17. Храмова медицина Стародавньої Греції. Грецька міфологія про лікарську діяльність і міфічних героїв-лікарів (Аполлон, Асклепій, інші).

Храмова медицина була представлена методами лікування при храмах. Храми, зведені на честь Асклепія і Аполлона, знахо¬дилися в місцевостях зі сприятливим кліматом, поряд з цілющи¬ми джерелами. Лікування полягало в розробленій системі гіпно- іу. Тиша, спокій, хороша їжа благотворно діяли на хворого; піст, молитви і відповідна музика готували до таїнства. Біля підніжжя божества хворому давали зілля, що містить наркотичні речови¬ни, які викликали яскраві галюцинації. Далі був сон хворих у спе¬ціальному приміщенні. Зміст сну вважався «одкровенням» богів. Завдання жерців — тлумачити його, з'ясовувати причини хворо¬би і призначати лікування. Окрім тлумачень снів, жерці ворожи¬ли за зовнішнім виглядом органів тварин, за контурами краплі олії на поверхні води, за летом птахів.

18. Медичні школи Греції (Коська, Кротонська, Кнідська та інші) і їх роль у розвитку медицини й медичної науки.

У Стародавній Греції існувало декілька лікарських (медич¬них) шкіл: родоська, кротонська, піфагорійська, кнідська, коська, сицілійська і школа Платона. Кротонська школа була заснована Алкмеоном Кротонським у м. Кротоні (Південна Італія, на той час грецька колонія). Розквіт її припав на кінець VI — початок V ст. до н. е. За Алкмеоном, організм складається з протилеж¬ностей: вологого і сухого, холодного і теплого. При рівновазі сил організм здоровий. Панування однієї з протилежностей — при¬чина хвороб. Згідно з ученням, якщо одна з протилежностей шкодить, то протилежне є ліками для нього. Принцип «Сопігагіа сопігагіез сигапіиг» ліг в основу практичної терапії всіх наступ¬них медичних шкіл.

У Кротоні була заснована філософом і видатним математи¬ком Піфагором школа для обдарованих учнів, покликана не тіль¬ки давати знання, але й виховувати юнацтво. Піфагор розробив систему добродійного життя: «Будь-яким способом слід уникати і відсікати вогнем, залізом, усіма доступними засобами від ті- /і.і — хворобу, від душі — неуцтво, від шлунка — надмірність, від (іудинку — незгоду, від міста — смуту, від усього в цілому — не¬помірність». Піфагор надавав великого значення невибагливості її їжі й питті, а також підтриманню помірно радісного настрою.

19. Гіппократ, його діяльність і значення в історії медицини. Чому Гіппократа називають батьком медицини? Вчення Гіппократа.

Гіппократа (460- (72 рр. до н. е.).

Гіппократ народився в сім'ї лікаря, його рід упродовж 18 по¬колінь займався медициною. Як і більшість лікарів того часу, він став мандрівним лікарем. Під час своїх подорожей відвідав Лі¬пно, Єгипет, Малу Азію, ознайомився з природою і народами, що населяли ці країни. Результатом спостережень став трактат «Про і ювітря, води і місцевості», в якому він виклав учення про чотири основні типи статури людей і їх темперамент.

На світогляд Гіппократа великий вплив мало вчення Демо¬крата, згідно з яким природу людини «робить» фізична природа, що її оточує, — «фізис», а суспільство потім перебудовує людську природу, що вийшла з рук «фізис».

Гіппократ звільнив медицину від переважаючого в ній впливу релігії, перший намагався зібрати воєдино медичні спостережен¬им, привести їх в систему і дати філософське обґрунтування.

Гіппократ поклав початок методу лікарського спостереження у ліжка хворого в різних станах: під час сну і неспання. Його метод іводився до «мислячого» спостереження хворого, висвітлення досвіду розумом і перевірки теорії практикою. Цікавий афоризм І пшократа: «У будь-якій хворобі не втрачати присутності духу і іберігати смак до їжі — добра ознака, протилежне — погана».

Гіппократ надавав великого значення лікознавству. Вважав, що гігієнічний режим і лікарське лікування необхідні однаковою мірою. Особливу увагу він приділяв лікуванню травами і визна¬чив способи зберігання рослин. Так, Гіппократ рекомендував і оки, вичавлені з рослин, зберігати в скляних посудинах; листя, квіти і коріння — в глиняних банках, добре закритих, щоб під шіливом провітрювання не пішла сила ліків. Стверджував, що за- і госовувати рослини з лікувальною метою слід у такому вигляді, нк їх створила природа. Був переконаний, що «лікар повинен дотримуватися шляху, накресленого природою», тільки у ви¬няткових випадках удаватися до «сильних ліків». Говорив про необхідність дотримуватися обережності при призначенні ліків, ираховувати реакцію організму і не поспішати швидко заміню- пати одні ліки на інші. Для лікування хвороб Гіппократ викорис¬товував лікарські засоби рослинного і тваринного походження.

Основний принцип лікування Гіппократа: «Иоп посеге» — «Не нашкодь»