Книга з радіожурналістики

струмків, навіть у п'янкому запахові квітів. Ось грот Феміди, де сама богиня кохан­ ня Венера ховається від допитливого ока подорожнього за важким водяним покри­ валом. Напившись цієї води, жінка усе життя буде коханою, принаймні, так гово­ рить легенда.

Острів кохання, оточений довкола деревами і розташований у центрі великого озера, здається нам неосяжним і загадковим. Ніжно-рожевий павільйон, який ви­ глядає з-за дерев, ніби приховує якусь таємницю, яку неодмінно хочеться розга­ дати. Ми сідаємо у невеличкий човен, який, легко ковзаючи по гладенькій поверхні озера, тихо впливає у підземну ріку. Стікс.

(Музика передає холод і темінь)

Уже сама назва річки налаштовує на філософські роздуми, нагадує про плинність життя... Тут нема штучного освітлення. І лише через нечисленні отвори, влашто­ вані в гранітній стелі, сюди проривається скупе, тьмяне сонячне світло. Якими таєм­ ничими видаються береги цієї річки!

Та ось сліпучі сонячні промені примушують заплющити очі — ми в Амстер­ дамському шлюзі і перед нами величаво постає Острів кохання з рожевими па­ вільйонами.

(Знову музика, яка передає сонце, радість)

Саме тут зустрічалися Потоцький і Софія. Ми стаємо співучасниками цього таємного кохання. Неподалік від павільйону дзюрчить джерело Гіпокрена. Не втри­ муюся і припадаю до холодної води. Адже у грецькій міфології так називалося дже­ рело, що давало натхнення поетам.

(Музична перебивка)

Ось ще одне диво відкриває нам свої обійми — грот Каліпсо, і ми із задоволен­ ням падаємо у його прохолоду. Його назва пов'язана з міфом про мандри Одіссея. На стіні зустрічає нас дивний напис: "Загуби тут пам'ять про нещастя і прийми щастя вічне, якщо ти щасливий, так будь щасливим ще більше".

Легенда розповідає, що тут здійснюються усі бажання і мрії. Згадую усі свої наипотаємніші бажання. Адже в кожній легенді є доля правди. Так хочеться у це вірити.

(Мрійлива музика)

...Ось на вершині пагорба височіє мальовнича Китайська альтанка. Поруч з нею — гігантський дуб, який у народі і досі називають дубом Залізняка. Хто знає, можливо, й справді сидів під ним відважний народний ватажок зі своїми козаками під час короткого перепочинку між боями, слухав таємниче шепотіння вітру в роз­ логих гілках. Ми теж слухаємо цю неквапну нескінченну розмову, що не вщухає століттями, і подумки переносимося у минуле України, замислюючись над прий­ дешнім, над сутністю самого життя, над тим, що в ньому істинне, невмируще, вічне.

(Музика звучить ще кілька секунд і мішкується)

Є у Софіївці і сумний куточок. Коли Софія народила своєму другому чоловікові графу Потоцькому дітей, троє перших померли під час епідемії в Умані. їх поховали у парку. Сьогодні можна побачити колону скорботи: пам'ятник у вигляді недогорілої свічки. Навпроти нього розташована ще одна данина смуткові, символічна мо­ гила Гертруді — першій дружині Потоцького, яку задушили гайдуки у 1771 році.

Митець виконав надгробок у вигляді трьох кам'яних брил. Горизонтальна — Герт­ руда, над нею схиляється вертикальна — Потоцький, а поруч маленький камін­ чик— подушка, якою задушили перше кохання графа. А, може, їхня ненароджена дитина. Біля цієї композиції як символ смутку росте плакучий бук.

(Кількасекундна тиша)

До пізнього вечора блукали ми парком, який відкривав нам все нові і нові таєм­ ниці. Переповнена від надзвичайних вражень скрипка душі кожної з нас заспівала найпрекраснішу мелодію кохання. Мелодію, яка вже залишиться з нами на все життя.

