54. Медична етика, медичний етикет і деонтологія. Історія їх виникнення та значення у підготовці та наступній повсякденній діяльності медичних працівників різного профілю

Своєрідність медичної етики полягає в тому, що в ній, всі норми, принципи та оцінки орієнтовані на здоров'я людини, його поліпшення та збереження. Своє вираження ці норми спочатку були закріплені у Клятві Гіппократа, яка стала відправною точкою для створення інших професійно-моральних медичних кодексів. Етичний фактор має в медицині традиційно велике значення. Понад вісімдесят років тому за аналогією з лікарською Клятвою Гіппократа була створена сестринська Клятва Флоренс Найтінгейл.  2. Етичні норми і явища  Поняття моралі  У етичних явищах присутні два моменти:  1) особистий момент (автономія індивіда і самосвідома мотивація ним правил моральної поведінки та моральних оцінок);  2) об'єктивний, внеособовий момент (що склалися в даній культурі, соціальній групі, спільності моральніпогляди, цінності, звичаї, форми і норми людських відносин).  Перший із зазначених моментів відноситься до характеристики моралі, другий - моральності.  Відмітна особливість моралі полягає в тому, що вона висловлює автономну позицію індивідів, їх вільне і самосознательной вирішення того, що є добро і зло, обов'язок і совість у людських вчинках, взаєминах і справах. Коли говорять про мораль соціальних груп, спільнот і суспільства в цілому, мова по суті йде проморальність (про груповий і загальносоціальних моралі, цінностях, поглядах, відносинах, нормах і установленнях).  Етика - наука про мораль  Етика як філософська теорія моралі виникає не стихійно, як мораль, а на основі свідомої, теоретичної діяльності з дослідження моралі. Реальні моральні явища іморальна діяльність людей виникли значно раніше етики як науки, формування якої пов'язано з виникненням системи наукових знань про мораль. Прийнято вважати етику однією з філософських наук. Професійна етика допомагає фахівцю уникати помилок, вибирати найбільш правильну, високоморальну лінію поведінки в різних ситуаціях трудової діяльності. Завдання професійної етики не дати готові рецепти на всі випадки життя, але навчити культурі морального мислення, дати надійні орієнтири для вирішення конкретних ситуацій, впливати на формування моральних установок у фахівця у відповідності зі специфічними вимогами професії, пояснення і оцінку вироблених адвокатською практикою стереотипів поведінки в областях , не врегульованих правом. Етичної основою професійної діяльності медичної сестри є гуманність і милосердя. Найважливішими завданнями професійної діяльності медичної сестри є: комплексний всебічний догляд за пацієнтами і полегшення їхніх страждань; відновлення здоров'я та реабілітація; сприяння зміцненню здоров'я та попередження захворювань. Етичний кодекс дає чіткі моральні орієнтири професійної діяльності медичної сестри, покликаний сприяти консолідації, підвищення престижу і авторитету сестринської професії в суспільстві, розвитку сестринської справи в Росії. 

55 Історія медицини України: періодизація, хронологія. Із яких джерел пізнаємо історію медицини України? Врачування в період Трипільського періоду.

. Періодизація історії медицини та фармації. Загальновизнаною є така періодизація історії медицини та фармації, яка співпадає із загальноісторичною періодизацією розвитку людства. 1. Історія медицини та фармації доісторичних часів. Обіймає період від шестисот мільйонів років до чотирьох тисяч років до нашої ери (відкриття календаря і письма). 2. Антична медицина. Обіймає період від чотирьох тисяч років до нашої ери до чотириста сімдесят шостого року нашої ери, коли впала Римська імперія. 3. Медицина епохи середньовіччя (476р. – кінець 17 ст.). 4. Медицина 18 сторіччя. 5. Медицина 19 сторіччя. 6. Медицина 20сторіччя. Кожен з цих періодів розпадається на підперіоди, наприклад, епоха середньовіччя поділяється на раннє (V-X ст), середнє середньовіччя (XI – XVст), епоха Відродження (XVI – XVIIст.).

Медичною та ветеринарною допомогою на території стародавньої України займалися переважно волхви, ведуни і кметі. Кметями називали всебічно обдарованих людей, що вміли допомогти і навчити. Ці люди переважно не одружувались, бо в одружених відчуття й зв’язок із небесами дещо притуплювався, реакція у відповідальні моменти сповільнювалася, ставала поверховою, холоднокровною, нещирою, недалекоглядною, без відчуття завбачливості та відповідальності перед своїм обов’язком народного місіонера, провідника і рятівника.

Набутий досвід лікувальників нерідко передавався із покоління в покоління. Лікувальник за спадковістю називався в народі «вченим лікарем», його народ шанував і ретельно виконував його приписи.