Книга з радіожурналістики

Отже, особливість радіоінтерв'ю полягає в тому, що, на відміну від інших радіожанрів, воно є результатом праці журналіста і співбесідника, має діалогічний характер. Якщо оціночні судження про факти, події, яви­ ща висловлює авторитетна особа, чия компетентність і принципова пози­ ція не викликає сумніву, то створюються передумови впливу радіоінтерв'ю на формування громадської думки. Інтерв'ю емоційно впливає на радіослу­ хачів, бо дає можливість охарактеризувати особливість співбесідника, розкрити його внутрішній світ, передати його думки, прагнення, настрій, кількома штрихами змалювати обстановку, в якій проходила бесіда. Роз­ мовляти може один (група журналістів) з однією або кількома особами одночасно. Хоч радіоінтерв'ю — жанр інформаційний, але володіє можли­ востями публіцистичного осмислення реальної дійсності, часто має аналі­ тичний характер.

У будові радіоінтерв'ю чітко простежуються три структурні частини: введення (підводка), діалогічна частина і кінцівка. Введення — це орга­ нічна складова частина радіоінтерв'ю, що знайомить слухачів з суттю про­ блеми, допомагає їм зорієнтуватися у ситуації, довідатися про інтерв'ю- йованого. Пишуть введення, зазвичай, у тексті для читання диктором чи ведучим радіопередачі. У ньому коротко повідомляється причина, що спо­ нукала репортера звернутися до цієї особи із запитаннями, а також наво­ диться певна кількість даних про інтерв'юйованого (посада, науковий ступінь, наукове звання, місце праці, прізвище, ім'я, по батькові тощо) — невелика, але завжди достатня, щоб показати його компетентність з про­ блеми, що порушується. Після введення (ознайомлення) йде бесіда репор­ тера з інтерв'юйованим (діалогічна частина радіоінтерв'ю). Кінцівка містить логічно-інтонаційну крапку радіоінтерв'ю.

Вимоги до радіоінтерв'ю. Перед засобами масової інформації постійно стоїть завдання говорити читачам, телеглядачам, радіослухачам про те, чого вони не знають, роз'яснювати те, чого вони не розуміють. Тому радіо­ інтерв'ю повинно прямо і безпосередньо виконувати цю функцію. Отже, найважливішого передумовою інтересу до радіоінтерв'ю є злободенність, суспільна значущість теми, питань, які стали предметом бесіди. На жаль, декому здається, що радіоінтерв'ю є дуже простим жанром, мовляв, най­ простіше задати людині декілька запитань і записати відповіді. Чому ж тоді не часто доводиться чути добре інтерв'ю? Мабуть, саме тому, що, на­ справді, інтерв'ю — один із найважчих жанрів. Багато молодих радіожурналістів спочатку охоче беруться інтерв'ювати будь-кого і про будь-що, але присоромлені зовсім несподіваною невдачею, поступово охолоджують­ ся і, трапляється, надовго зберігають антипатію до інтерв'ю.

Головна біда багатьох інтерв'ю та, що вони бувають до неможливого нуд­ ними, страшно подібними одне на одного. Другий недолік — розсипчастість.

282 Розділ 8

З деякими інтерв'ю можна робити що завгодно: поставити останні запи­ тання з відповіддю на початок або в середину, забрати цілі шматки — все буде непоміченим.

Мабуть, як жодний інший жанр, інтерв'ю вимагає попередньої підго­ товки журналіста. Треба дуже добре знати, про що будеш запитувати співбе­ сідника. "І я насамперед самому собі повинен дати звіт про те, чому іду задавати питання саме цьому вченому, саме про цю сферу діяльності, чим мене та інших захоплює ця наука, які її таємниці мені та іншим цікаві, які відгадки-відкриття пробудили у мене і в інших інтерес", — підкреслю­ вав радіожурналіст А. Ревенко [31, с ЗО].

Журналіст повинен так підготуватися до розмови, щоби під час неї міг точно і ясно сприймати відповіді, був здатний задавати питання не лише придумані заздалегідь, а й спрямовувати розмову, відводячи свого співбе­ сідника і від збитих місць, прописних істин, і від надмірного насичення відомостями, які зморять радіослухача.