(Музична перебивка)

Ця подорож подарувала нам багато прекрасних почуттів, заповнюючи наші серця романтичністю і ніжністю. Вони оберігають нас від того бруду, якого сьогодні так багато у житті. Вони підтримують віру у те, що прекрасне житиме вічно, незважа­ ючи ні на що — доказом цьому є Софіївка.

(Музика, що символізує закінчення дня. Мікшується, чути гул автомобіля)

Все далі й далі від'їжджав наш автомобіль. Поряд з радістю ми відчували якийсь смуток за чимось незбагненним і невідомим. Але одне знали точно — у цьому куточку української землі назавжди залишилася частина нашої душі. Ми були впев­ нені, що повернемося сюди ще не раз, щоб знову і знову розгадувати таємницю кохання.

(Музика сподівання)

Антоніна ПАЛІЙЧУК

Радіонарис — чи то портретна, проблемна чи якась інша його різно­ видність — створюється, переважно, з позиції деякої ретроспекції: кажу­ чи "а", нарисовець у той же момент знає, що "б" або "в" він вимовить через кілька миттєвостей. Подорожня форма радіонарису ліпиться, так би мови­ ти, "за гарячими слідами": записуючи свої перші враження від побачено­ го, почутого, автор ще нічого не знає про враження, які виникнуть у нього від наступних зустрічей і як він оцінить свої перші подорожні спостере­ ження в кінці подорожі. В. Олійник слушно зазначає, що форма подо­ рожнього радіонарису є рухливою, плинною у часі та локалізованою тим матеріалом, який може надати нарисовцю його "шлях" [31, с 128].

"Подорожня" різновидність радіонарисів є відмінною від газетних по­ дорожніх нарисів тими особливостями, які забезпечуються радіомовною специфікою. Подорожній нарис на радіо витримується у розмовній, довір­ ливішій інтонації, викликаній усвідомленням безпосереднього спілкуван­ ня з адресатом. Здивування, миттєве захоплення, "поточне" переживан­ ня — все це доноситься до радіослухача через мікрофон найбезпосереднішим чином. Відчуття цієї хвилини, максимально скороченої часової дистанції, постійно змінюваних "фаз" мікровідкриттів ніби робить слуха-

ча безпосереднім співучасником мандрівки, спостерігачем того, що відбува­ ється.

Яким є авторське "Я" у подорожньому радіонарисі? Які саме факти, ситуації', події привернули увагу радіожурналіста, кого він записав на

магнітофон, яке художньо-публіцистичне наповнення відтворених життє­ вих картин, які висновки із побаченого, відчутого, дослідженого він зро­ бив — у всьому цьому авторське "Я" заявляє про себе цілком виразно.

Поширеним жанром радіожурналістики є радіозарисовка (радіозамальовка). Радіозарисовку називають "малою формою радіонарису", "пер­ шою стадією творення радіонарисового твору". Радіозарисовка менша за обсягом, порушує локальніші проблеми або розповідає про окремі сторони життя людини чи окремі риси її вдачі. В. Карпенко вважає, що "зарисов­ кою може бути начерк нарису, тобто не пророблений до кінця нарис, своє­ рідний його ескіз" [16, с 214]. Та як би не називали радіозарисовку, неза­ перечним є те, що авторові не треба прагнути до всеосяжності, всеохоплення у показі характеру героя, зображенні події чи явища. Головна мета радіожурналіста — виокремити з-поміж багатьох, навіть суттєвих граней, найосновнішу і знайти ефективну форму реалізації творчого задуму. Для радіозарисовки характерні такі ж зображально-виражальні засоби, як і для радіонарису.

Диктор: Про лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, за­ служеного діяча мистецтв України, головного редактора фотомистецького журна­ лу "Світло й Тінь" Василя Пилип'юка написано дуже багато. Його інтерв'ю, виступи звучать по радіо, телебаченню, друкують газети. Своє розуміння, бачення видат­ ного фотомитця розкрила у радіозарисовці "Життя заради світлини" студентка IV курсу факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Руслана Оренчук.

