним лицарем — яскрава історія, гідна окремої книги чи кіноповісті.

Відроджується пам'ять героїв. Кладімо ж квіти нашої шани до славних імен.

Анатолій СОЛОНСЬКИЙ

Методика підготовки радіокореспонденції. Під час підготовки радіокореспонденції суттєву роль відіграє вибір теми. Радіожурналіст, безумов­ но, повинен розповідати про такі факти, події, явища, соціально-економічні процеси, які привертають увагу слухачів. Тема радіокореспонденції — це

їїстрижень, головний предмет оповіді, коло життєвих явищ і пов'язаних з ним проблем. Після вибору теми настає час її розробки (часто ці два етапи здійснюються паралельно). У реалізації теми особливе значення має

їїконкретизація, визначення найсуттєвішого. Кожну тему можна по-різно­ му розробити. З'ясувати, як саме це здійснити — одне з перших важливих завдань автора. Потрібно визначити відповідний ракурс, сформулювати чітку авторську позицію, а це зумовлене дотриманням демократичних засад розвитку суспільства, вимогами свободи слова, плюралізму думок, україн­ ськими національними інтересами.

Вибрана і розроблена тема (вибір об'єкта, аналіз, систематизація, ос­ мислення фактів) втілюється у належну словесну форму. Спосіб викладу (використання мовностилістичних засобів) — не самодостатній фактор, а чітка відповідність життєвому матеріалу. Досі серед професіоналів-радіо- журналістів триває дискусія про те, чи обов'язково в радіокореспонденції використовувати "додатковий звук", тобто документальні записи учасників події або акустичні засоби, що характеризують атмосферу події. Цю супе­ речку розв'язує кожний радіожурналіст по-різному, залежно від творчого задуму. Інколи потрібно підсилити позицію автора живим голосом автори­ тетної людини, її аргументацією, оцінкою. Але це треба робити вміло, щоб не руйнувати плину, ритму розповіді радіожурналіста. Якщо врахувати, що хронометраж радіокореспонденції невеликий, то можна і без докумен­ тального запису; достатньо переконливої оповіді радіожурналіста, який повинен обрати оптимальний композиційний варіант радіокореспонденції, щоб зацікавити слухача і втримати його увагу. Недосконалість композиції іноді є результатом невмілого використання зібраного матеріалу, недостат­ нього осмислення взаємозв'язків фактів та їхньої суті.

Під час висвітлення важливих подій радіожурналісти часто готують два види матеріалів: інформаційне радіоповідомлення і радіокореспонденцію,

яку можна використати не лише у новинних випусках, а й у різних оглядо­ вих передачах за день, тиждень, місяць. Адже радіокореспонденція пов­ ніше і переконливіше висвітлює суспільно значущу подію.

9.2. Радіокоментар

Призначення і жанрові особливості радіокоментаря. Радіокоментар — невід'ємна частина функціонування радіожурналістики. Коментар (з лат. commentarium) — записки, тлумачення: 1) тлумачення певного тексту або книги; 2) додаток у кінці книги, примітки до тексту в підрядкових винос­ ках з поясненням окремих місць, термінів та виразів. Коментатор (від лат. commentator) — винахідник, вигадник — особа, що пояснює соціальнополітичні та інші події й явища, закони, тексти з деякими оцінками їх; укладач, автор коментаря. Коментувати (від лат. commentor — обмірко­ вую, пояснюю) — пояснювати, тлумачити; складати коментар.

Радіокоментар — це думка компетентної людини — журналіста або спеціаліста — про явище, подію, факт. На відміну від інтерв'ю, де журна­ ліст веде розмову ніби від імені слухачів і пропонує компетентній особі відповісти на ті питання, які (він так вважає) цікавлять слухачів, у радіо­ коментарі журналіст або спеціаліст висловлює свою думку про той чи ін­ ший факт, подію, явище, пояснює, тлумачить, оцінює їх. Радіокоментар— це роздум, тлумачення, аргументоване осмислення факту, події, явища з метою впливу на свідомість слухачів, створення громадської думки.

Радіокоментарю притаманні елементи наукового підходу до вивчення події, явища, політично-ідеологічних, соціально-економічних, національ­ но-культурних процесів. Цей аналітичний жанр за формою близький до інформаційного радіовиступу. Радіокоментар — це також радіовиступ, але коментатора з тлумаченням того чи іншого питання, роз'яснення якого потребує слухач. В інформаційному радіовиступі людина говорить про по­ дію, явище, процес, свідком або учасником якого вона сама була. Радіоко­ ментатору не обов'язково бути на місці події — бути її учасником або оче­ видцем, але він повинен знати все детально про цю чи аналогічну подію. Лише тоді він зробить правильні висновки із аналізу події, про яку розпо­ віло радіо, показало телебачення чи написала газета. Досягається це шля­ хом аналізу, осмислення фактів у їхніх взаємозв'язках, викладом підос­ нови і можливих наслідків тих чи інших подій. Варто підкреслити, що загальні методи аналізу є спільними для будь-якого виду мисленнєвої діяль­ ності [5, с. 17—18]. їх досліджує загальна теорія пізнання. Відповідно виділяють традиційні, "нові", непрямі, загальні та гіпотетичні методи

аналізу. До так званих традиційних відносять ті, які налагоджують зовнішні зв'язки між явищами, подіями: порівняльні, історико-культурні, біографічні, генетичні тощо. До "нових" належать структурний, семіотич­ ний, генетичний аналізи. Загальними, непрямими методами аналізу дехто називає аналіз літератури, періодики про об'єкт дослідження, статистич­ ний аналіз та аналіз соціологічних анкет. Гіпотетичні ґрунтуються на здо­ гадці, припущенні, вгадуванні. Сюди належать уже версії, прогнози і навіть пророцтва. Існує навіть такий розділ науки, як евристика, в основі якої лежать інтуїтивні вирішення проблеми [3, с. 208].