Радіоінтерв'ю повинно бути лаконічним. Це не значить, що воно обо­ в'язково має бути коротким. Ні, зазначає А. Ревенко, нехай звучить хоч півгодини. Але півгодини воно може звучати за умови, якщо із нього до межі витиснута "вода", якщо забрано все, що заважає розвитку і, відповід­ но, сприйманню думки. При цьому потрібно домогтися від співбесідника яскравої мови, насиченої порівняннями, прикладами. Репортер повинен дати йому відчути, що за запитаннями, за увагою до його відповідей — велика аудиторія радіослухачів, які з живим зацікавленням сприймають розповідь. Витиснути "воду" — не значить висушити бесіду.

Жанр радіоінтерв'ю тим важкий, що у нього, по суті, лише два компо­ ненти: запитання і відповідь. Тому й особливі вимоги до мови, емоцій, внутрішньої зацікавленості та глибини змісту. Тут особливо важлива ро­ бота над кожною деталлю. Хоча основне навантаження і лягає на запитан­ ня і відповіді, інтерв'ю зовсім не виключає розповіді журналіста і про людину, з якою бесідує, і про ситуацію, в якій відбувається розмова.

Інколи вдаються до "паперової" форми інтерв'ю, коли журналіст підно­ сить радіослухачеві записане на стрічку читання заздалегідь заготовлених запитань і відповідей, і видає це за живу бесіду. Думка повинна народжу­ ватися якби на очах у слухача, він повинен відчувати її пульсацію, нама­ гаючись передбачити її розвиток. Тоді радіослухач стає невидимим учас­ ником діалогу. Ця давня, характерна для європейської культури форма розвитку думки, вчення, що відрізняється від традицій візантійського мо­ нологічного мислення, бере початок від Платона, від його знаменитих "Діа­ логів". У жодному радіожанрі так, як у радіоінтерв'ю, не виявляється функція радіожурналістики бути виразником не тільки громадської дум­ ки, а й демонстрації, репрезентації інтелекту українського суспільства.

Французькі теоретики і практики журналістики вважають, що "інтер­ в'ю" є журналістською ініціативою, яка передбачає розпитати ключову особу ситуації, щоб дізнатися інформацію, роз'яснення, погляд і повідоми­ ти новини зацікавленій аудиторії у формі запитань і відповідей" [5, с. 32—33]. Радіожурналіст, окрім оперативного поточного інформування про факти, події, явища, повинен постійно шукати і спонукати розкритися тих лю­ дей, які "знають більше, вміють робити свою справу краще, ефективніше, ніж інші" [11, с 169]. Радіоінтерв'ю зацікавлює слухачів не лише тоді, коли воно на злободенну, суспільно значущу тему з цікавими авторитет­ ними людьми, а й інформаційно насичене, змістовне, жваве, динамічне, правдиве, публіцистично загострене. Дотримання цих найважливіших вимог до радіоінтерв'ю забезпечує повне розкриття його жанрових можли­ востей. Отже, радіоінтерв'ю — бесіда журналіста з компетентною, авто­

ритетною людиною на суспільно значущу тему, призначену для передачі по радіо. Мистецтво інтерв'ю — це мистецтво діалогу. Радіожурналіст не тільки задає запитання, а й, коли потрібно, висловлює свою думку, може прокоментувати відповіді співбесідника, інколи посперечатися з ним, під­ тримати бесіду вдалою реплікою, зробити публіцистичний відступ.

Різновиди радіоінтерв'ю. У літературі існують різні класифікації інтер­ в'ю. В. Миронченко поділяє інтерв'ю на такі різновиди:

а) класичне інтерв'ю (одержати авторитетні роз'яснення з питань вну­ трішнього і міжнародного життя від компетентних осіб — політич­ них, громадських, наукових, культурних діячів, відповідальних господарських працівників, зарубіжних гостей тощо);

б) інтерв'ю-анкета (опитування) — з'ясовування думок громадськості про певну проблему, подію чи окрему особу, якщо вони становлять предмет загального інтересу;

в) інтерв'ю-портрет (розкрити особу опитуваного. Досягається двома шляхами — опитуванням самого героя інтерв'ю та опитуванням людей, що близько знають героя і можуть дати йому характеристи­ ку) [25, с 7—12; с. 270—271].