(Музика, що спонукає до роздумів. На її фоні автор розповідає)

Оренчук: Когось приваблює Василь Пилип'юк як творча особистість, іншого цікавлять його нагороди, звання, премії. Мене приворожує талант. Є багато визна­ них світлин українських фотографів, але з таким мистецьким баченням, яким во­ лодіє Василь Васильович, рідко хто зрівняється.

(Гуцульська рапсодія)

Мистецька фотографія — це таке творіння людини, коли її можна цінувати як художню картину. Такою неповторною художньою картиною постала у фотоаль­ бомі "Івано-Франківщина" світлина пам'ятника Іванові Франку. Ця кам'яна спору­ да, хоч і стоїть в центрі Івано-Франківська, немає такої привабливості на фоні відре­ монтованих старих будинків і тротуарної плитки. А фотомайстер подав цей пам'ят­ ник як витвір мистецтва крізь призму свого бачення. Колоритно зображено пам'ятник на фоні неба. Не зумію його описати. Це треба бачити! У цій художній світлині

494 Розділ 10

немає нічого зайвого: все просто і водночас оригінально, красиво, наче вічність. Так міг зробити лише Василь Пилип'юк.

(Музична перебивка)

Своєрідність Василя Пилип'юка як талановитої людини полягає в тому, що він плідно працює у кількох аспектах журналістики. Він і фоторепортер, і видавець, і дослідник фотосправи, а ще підприємець. Та найціннішим його скарбом є вміння творити художні фотографії, які бачили на всіх континентах світу. Фотоальбоми — не лише безцінні подарунки для гостей Львова і всієї України. Вони, насамперед, джерело творчого досвіду для молодих фотографів, свідчення потужної працьови­ тості та майстерності.

Не кожен з радіослухачів тримав у руках фотоальбом Василя Пилип'юка, але, напевно, кожний хотів би з приємністю отримати його в подарунок, насолоджува­ тися творчою працею автора.

(Троїсті музики)

Василь Пилип'юк — син чарівного Покуття. Він завше лине до рідного села Новоселиця, що на Івано-Франківщині. Батьки і село вивели його в люди. Рідна земля постійно надихає, додає снаги митцеві — єдиному і своєрідному, яким пи­ шається не лише мій край, наша Україна. Він зажив світової слави. Хто знайомий з Василем Пилип'юком, то знає, що у його творчому злеті є значна частина допо­ моги, терпіння, підтримки вірної дружини Ганни, з якою на світ Божий привели троє дітей: двох дівчат — Христину, Ярину — і хлопчика. Василь Васильович докладає зусиль, щоб син Володимир був гідним продовжувачем його фотомистецькоїсправи.

(Музична перебивка)

Часто їду зі Львова додому тією дорогою, що й Василь Пилип'юк. Адже моє село Трійця за кілометрів десять від Пилип'юкової Новоселиці. Обабія нашого шляху прекрасна прикарпатська природа. Але я, на жаль, не бачу тих пейзажів, які впада­ ють у вічі Василеві Васильовичу, і він їх увічнює на фотоплівці. Мабуть, потрібно якось особливо дивитись, відчувати, любити і бачити цей світ, щоб відкрити велич української краси.

(Клацання фотоапарата)

Великі митці кажуть, що живуть заради високого мистецтва. Василь Пилип'юк присвятив своє життя світлинам. Він фанат своєї справи. Неймовірно багато пра­ цює над кожним кадром. Мені так і не пощастило взяти у нього інтерв'ю. Відкладав на завтра, на післязавтра, через тиждень, як повернеться з Франції, а потім тер­ мінова поїздка до Словаччини... А навчальний процес не зупиниш. Уже й так при­ пізнилася з підготовкою радіонарису.

