21. Стилістичні можливості розмовної та просторічної лексики у функціональних стилях української літ-ної мови.

Розмовний стиль виконує основну функцію мови - функцію спілкування, його призначення - безпосередня передача інформації переважно в усній формі. Розмовна мова являє собою знижену різновид розмовної мови, для якої характерне використання лексики, що знаходиться за кордоном літературної норми. Розмовна лексика вживається в невимушеній мови, у неофіційній обстановці. Розмовна лексика чи не порушує загальноприйнятих норм літературної мови, хоча їй властива відома свобода у виборі засобів. Частиною її є розмовно-побутова лексика. У розмовному стилі розмовна лексика вживається у нейтральній функції, а коли вона потрапляє до художньої літератури, має потім зовсім інше значення (відбиток свого середовища, надає творові розмовне забарвлення). У поетичних творах для досягнення іронії чи довірливого ставлення. Мовні риси розмовного стилю визначають особливі умови його функціонування: неофіційність, невимушеність і експресивність мовного спілкування, відсутність попереднього відбору мовних засобів, автоматизм мовлення, буденність змісту і діалогічна форма.

Просторічна лексика експресивна, уживана в емоційних мовних ситуаціях, при дружніх і фамільярний відносинах. Використання просторічної лексики в розмові з незнайомими людьми є порушенням не тільки літературних, а й культурних норм. До просторічної лексики належать слова грубуваті, грубі або слова не прийняті до літературній мові. Це або перекручені (ахтобус, транвай), мова дітей або зрізко зниженням експресивним значенням (росіянізми в українській мові, напр., досвітання, панімайте). Компонентом просторічної лексики є вульгаризми – лайка, прізвиська. У художньому і зрідка публіцистичному стилях розмовна і просторічна лексика використовується як засіб гумору і сатири.

Вважають, що розмовна і просторічна лексика знаходяться в межах літературного словника, їх вживання регулюється нормою літературної мови. Лексика просторечная, в відрізняє від розмовної, знаходиться за межами суворо нормованої літературної мови. Ці слова по експресивно-емоційним забарвленням лайливо-вульгарні.

22. Стилістичні можливості діалектизмів (територіальних та соціальних) у функціональних стилях літературної мови.

Діалектизми (або провінціалізми) — це слова, що вжи¬ваються в окремих говорах або наріччях і не поширені в мові всьо¬го народу. Це — територіальні (обласні) діалектизми та соціальні, що функціонують лише в певному соціальному угрупованні.

Діалектне мовлення, використання якого завжди обмежене певною територією, на якій проживає тільки частина народу, нації, теж можна вивчати сти¬лістично, зафіксувавши його на письмі, з урахуванням функціонування тих елементів, одиниць, з яких воно сформувалося. У діалектному мовленні ніколи системно не вивчаються терміни, бо во¬ни у ньому спорадичні, нечастотні, випадкові. Діалектне мовлення в своєму природному вияві — мовлення усне.

З погляду стилістики склад діалектизму неоднорідний. Це слова стилістично нейтральні і яскраво експресивні. Сфера фун¬кціонування діалектизмів — усне повсякденне мовлення людей певної території, де вони є засобом вільного невимушеного спіл¬кування.

Окрім усного мовлення, діалектизми різними функціонально- стилістичними можливостями використовуються в науковому, публіцистичному й художньому стилях.

У наукових текстах (працях з мовознавства й етнографії) вони виступають об’ єктом досліджень і виконують номінативну функцію.

У публіцистичному стилі діалектизми іноді можуть вживатися як експресивні синоніми до слів літературної мови для створення сатиричного ефекту; також з метою точного позначення предмета чи поняття, характерного для побуту представників певної етно¬графічної групи, регіону.

Активніше слугує діалектна лексика у творах художньої літера¬тури. Зразки майстерного використання її з метою зображення мі¬сцевого колориту спостерігаються у творах Панаса Мирного, Лесі Українки, І. Франка

Треба дуже обережно ставитися до використання діалектної лексики, дбати про те, щоб вона не за-смічувала мову і не утруднювала сприймання творів читачами.

Вихована людина повинна стежити за своїм мовленням і ко¬ристуватися загальновживаними унормованими словами україн¬ської мови.

23. Визначення поняття «суржик». Механізми його творення на соціальному та мовному рінях. Функціонування суржику у стилях сучасної української мови. Стилістичні функції цього явища в художньому тексті.

Су́ржик — елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім'ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація. Часто причиною появи суржика називають двомовність. Коли людина відмінює слова однієї мови за правилами іншої, будує словосполучення та речення всупереч моделям рідної мови, вживає слова в нехарактерній для української мови граматичній формі, вона автоматично стає носієм суржику. Ось деякі з характерих для суржика особливостей:

– вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: даже (навіть), да (так), нє (ні), када (коли), нє нада (не потрібно)

– "українізовані" форми російських дієслів – уїхав (поїхав), уволився (звільнився)

– утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників за зразком російської мови – самий лучший (найкращий), саме тверде (найтвердіше);

У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту.

Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-«макаронічну» суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом.

24. Моносемічні та полісемічні слова (умови виникнення та розрізнення похідних значень: слова-антанти (дистрибутивний аналіз); контекст (контекстуальний аналіз); сполучуваність мовного знаку (коллокація та коллагація).

Однозначні (моносемічні) слова - це слова, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями, діями.

Багатозначність (полісемія) слова - це властивість слова вживатися у різних значеннях.

В мові самостійні частини характеризуються багатозначністю. Значення слова можна встановити в реченні через зв'язок його з іншими словами.

Земля - невелика планета Сонячної системи. Земля ще була мокра після дощу.Багато людей блукають по землі в пошуках щастя. До однозначних слів належить: 1 .Більшість наукових термінів: -мовознавчі - суфікс, префікс, -медичні -бронхіт, астма; -математичні - бісектриса, радіус,

Дистрибутивний аналіз — методика дослідження мови на основі оточення (розподілу) окремих одиниць у тексті; метод лінгвістичного дослідження, при якому класифікація мовних одиниць і вивчення їх властивостей виробляються виключно на основі розподілу (дистрибуції) цих одиниць в потоці мови, тобто на основі їх сполучуваності з іншими одиницями, які називаються оточенням, або контекстом, цих одиниць.Так, наприклад, почувши слово вудити, кожен легко згадає рибу. Перед англійським am завжди знаходиться англійське І, а перед німецьким bist — d.

З низки паралельних (дво- і багатосторонніх) зіставлень виникає контекстуальний аналіз, який розташовує навколо досліджуваного літературного явища подібні й відмінні мистецькі і позамистецькі явища, що порівнюються з ним, без огляду на те, чи існують між ними реальні відношення спорідненості і впливу.

25. Анафора -стилiстична фiгура, яка утворюється повтором слiв або словосполучень на початку сумiжних мовних одиниць.

Антитеза - стилiстична фiгура, яка утворюється зiставленням слiв або словосполучень, проти лежних за змiстом. Антитеза часто трапляється в прислiвях та приказ ках, афоризмах: Ситий голодному не вiрить, Праця чоловiка годує, а лiнь марнує.

Гiпербола - зворот, у якому ознаки описуваного предмета подано в

надмiрно перебiльшеному виглядi з метою привернути до них увагу читача.

В основi гiперболи лежить елемент певноï абсурдностi, рiзкого протиставлення здоровому глузду або суспiльному досвiдовi.

Евфемiзм - милозвучне слово або вираз, ужитi для замiни непристойних,

небажаних, за боронених. Має давнє мiфологiчне корiння, коли не дозволялося назива ти певний тотем, речi або явища тощо.

Епiтет - такий мовно-поетичний засiб, який шля хом художнього

переосмислення надає означуваним словам особливоï художньоï забарвленостi й наповненостi. Iншими словами епiтет це особливе художнє означення.

Метафора- один з основних тропiв поетичного мовлення. В метафорi певнi слова та словосполучення розкривають сутнiсть одних явищ та предметiв через iншi за схожiстю чи контрастнiстю.

Метонiмiя ~~ рiзновид тропа, близького до метафори, у якому переноситься значення слiв з певних явищ та предметiв на iншi за сумiжнiстю. Та метонiмiя, на вiдмiну вiд метафори, може замiнити часткове на цiле або навпаки. Оксиморон- рiзновид тропа, що полягає у сполученнi рiзко контрастних, протилежних за значенням слiв, унаслiдок чого утворюється нова смислова якiсть, несподiваний експресивний ефект (крижаний вогонь, свiтла пiтьма, назад у майбутнє, ходячий труп, страшенно веселий).

Перифраз - замiна прямого найменування предмета непрямим його означенням, по даним у формi описового словесного звороту. Перифразом можуть бути як довiльнi, так i фразеологiчнi сполучення слiв: чорне золото вугiлля, птах миру голуб, тримати язик за зуба ми мовчати. Порiвняння троп, який пояснює один предмет через iнший, подiбний до нього (часто за допомогою єдналь них сполучникiв: як, мов, немов, на че, буцiм, нiби та iн.)

Синекдоха- рiзновид метонiмiï, заснований на кiлькiсному зiставленнi предметiв та явищ (уживання однини в значеннi множини i навпаки, визначеного числа замiсть невизначеного, видового поняття замiсть родового).

Троп (вiд грецького tropos спосiб вираження, зворот, образ) слово, уживане в переносному значеннi для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень.