49. Односкладні речення: стилістичний аналіз

В односкладних реченнях граматична основа складається з одного головного члена (підмета або присудка); другий головний член не потрібен, оскільки зміст речення і так зрозумілий. Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні прості речення поділяються на два типи: 1) з головним членом-присудком; 2) з головним членом-підметом. Односкладні речення, як і двоскладні, можуть бути непоширеними і поширеними.

Види односкладних речень

1) Означено-особові — речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що вказує на виконавця дії, носія ознаки чи стану (Хочу плакати, але замість того завжди сміюся).

2) Неозначено-особові — речення з головним членом-присудком, який відноситься до всіх осіб взагалі або до неозначеної кількості осіб (У школі готуються до свята рідної мови).

3) Узагальнено-особові — речення з головним членом-присудком, який вказує на дію, ознаку чи стан, які можуть стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу. Такі речення переважно вживаються в прислів’ях та приказках (Не брудни криниці, бо схочеш водиці (Нар. тв.)).

4) Безособові — речення з головним членом-присудком, який називає дію або стан, що не мають виконавця або носія, і може бути виражений безособовим дієсловом, дієслівними формами на -но, -то, неозначеною формою дієслова, прислівником, словами нема, не було, не буде, при яких стоїть додаток у родовому відмінку (Так тихо, тихо скрізь (П. Тичина)).

5) Називні — речення з головним членом-підметом, який стверджує наявність, існування предметів чи явищ (Сонячні чудесні міста. Вільні люди (О. Гончар )).

50. Стилістичні можливості ускладненого речення.

Ускладненими вважаються такі речення, до складу яких належать однорідні члени речення, відокремлені члени речення, звертання, вставні й вставлені компоненти. Ці речення в структурному відношенні не однотипні.

Так, вставні слова виражають модальні значення достовірності, невпевненості тощо; відокремлені члени надають реченню значення додаткової обставинності (причини, часу, місця, мети), пояснення, включення, виключення, уточнення.

Граматичними показниками ускладнення виступають сполучники (тобто, а саме, хоч, як, та й), похідні прийменники (крім, попри, замість, завдяки), інші службові слова (наприклад, зокрема, у тому числі), а також інтонація і порядок слів: На Маковея збирають люди усяку городину, а саме: мак, кріп, цибулю, часник, моркву, соняшник, редьку... (А. Кримський); В Січі, брати, крім наук, Єй забави, жартів гук (О. Шпитко).

Ускладнювальна частина - це засіб виокремлення важливих у смисловому й стилістичному відношенні компонентів речення.

Речення з однорідними й відокремленими членами становлять центральну ланку ускладнених конструкцій.

51.Стилістика складного речення.

Складне речення - це речення, що складається з двох і більше граматичних основ (предикативних одиниць), які становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність.

Основними засобами поєднання предикативних одиниць складного речення є сполучники, сполучні слова та інтонація.

Одним з найпоширеніших засобів зв'язку предикативних одиниць є сполучники й сполучні слова, що є показниками сурядного чи підрядного зв'язку. З семантичного погляду вони в багатьох випадках без допомоги контексту виражають також певні смислові відношення.

Сполучники сурядності (паратактичні) поєднують в одне ціле рівноправні частини складного речення й виражають єднальні, зіставно-протиставні й розділові відношення: Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра);

Сполучники підрядності (гіпотактичні) поєднують частини складнопідрядних речень і виражають часові, умовні, причинові, з'ясувальні та інші відношення. Вони завжди належать до підрядної частини, підпорядковуючи її головній: У квітках летить весна, журавлів щука й не зна, що вони їй вістунами відчиняють всюди брами (Олександр Олесь);

Сполучні слова, поєднуючи між собою частини складнопідрядного речення, виступають членами підрядної частини речення. У ролі сполучних слів виступають повнозначні частини мови: відносні займенники {хто, що, який, чий) і займенникові прислівники (як, коли, куди, де): Дивись, я сміюсь, коли серце ридає... (Леся Українка).

Сполучні слова можуть мати в головній частині співвідносні вказівні слова. У ролі співвідносних слів виступають вказівні й означальні займенники (такий, той, кожний, весь), а також займенникові прислівники (тоді, тут, туди, там, так): Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала... (Леся Українка);

Одним із засобів поєднання предикативних одиниць складного речення в одне ціле є співвідношення видо-часових і способових форм дієслів-присудків, які відповідним чином скоординовані. Так у реченнях з одночасністю дій дієслова-присудки виражені у формі одного часу, а в реченнях з часовою послідовністю - різночасовими формами: Любо в гаю соловейко виспівує, слухаю ніжне лящання, чистую, щирую річ українську чую я в тім щебетанні (А. Кримський);