Василь Пилип'юк у безупинних творчих пошуках. Навіщо він так себе висна­ жує? Не дивно, адже фотомистецтво — це саме його життя. Він прагне, щоб кожна його світлина була неповторною, стала, якщо бути нескромним, мистецьким ше­ девром.

(Спокійна мелодія)

Коли Василь Пилип'юк довідався, що у Львові з 1933 по 1939 рік виходив фото­ журнал "Світло і тінь", то вирішив будь-що відновити видання, адже воно дуже

питань. Інші відіграють роль інформаційного або психологічного фону, на основі якого відбувається розмова. Журналістові не варто забувати, що під час спілкування він сам також сприймається співрозмовником, і у його свідомості можуть бути не тільки позитивні, але й негативні психологічні установки. Обмін інформацією і взаємовідносини, що виникають як на­ слідок взаємного сприймання і пізнання, відбувається, зазвичай, на двох рівнях — раціональному й емоційному. Отже, з перших хвилин знайом­ ства журналіст повинен створити психологічно комфортні умови для за­ пису розмови на магнітну стрічку.

Бесіда перед мікрофоном, її запис є дуже важливим, по суті, найголов­ нішим актом творчого процесу підготовки радіонарису. Яким би довгим

іважким не був запис, радіожурналіст повинен віддавати йому все, викла­ датися повністю, працювати з насолодою і натхненням. Якщо до запису ставитись з такою відповідальністю, якщо радіожурналіст розуміє процес запису як творчість, тоді можна бути впевненим, що радіонарис (чи будьякий інший радіоматеріал) вдасться, зацікавить слухачів.

Деталі, штрихи у запитаннях і репліках радіожурналіста допомагають зображенню особистості, доповнюють мовну автохарактеристику співбе­ сідника. Тому бесіда будується таким чином, щоб слухачі знайомилися, довідувалися про героя у процесі розмови. Якщо в інтерв'ю як самостійно­ му жанрі журналіста насамперед цікавить достовірна інформація на ви­ брану тему, то в інтерв'ю, призначеному для радіонарису, він чекає також

іемоційної реакції героя. Інтонація такої розмови багатша і різноманітні­ ша, і це відіграє відчутну роль під час сприйняття матеріалу. Таким чи­ ном, функціональний і тональний акценти в інтерв'ю змінюються. Деталі, які допомагають розкрити внутрішній світ героя і є у самостійному ін­ терв'ю другорядними, висуваються у радіонарисі на перший план.

Журналіст, задаючи питання, намагається знаходитися "з боку", він спрямовує розповідь героя у потрібне йому русло. Запитання звучать ніби неквапливо, створюючи атмосферу довірливої бесіди. Завдання радіонарисовця — створити психологічну атмосферу довіри, щоб герой максималь­ но розкривався під час бесіди.

Запитання під час живої, невимушеної розмови автора радіонарису зі своїми героями існувати автономно, зазвичай, не можуть. Вони складають нерозривне ціле з відповідями героя. Більше того, вони підготовлені пси­ хологічною атмосферою, всім ходом мовного спілкування журналіста і ге­ роя та є у певному розумінні продуктом того спілкування. Під час бесіди, коли радіонарисовець намагається привабити до себе співбесідника, відбу­ вається реакція не тільки на конкретне запитання, але й на всю ситуацію спілкування.

ся перед мікрофоном. Ці запитання створюють психологічну обстановку, яка потрібна журналісту для розкриття заповідних думок свого співбесід­ ника. Для журналіста важлива не стільки сама інформація, скільки інфор­ мація, забарвлена безпосередніми переживаннями героя, викликаними на­ родженням його думок, почуттів, на які відгукується і радіослухач. Та­ кий "показ" людини у мовному спілкуванні відповідає звуковій природі радіонарису й ефективно замінює авторський опис.

Інтерв'ю, яке входить у радіонарис, підпорядковане нарисовому сю­ жетові і композиції. Середовище синтетичного жанру дозволяє розчлено­ вувати інтерв'ю, монтувати його фрагменти. Місце фрагментів визначаєть­ ся тією роллю, яку автор їм відводить у вирішенні художньо-публіцистич­ ного завдання радіонарису, і тими очікуваннями, які він покладає на них, враховуючи їх змістовий та емоційний потенціал.

