47.Стилістичні можливості простого речення

Просте речення - це речення, яке має одну граматичну основу ( підмет, присудок)

Наприклад:Сьогодні світить яскраве сонечко!

Види простих речень:

1. За складом граматичної основи.

• Двоскладне. Має два головні члени - підмет і присудок, які групують навколо себе другорядні члени речення. (Людина стає людиною тільки серед людей. (Й. Бехер)).

• Односкладне. Граматична основа складається з одного головного члена, який виконує предикативну функцію. (Не можна судити про людину з першого погляду. (Ж. Лабркйєр)).

2. За наявністю чи відсутністю другорядних членів.

• Поширене. Крім головних, у реченні є ще й другорядні члени (Гарячий день розлив пекуче золото. (Є. Маланюк)).

• Непоширене. Речення складається лише з головних членів, то воно називається непоширеним (Минув рік. Йшло літо. (У. Самчук)).

Предикативну основу двоскладного речення становлять два головні члени - підмет і присудок. Інші члени речення в різних зв'язках поширюють їх.

48.Стилістика головних та другорядних членів речення.

Важливу стилістичну функцію виконує член речення — мінімальна і найпоширеніша синтаксична одиниця, яка виражає в реченні певне поняття, називає особу (особи), предмет, дію, стан людини або явища, ознаку, ознаку ознаки (прислівники) або кількість. Своєрідної комунікативної функції, самостійності й особливої вагомості член речення набуває тоді, коли трансформується, перетворюється на окреме речення.

Члени речення, будучи структурно-синтаксичними одиницями, поділяються на головні і другорядні, їх прийнято розрізняти за певною синтаксичною функцією і морфологічними показниками, а також стиліс­тично.

До головних членів речення належать:

—підмет двоскладного речення: Сонце сяє; Народ — безсмертний;

—присудок двоскладного речення: Настало літо; Киів — столиця України; Я хочу відпочивати;

—головний член односкладного речення: Працюю; «Заповіт» Т. Шевченка знають і поза межами України; Смеркає; Ніч.

Другорядними членами речення є:

—означення (з прикладкою): Настало тепле літо; моя Батьківщина — це поле без меж (М. Рильський); гомонить Дніпро ріка;

—додаток: Ми мостимо дороги людям грядущих золотих століть (Д. Павличко);

—обставина: Вдалину лине пісня дзвінка (П. Тичина); 3 самого ранку в лісі точився бій (О. Гончар); Кайдаш спересердя грюкнув дверима (І. Нечуй-Ле- вицький).

Член речення, як і окреме словосполучення чи сполучення слів поза реченням, є тільки особливою мовно- синтаксичною абстракцією, поняттям-уявленням, лексико-граматичною моделлю слова чи сполучення слге. Тільки в реченні кожне слово набуває й виражає частинку тієї комунікативної функції, яка в повному обсязі виявляється в усій структурі речення. Це стосується й однослівних речень. Наприклад, словом зима тільки названо певне явище природи, пору року (на відміну від весна, літо, осінь).

Стилістична функція всіх чотирьох слів, узятих окремо, майже нульова. Кожне з них створює тільки певне знання-уявлення і таку ж почуттєву налаштованість, але тільки внаслідок життєвого досвіду людини. Кожна з назв пір року сама по собі не зорієнтована на комунікативність, на передавання інформації. А реченням Зима мовець стверджує, повідомляє про наявність чи відсутність якогось конкретного природного явища (саме такого, а не іншого). У реченні Зима сконденсовано, найстисліше (однослівно) виражено думку-судження, яку розчленовано й синонімічно можна було б сформулювати, зокрема, так: Те, що ми в цю мить спостерігаємо (бачимо, відчуваємо), — зима. Або: Зима — це холодна пора року та ін. Тільки речення і слова-речення (Так!, Еге ж!, Ні, Хіба?, Геть!, Ой! та ін.) мають предикативність, модальність, бо їх зміст пов’язаний з дійсністю, щось конкретне в один і той самий момент і називає, і комунікативно виражає, репрезентує, а тому усвідомлюється як що-небудь реальне (найчастіше) або ірреальне (нереальне). Саме предикативністю й модальністю (сприйманням висловленого в реченні в певному способі й часі, здебільшого і в особі) в поєднанні з іншими визначальними для речення ознаками (відносною закінченістю змісту речення, його логічною сутністю, граматичною організованістю, інтонаційною завершеністю і внаслідок цього — комунікатив- ністю) формується речення.