Е.Фіхтеліус вважає, що потрібно розрізняти інтерв'ю думок, інтерв'ю

зочевидцем, інтерв'ю-"конфронтації", прес-конференції і фактичне інтер­

в'ю [38, с 74]. Мета інтерв'ю думок — довідатися думку респондента з конкретного питання. У нас таке інтерв'ю називається інтерв'ю-анкета. Інтерв'ю з очевидцем — це розмова з людиною, яка стала свідком якоїсь події. В інтерв'ю-"конфронтації" є можливість, так би мовити, притисну­ ти до стінки владоможців, змусити їх пояснити свої вчинки. Тут, по суті, відсутня дружня бесіда. Темп і тактика проведення такого інтерв'ю носить

284 Розділ 8

наступальний характер. З чисто практичних міркувань не завадить прибе­ регти найгостріше запитання під кінець бесіди. Трапляється, що після жор­ сткого запитання співбесідник у стані роздратування покидає кімнату. Це треба передбачити.

"Загнаний у кут" політик або можновладець нерідко вдається до обо­ рони з допомогою методу "Чеккер". Цей метод вперше застосував Р. Ніксон під час передвиборчої кампанії 1952 р. Його звинувачували у хабарництві. Він виступив у прямому ефірі з промовою. Заявив, що готовий відзвітува­ тися за кожний зароблений і використаний цент. Його дружина навіть не мала можливості купити норкову шубу. Мовляв, уся ця історія — резуль­ тат безмежних нападів злостивців-лібералів. Вони зайшли дуже далеко: звинуватили Ніксона в тому, що він узяв у подарунок (тобто хабар) плями­ стого коккер-спанієля Чеккера. "Нехай вони говорять, що спаде їм у голо­ ву, а собаку ми залишимо у себе", — урочисто оголосив Ніксон і виграв симпатії телеглядачів, створивши перед камерою образ люблячого чолові­ ка і друга тварин. Його вибрали віце-президентом.

Метод "Чеккер" полягає в тому, щоби викликати, розбудити почуття симпатії і співчуття до себе, мовляв, журналісти-злостивці переслідують єдину мету — очорнити і нашкодити мені, моїй сім'ї. Репортер, який веде інтерв'ю, повинен бути готовий до використання такої тактики з боку сво­ го співбесідника і бути на чатах, щоби не потрапити у розставлені сіті. Треба повернути хід бесіди від жорсткої до доброзичливої, мирної, але спокійної, впевненої, щоб показати слухачеві чи глядачеві, що сльози на­ справді крокодилячі.

В. Здоровега поділяє інтерв'ю на три групи: оперативно-інформаційні, цікаво-розважальні, пізнавально-аналітичні. Головне в оперативно-інфор­ маційному інтерв'ю — оперативність, точність; у цікаво-розважальному — незвичність, інтригуюче-розважальне начало; у пізнавально-аналітично­ му — оригінальність, глибина і значущість суджень. Зрозуміло, що тут маємо справу з умовністю і відносністю поділу, бо глибинно-пошукові за змістом розмови теж можуть бути інтригуюче цікавими. Інтерв'ю, яке зачисляємо до інформаційних жанрів, стрімко наближається до сфери журналістської аналітики, навіть художньо-публіцистичного мислення

[10, с 170].

Залежно від мети, змісту матеріалу, методу його освоєння і викладу по радіо, ми розрізняємо такі різновиди радіоінтерв'ю (безперечно, з певною умовністю): офіційні (протокольні), суто інформаційні, портретні (інтерв'ю- зарисовка), проблемні (публіцистичний діалог), інтерв'ю-анкета, пресконференція, інтерв'ю-полілог (бесіда за "круглим столом").

Офіційні (протокольні) радіоінтерв'ю — це відповіді на запитання радіожурналістів державних, політичних діячів, керівників офіційних зарубіжних делегацій з приводу тих чи інших важливих подій, внутріш­ ньої і зовнішньої політики держави тощо. Запитання такого радіоінтерв'ю, зазвичай, стандартні, заздалегідь відомі. Характерною особливістю цього радіоінтерв'ю є те, що воно містить здебільшого не індивідуальну оцінку чи думку конкретної особи, а виражає позицію уряду, держави, партії, громадської організації. Такі радіоінтерв'ю нерідко мають вагу важливих політичних документів.