Інтерв'ю в радіонарисі несе "часткову" інформацію. Опис обставини розмови, попереднє знайомство з героєм, відомості про його життя можуть бути введені в радіонарис без інтерв'ю і зосереджені в авторській оповіді. Інтерв'ю доповнює відомості, котрі слухачі отримують із тексту автора; одночасно авторський опис збагачує інтерв'ю. "Зв'язки інтерв'ю з іншим текстом, взаємозв'язки усіх компонентів радіонарису багатолінійні. Вони визначаються перебігом дії, розповіді, авторськими асоціаціями. Рухлива структура радіонарису, вбираючи в себе елементи інших жанрів, дає мож­ ливість автору деформувати їх відповідно до свого замислу, асоціативного ходу його думки" [36, с 38].

Вивчення способів, якими журналісти ведуть розповідь, показує, що радіонарисовці вдаються і до репортажного стилю, проте ця репортажність іншої якості, ніж у репортажі з місця події. У зв'язку з цим виділяють і розглядають два аспекти. По-перше, використання репортажності друго­ го плану, тобто коли автор пише про подію через певний час, по-друге, наявність у радіонарисі елементів репортажу з місця події.

Радіорепортер, виконуючи вимоги жанру, повинен вести запис на стріч­ ку під час здійснення самої події для того, щоб у слухачів склалося вра- (ефект присутності) про те, що відбувається, і вони відчули себе її учасниками. Радіорепортаж переважно спрямований на інформаційне,

оперативне висвітлення події.

Слухачі постійно відчувають, що автори радіонарисів також були оче­ видцями подій. Вони детально, образно розповідають про свої враження, зустрічі з людьми, описують картини пейзажу, обставини тощо. Журналіст згадує бачене, але відтворює "репортажно", тобто пригадує найяскравіше, яке запам'яталося йому; він користується методом, який близький до ре­ портажного методу опису. Розповідь про подію, побачене і почуте вже після

того, що відбулося, дає автору радіонарису можливість стискати час, вво­ дити додаткову інформацію, яка не має безпосереднього відношення до події, розширювати часові та просторові межі радіонарису. Відбувається своєрідний монтаж-відбір. У такому випадку радіожурналіст інтерпретує подію так, щоби вона повністю розкривала основну думку радіонарису, максимально збагачувала текст.

Варто звернути увагу на ще одну особливість методики роботи радіонарисовця під час події. Будучи так же, як і репортер, її очевидцем, радіонарисовець фіксує, відбирає деталі під іншим кутом зору. Його цікавить не стільки сам процес і його результат, скільки психологія людей, поведінка героїв у тій чи іншій ситуації. Цю особливість давно помітили радіожурналісти. "Не кожна людина поділиться перед мікрофоном своїми потаєм­ ними думками (під час ведення репортажу. — В. Л.). Але вона може відкри­ ти їх кореспондентові в окремій бесіді, — зазначав Ю. Гальперін. — Через це в оповіді буває легше намалювати портрет людини. Цікавий поворот, який у репортажі може здатися штучним, умисним, у радіонарисі прозву­ чить природно" [9, с. 50]. Ті події, очевидцем яких став радіонарисовець, опосередковуються (спрямовуються, видозмінюються, збагачуються) ме­ тою радіонарису взагалі, завданням кожного епізоду в структурі радіона­ рису зокрема. Журналіст, дотримуючись свого замислу або характеру ма­ теріалу, в "репортажних" фрагментах радіонарису може більше уваги при­ ділити пейзажу, обставинам самої події тощо, залежно від того, яку композиційну або виражальну роль надає цьому епізодові.