Хоч радіокоментар належить до аналітичних жанрів, він завжди має подієвий привід. Правда, не обов'язково повинен бути прив'язаний до ос­ танніх подій. Радіокоментар можна підготувати також про події і пробле­ ми, які вже втратили свою першу свіжість, але все ж таки залишаються важливими і цікавими. Та чи інша актуальна подія може зацікавити ува­ гу слухача, викликати запитання: яке значення ця подія має для нього, його близьких, якими будуть її наслідки для України, сусідніх держав? Сутність події роз'яснює радіокоментатор. Завдання радіокоментатора — з допомогою вмілого, об'єктивного добору і зіставлення фактів створити у слухачів певну думку про стан справ, правильно зорієнтувати їх в оцінці подій.

Радіокоментар також характеризується оперативністю, злободенністю, аргументованістю. Можливість оперативно передати повідомлення про по­ дію і тут же її прокоментувати створює велику перевагу радіо над пресою. Для обґрунтування своєї думки, позиції радіокоментатор може викори­ стати відомі факти, цифри, цитати, документи, записи тощо. Як оператив­ ний аналітичний жанр радіокоментар порівняно з радіобесідою виконує обмежене завдання. Радіобесіда містить ширше осмислення, узагальнен­ ня проблеми, має прогностичні висновки.

Вимоги до радіокоментаря. Радіокоментар — це завжди думка компе­ тентної людини. Але надмірне підкреслення в радіокоментарі абсолютної правильності своїх тез, безпомилковості власної думки, позиції, зазвичай, викликає негативну реакцію у слухачів. Кожне твердження коментатора повинно бути обґрунтованим, добре аргументованим, тактовно, без нав'яз­ ливості висловленим.

Переконлива сила радіокоментаря — у незаперечних фактах, які роз­ кривають суть явища, у глибокій аргументованості авторських думок. Зрозумілість позиції коментатора забезпечує зрозумілість викладу. Ця органічна єдність творчого процесу базується на певних навичках аналітич­ ного мислення. У радіокоментарі, на відміну від коментаря у пресі, не тіль­ ки допустимо, але й якоюсь мірою і потрібне повторення деяких основних

тез. Радіокоментатор повинен володіти даром слова, журналістським і літе­ ратурним чуттям, приємним тембром голосу, говорити повільно і розбір­ ливо, розповідати образно, захоплено, переконливо. Для нього мало доб­ рого тексту. Не досить знати, що сказати; потрібно добре знати, як сказа­ ти. Нерідко здібні автори, які глибоко знають матеріал, перетворюються перед мікрофоном у нудних наставників. Тому треба добирати таких ав­ торів, які можуть добре, фахово передати зміст і підтекст свого коментаря. Радіо вимагає від нього палко захищати свої погляди, які базуються на національно-державницьких засадах, і переконувати слухачів. Водно­ час він у жодному разі не повинен демонстративно підкреслювати свою ерудицію, показувати вищість у знаннях. Добрий радіокоментар звучить невимушено, як товариська розмова.

Радіокоментатор може бути штатним працівником радіоредакції або позаштатним автором (відомий політик, економіст, учений, підприємець, мистецтвознавець тощо) — людиною, в якої глибоке знання справи поєд­ нується з даром популяризації. Тільки тоді таку людину можна залучати для тлумачення важливих і складних подій, явищ, процесів. Для слухачів радіокоментатор — головний спеціаліст з питання, яке обговорюється. Ця довіра слухачів живиться ходом мислення, глибоко продуманою аргумен­ тацією, послідовністю умовиводів. Радіокоментатор покликаний своє ро­ зуміння ситуації, проблеми донести до розуміння слухачів. З об'єктивного аналізу суспільно значущих фактів випливає об'єктивний висновок. Його не обов'язково викладати, але він повинен випливати з ходу роздумів, чітко вловлюватися слухачем. Тому радіокоментатори повинні сприяти якісно­ му нагромадженню слухачами інформації. В ідеалі радіокоментатор пови­ нен бути постійним знайомим слухачів, їх добрим і мудрим порадником. Процес роздумів коментатора, чіткість його позиції, точність аргументації можуть бути доброю школою для радіослухачів у розумінні аналогічних подій і явищ.

Різновиди радіокоментаря. Залежно від тематичного спрямування радіокоментарі поділяють на зовнішньополітичні та внутрішньополітичні [6; 7]. Якщо відбулася важлива політична подія, зміст якої не може бути зрозумілим із інформаційного радіоповідомлення, або подія, що досить складна для висвітлення в інформаційному радіоповідомленні, то вдають­ ся до зовнішньополітичного радіокоментаря.

Внутрішньополітичний радіокоментар, зазвичай, створюється, коли потрібно:

а) прокоментувати закон Верховної Ради України, Указ Президента, розпорядження Уряду, інші важливі суспільно-політичні докумен­ ти, які є актуальними і викликають громадський інтерес. Зауважи-