Диктор: Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко дала інтерв'ю журналістам Бі-Бі-Сі та інших провідних британських ЗМІ: "Дейлі Телеграф", "Санді Телеграф", "Обсервер".

Кор.: З'являється багато інформації про розбіжності, що існують у владній ко­ манді. Розбіжності, які б могли бути подолані за зачиненими дверима, а не публіч­ но. Чому це не вдається зробити?

Тимошенко: По-перше, наша політична команда — це коаліційна команда. Одномоментно в Україні на робочі місця, на державну службу прийшло 18 тис. нових людей на всіх рівнях влади. І спрацюватися одразу ж такій команді, звичай­ но ж, дуже важко. Щоб це зрозуміти, треба згадати перший рік подружнього жит­ тя, коли дві особи не завжди знають, що робити. І я вам скажу, що цей перший період пошуку гармонії ми подолаємо і будемо працювати чітко і злагоджено.

Кор.: Ніл з Віктором Ющенком ви у повній згоді у всіх питаннях і чи все ж таки хочете стати Президентом України?

Тимошенко:)/ нас є Президент, якого, я гадаю, ми матимемо не менше 10-ти років. Тому в нас іще тривалий час президентом буде мужчина, а не жінка. Як будьяка команда, ми можемо мати різні погляди на якісь питання, але головне, що ми знаходимо у ході дискусії правильне рішення. Я з великою повагою ставлюся до нашого Президента і допомагатиму йому у всьому, аби навести порядок у державі.

Кор.: Ви не відчуваєте, що закордонна преса дуже багато уваги приділяє тому, як ви виглядаєте, і не завжди достатньо уваги тому, що ви робите як прем'єрміністр? І як ви вважаєте, чи готова Україна до жінки-президента?

Тимошенко: Ну, по-перше, найголовніше, що преса цьому надає увагу. І тут можна було б поставити крапку. Значить, це цікаво. Політика, яку зараз здійснює новий уряд, — справді унікальна. Наприклад, якщо вести мову про легалізацію тіньової економіки. Це цілком чітко характеризується бюджетними цифрами. Не підвищуючи податків, не змінюючи податкових ставок, за останні місяці ми одер­ жали вдвічі більше доходів у бюджет, ніж у такому ж місяці минулого року одержав попередній уряд. Це характеристика того, якими темпами скорочується тіньова економіка в Україні. Ми реалізували мрію наших громадян — дуже суттєво, до 40 % збільшили пенсію, ми вирішили колосальну кількість, море соціальних проблем.

Новий уряд буквально за кілька місяців зупинив надпотужні потоки контрабан­ ди через територію України. Насправді, ми намагаємося відкрити Україну для усіх, хто хотів би тут займатися бізнесом, і ми дуже системно прибираємо усе те, що

286 Розділ 8

заважає прийти в Україну потужним іноземним компаніям. І я впевнена у тому, що уряд зробить життя в Україні багатшим і справедливим.

/Сод;Люди, які брали участь у помаранчевій революції, не лише підтримували Віктора Ющенка, але й виступали проти Леоніда Кучми, бо вважали попередній режим корумпованим. На сьогодні багатьом здається, що влада недостатньо ак­ тивно і швидко провадить розслідування стосовно Леоніда Кучми. Що ви думаєте з цього приводу?

Тимошенко: Мені теж здається, що не надто швидко це вирішується, не так, як би мені хотілося. Але я сьогодні не генеральний прокурор і не вищий суд, тому я не можу ухвалювати рішення стосовно Леоніда Кучми. Але я знаю, що це людина, яка у народу України заслужила того, щоб відповідати перед законом. Мені б хотілося, щоб він швидше все ж таки постав перед судом і пояснив, як він десять років поводився з нашою країною.

Кор.:У Росії все ще лунають звинувачення на вашу адресу. Коли цей конфлікт розв'яжеться і чи не боїтеся ви арешту?