Коли у радіонарис входять фрагменти репортажу з місця події, тоді нарисовець дотримується всіх жанрових вимог до репортажу, тобто ро­ бить документальні записи на місці події і під час події. Фрагменти репор­ тажу в такому вигляді набувають, як і фрагменти інтерв'ю, додаткових відтінків, обумовлених функцією радіонарису і його композицією. У фраг­ ментах репортажу, які входять у радіонарис, журналіст ставить у центр не подію, а людину і через неї розповідає про подію. Функція радіонарису зміщує інформаційну функцію репортажу, частково наповнює його нари­ совим змістом.

Репортаж у радіонарисі інколи допомагає вести журналістові сам ге­ рой. Цим прийомом користуються і репортери, передаючи мікрофон одно­ му з учасників події для точнішого викладу особливо складних процесів, які вимагають спеціальних знань. Наприклад, ведучи репортаж про фут­ больний матч, коментатор інколи запрошує до мікрофона прославленого майстра, який має авторитет серед уболівальників. У такому випадку нас цікавить, насамперед, думка відомого футболіста про гру, тобто подію, інтерпретовану авторитетною особою. Якщо журналіст написав радіонарис про цього футболіста, використав у його "тканині" фрагмент репортажу,

500 Розділ 10

записаного у коментаторській кабіні, то у такому записі розповіді героя нас цікавить не повідомлення про перебіг події, а те, як оповідає про це герой. Репортаж тут втрачає своє безпосереднє призначення, відбувається переоцінка "переакцентування" його інформації. У радіонарисі герой, який допомагає автору вести репортажні фрагменти, ніби сам "демонструє" себе. Одночасно із подієвою інформацією, яку він передає, слухач отримує інфор­ мацію і про нього самого. Образ того, хто виступає перед мікрофоном, на­ повнюється додатковими штрихами.

Характер і ступінь виявлення особистості публіциста в радіонарисі обу­ мовлені розвитком жанру, розширенням його змістових рамок, освоєнням структурних можливостей, особливостями того завдання, на яке спрямо­ ваний кожний конкретний радіонарис. Якщо у проблемному або подорож­ ньому радіонарисах журналіст є учасником події, то у портретному радіо­ нарисі джерелом інформації в основному служать офіційні документи, ли­ сти, спогади тощо. Радіожурналіст розповідає про героя через сприймання його іншими людьми.

Варто зазначити, що робота над будь-яким різновидом радіонарису ви­ магає від автора глибокого проникнення в життя, його об'єктивного до­ слідження з метою пошуку важливих, типових фактів розбудови та утвер­ дження незалежної Української держави і відображення цього процесу в яскравій, образно-публіцистичній формі.

Створений текст, документальні записи на магнітну стрічку бесід з ге­ роєм радіонарису визначають характер використання мовностилістичних засобів, музики і шумів. Виражальна мова музики також підпорядкована розкриттю ідеї радіонарису. Вона накладається на певний текст або зву­ чить між мовними фрагментами. Це звучання також виражається потре­ бою тексту. Для оформлення радіонарису музику спеціально не пишуть, тут використовують фрагменти вже готових музичних творів, де власний, внутрішній розвиток музики не залежить від тексту. Такий музичний твір несе свою ідею, володіє власною виражальною сферою тієї ідеї. Проте і змі­ стовні, і виражальні можливості музики настільки великі та різноманітні, що створюють сприятливі умови для штучного синтезу готової музики і го­ тового тексту. Важливо підібрати потрібні фрагменти музики для оформ­ лення радіонарису. Треба подбати про поєднаність і пропорційність тексту і музики (ідейну, мелодійну, інтонаційну, ритмічну). Це є основною умо­ вою створення цілісного образу. Майстерність журналіста, звукорежисера виявляється не тільки у виборі потрібних музичних уривків, але й у формі їх використання — варіаціях обсягу, голосності, тональності тощо.

Радіожурналістська практика автора підручника свідчить, що особли­ во уважно потрібно поводитися з класичними музичними творами, вира­ жальна сила яких, безумовно, переважає журналістський текст і таїть у со-