Тимошенко: Це насправді давно перевірений сталінський метод, яким ще не припинили користуватися деякі політики. Але вони не розуміють, що час вже змінив­ ся, і ламати незручних політиків через коліно — зовсім безперспективна справа. Росія має змиритися з думкою, що Україна — незалежна і потужна держава, яка має незалежних і відданих своїй країні політиків. Я гадаю, що ці наслідки впливу на Україну зникнуть ближчим часом.

Можливо, в Росії комусь не подобається те, що я справді дуже напружено зай­ маюся диверсифікацією енергоносіїв в Україну. Дійсно, перед тим, як ми з вами зустрілися, відбулася нарада про оголошення тендеру на будівництво нового наф­ топереробного заводу, який буде орієнтований на російську нафту. Можливо, не подобається те, що новій владі дуже довіряє населення України. Але в будь-якому разі, це не привід погрожувати репресіями.

Кор.: Чи дала російська сторона якісь гарантії, що вони припинили пересліду­ вання?

Тимошенко: Слухайте, я давно вже про це забула. Чому ви про це так довго пам'ятаєте? Ніякі гарантії мені насправді не потрібні. Тому що ці гарантії нічого не варті. Я гадаю, що найголовніше — що ми будуємо нову Україну. А вся інша метуш­ ня мені просто не цікава.

Кор.: Коли із вашого чоловіка буде знято звинувачення і коли він зможе повер­ нутися в Україну?

Тимошенко: А я думала, що засоби масової інформації дуже добре поінфор­ мовані! Усі справи проти мого чоловіка давно закриті судами, суди визнали, що у його діях не було складу злочину. І єдиний його "злочин" — що він чоловік опози­ ційного політика. Він давно у сім'ї, він в Україні. І зараз, мені здається, він почуває себе достатньо спокійно і впевнено.

/Со/?.; Вас називають "залізною леді". Вам подобається, що вас порівнюють із колишнім прем'єр-міністром Великої Британії Маргарет Тетчер?

Тимошенко: Безперечно, для того, щоб Україна стала цивілізованою держа­ вою, м'якотілий прем'єр не згодиться. І я думаю, що залізна хватка зараз дуже потрібна у роботі уряду, і я цим користуватимуся дуже широко.

Диктор: Ви слухали інтерв'ю з прем'єр-міністром України Юлією Тимошенко.

Диктор: Валерія Новодворська четверте десятиріччя є незмінним персонажем російської політики. Відверта і епатажна, вона ріже правду в очі владоможцям усіх рангів і мастей — байдуже, який суспільний лад панує в Росії. Валерія Новодвор­ ська — один з лідерів Демократичного Союзу Росії — партії, що рішуче засуджує війну в Чечні та спроби деяких московських політиків відновити СРСР. Інтерв'ю, яке пропонуємо вашій увазі, Олег Стецишин взяв у Валерії Новодворської у липні 2002 року.

Кор.: ЧІЛ ВИ справді вірите, що сьогодні ще можливо реанімувати СРСР? Новодворська: Російське керівництво завжди хотіло лише одного — віднов­

лення Радянського Союзу. Воно спить і бачить, як би все повернути назад. А оскільки так просто до України добратися не можна, то намагається "дістати" вас газом, нафтою, економічною залежністю. Москва хоче зробити Київ своїм сателітом, поз­ бавити незалежності, тому тримайтеся подалі від її газу й нафти, від її обіцянок та авансів! Ви повинні розуміти, що Росія, керована чекістами, які до 1953 року нищи­ ли вашу Західну Україну і здійснювали там ґеноцид, — ворог. Причому не тільки України, а й усього цивілізованого світу.

Що ж стосується Білорусі, то там мало патріотів, національно свідомих людей. А ті, що є, отримують повістки до суду за критику пана Лукашенка. Хоча нині вже всі розуміють, що Олександр Лукашенко хоче дорого продати Білорусь, залишити­ ся сатрапом, який сам розпоряджається усіма ресурсами.

Його не задовольняє становище звичайного слуги, йому хочеться ще й щоки надимати, удавати, що він незалежний диктатор. Тому йдуть торги. Росія прагне якомога дешевше купити Білорусь, а Білорусь хоче продатись якнайдорожче. Якщо, звісно, можна вважати Білоруссю її громадян-"совків" та Президента.

Кор.: Майже сто років тому відомий український політик Володимир Винниченко заявив, що демократизм багатьох росіян розвіюється, тільки-но заходить мова про українську незалежність...

Новодворська: Так, тому що російський істеблішмент має глибоко закорінену імперську, я б навіть сказала, ординську свідомість. Наші політики змушені нібито миритися із самостійністю України. Вони ж бо не можуть сказати, що хочуть знову завоювати вашу державу, адже тоді вибухне великий скандал. До того ж, росіяни чудово розуміють, що у вас є "западенці", що так просто Україна не здасться. Це не Білорусь. Вони, я повторюся, силкуватимуться будь-що відібрати у вас неза­ лежність. Тому бійтеся москалів, які приноситимуть вам дари.

Кор. /Мабуть, непросто говорити в Росії те, що не збігається з офіційною по­ зицією влади?..

Новодворська: До цього я звикла. І взагалі, я тут ворог народу, зрадниця. Та навряд чи влада може мене чимось налякати. Зрозуміло, що нині ми, російські демократи, живемо в себе на батьківщині, як у ворожому тилу, бо перебуваємо у прямій конфронтації з державою. Та поки що вони не поспішають нас посадити, не знаю, правда, чи надовго їх вистачить.

Кор.: Я так розумію, що Ви як дисидентка не в захопленні від того, що главою вашої держави став колишній співробітник спецслужб?

Новодворська: "Не в захопленні" — зам'яко сказано! Ми боролися проти його приходу до влади, але, як бачите, у Росії рабів виявилося достатньо, вони й обрали колишнього розвідника. Була б шия, ярмо завжди знайдеться!

288 Розділ 8

Кор.: Як Ви розцінюєте спроби російського й українського керівництва поліп­ шити відносини з Євросоюзом та НАТО?

Новодворська: Росія обдурює цим увесь світ. Наприкінці Другої світової війни у Сталіна також були дуже гарні стосунки з Рузвельтом та Черчіллем. Наслідок — уся Східна Європа потрапила в ярмо Радянського Союзу. Щось подібне цілком може статися й тепер, коли Захід дасть московським лідерам індульгенцію на роз­ праву з їхніми противниками.

Кор.: Цікаво дізнатися про Вашу думку щодо нинішнього становища в Україні...

Новодворська: Ыен\ здається, що Кучма — не найкращий захист незалежності. Я думаю, що керівником держави треба обирати політика, який має розвинену національну гідність і ліберальні погляди. Скажімо, такого, як Ющенко, такого, як ця ваша феноменальна жінка Тимошенко.

Кор.: А кого би Ви побажали в керівники своїй батьківщині?

Новодворська: Гадаю, кожна країна була б щаслива мати такого президента, як Вацлав Гавел. Я була б задоволена, якби на чолі нашої держави стала така людина, як, наприклад, колишній правозахисник Володимир Буковський. Григорій Явлінський також міг би бути цілком пристойним президентом. До речі, своєю чес­ ністю і порядністю він, на мою думку, має завдячувати великою мірою саме похо­ дженню — адже виріс Явлінський у вас, у Західній Україні.

Диктор: Ми передавали інтерв'ю журналіста Олега Стецишина з громадськополітичним діячем Росії Валерією Новодворською.

Суто інформаційні радіоінтерв'ю покликані повідомити думку авто­ ритетної особи, доброго фахівця про актуальні факти, події, явища. Воно, зазвичай, є оперативним. Передбачається, що радіожурналіст знає запити радіослухачів і відповідно до них формує запитання. Для суто інформацій­ ного радіоінтерв'ю є важливими такі якості, як злободенність, новизна інформації, її компактність, об'єктивність. У радіоінтерв'ю не повинно бути невідомих масовій аудиторії слухачів понять, назв, термінів, що заважа­ ють зрозуміти суть розмови.

Диктор: Олесь Дяк — поет, бард, освітянин, батько маленького Михайлика і син борця за незалежність України — Михайла Дяка. Запрошуємо послухати ін­ терв'ю Марії Криштопи з Олесем Дяком.

Кор.: Пане Олесю, ким був для Вас Ваш батько?

Дяк: Якщо говорити банальні речі, то він був для мене взірцем у всьому. Ми дуже мало з ним жили разом, тому виховання, впливи відбувалися через листи. Я дуже дорожив зустрічами з батьком. Коли його заарештували, мені було сім років. Десять років ми спілкувалися здебільшого епістолярно. Хоча щороку ми з мамою й родичами їздили до нього. Перше побачення для мене було знаковим, я тоді став великим патріотом. На зустрічі була присутньою кагебістка, яка верещала весь час: "Разговаривайте человеческим языком!" А батько казав, що ми — українці, і спілкування іншою мовою для нас неприйнятне. Я злякався, що ця жінка може перервати нашу зустріч. Тоді я подорослішав, тоді почалося формування моєї свідо­ мості.

290 Розділ 8

Кор.: Захоплення музикою — це спосіб самовираження?

Дяк: Частково. Я з людьми спілкувався через поезію. У такий спосіб я дружу з людьми, які мені якось замінили батька. Такою людиною, до речі, є Леонід Талалай.

Кор.: Ініціатором видання альбому спогадів про батька були Ви?

Дяк: Але без підприємця Ігоря Мельника, який був спонсором проекту, це було б неможливим. Для нього це теж було якимось духовним очищенням. Він згадував, як його батько прийшов якось додому і пошепки розповідав мамі про синьо-жовтий прапор на гошівській зупинці, — цей випадок у нього був нерозрив­ но пов'язаний з іменем мого батька.

Кор.: Які ще проекти втілюєте в життя?

Дяк:[\е освітній проект "Школа". Ніколи не відмовляюся від пропозиції висту­ пити перед школярами. У Львові таких виступів було десь сорок. Це робиться не­ нав'язливо, я задекларував своє бажання через пресу. Проект давно вийшов за межі області. На Прикарпатті я виступав уже разів двадцять.

Кор.: Ви — автор багатьох збірок...

Дяк: Восьми. Три останні висунуті на здобуття обласної премії Маркіяна Шашкевича. Приємно, що поцінували не лише читачі. Хоча, скажу відверто, я далекий від Спілки. Буваю там дуже рідко, бо та стихійність мене дратує. Роль Спілки — це не тільки іноді збирати людей, а й велика освітянська робота — паралельно з "Про­ світою".

Кор./Тобто, письменник для Вас, — насамперед, освітянин?

Дяк: Саме так. Кобзарська форма життя, філософське розуміння життя, вічна мандрівка. Коли ти пишеш — потребуєш самотності, а коли твір готовий, — потре­ буєш спілкування. Я намагався друкуватися, поки мені секретар журналу "Жов­ тень" (тепер "Дзвін") не відкрив очей: мене довго не друкували, бо я був у "чорно­ му списку". А музика не мала такої ізоляції. Тому я організовував багато виступів — із власним оркестром троїстих музик. Я грав в оркестрі "Черемош" і багато співав, за що ставав лауреатом багатьох конкурсів — українських і міжнародних.

Кор.: Вашій сім'ї не надто заважає сковородинський спосіб життя? Дяк: Я дуже домашній, хоч рідко буваю вдома.

Кор.: Ваше найзаповітніше бажання?

Дяк: Щоб було добре — моїй сім'ї, народу. Якщо я живу їхніми болями й радо­ щами, то нехай цих радощів буде більше. Я хочу бути гарним батьком для свого сина.

Кор.: Успіхів Вам у Вашій роботі й творчості. Дяк: Успіхів у цьому й іншим.

Диктор: Ми передавали інтерв'ю журналістки Марії Криштопи з поетом, бар­ дом, освітянином Олесем Дяком.

Проблемне радіоінтерв'ю (публіцистичний діалог). У ньому розгляда­ ються актуальні питання українського державотворення: політика, еко­ номіка, культура, наука, освіта, соціальна сфера тощо. Глибокі, докорінні зміни, які відбуваються в Україні, вимагають повного напруження сил, енергії, ініціативи, наполегливої боротьби з корупцією, хабарництвом,