5. Функціональні стилі української літературної мови. Стилетвірні фактори. Взаємопроникнення стилів.

Функціональні стилі сучасної української літературної мови. Використовуючи мову в своєму повсякденному житті, всі люди, залежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Незважаючи на те, що кожна освічена людина користується тією самою літ. мовою, її живе мовлення з багатьох причин має свої особливості. Не однакові щодо мови і твори різних письменників. Істотні відмінності в мовному оформленні думки, залежно від обставин, теми, на яку говорить людина, від ставлення її до предмета розмови і багатьох інших причин призвели до виникнення в науці про мову поняття стилю. Слово "стиль" багатозначне. Походить воно від лат. stilus - "паличка для письма", тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й середньовіччя. У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Функціональний мовний стиль — це різновид літературної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли­вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Мовний стиль - це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання.

Кожний стиль має:

1) сферу поширення і вживання (коло мовців);

2) функціональне призначення (регулювання стосунків, повідомлення, вплив, спілкування тощо);

3) характерні ознаки (форма та спосіб викладу);

4) систему мовних засобів і стилістичних норм (лексику, фразеологію, граматичні форми, типи речень тощо).

Ці складові конкретизують, певною мірою обмежують, унормовують кожен стиль і роблять його досить стійким різновидом літературної мови. В українській літературній мові наявні наступні стилі:

- науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній, епістолярний, конфесійний, які найчастіше мають писемну форму вияву і сформувалися на книжній основі - книжні стилі);

- розмовний, який здебільшого виступає в усній формі.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог), то для інших - переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільними для них є те, що вони - різновиди однієї мови, представляють усе багатство її виражальних засобів.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди -підстилі - для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, гумористичний, сатиричний та ін.

Науковий стиль - один з найбільш однорідних стилів. Це мова наукових книжок, статей, доповідей, лекцій.

Сфера використання - наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення - викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення істинності теорій, класифікація й систематизація знань, роз'яснення явищ.

Основні ознаки:

- ясність (понятійність) І предметність тлумачень;

- логічна послідовність і доказовість викладу;

- узагальненість понять і явищ;

- об'єктивний аналіз;

- точність і лаконічність висловлень;

- аргументація та переконливість тверджень;

- однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;

- докладні висновки.

Основні мовні засоби характеризуються:

- великою кількістю наукової термінології;

- наявність схем, таблиць, графіків, карт тощо;

- оперування абстрактними, переважно іншомовними, словами (теорема, синус, параграф та ін.);

- використовуванням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;

- залученням цитат і посилань на першоджерела;

- відсутністю емоційно-експресивної лексики;

- наявністю чіткої композиційної структури тексту;

- складними синтаксичними конструкціями, стандартними виразами (кліше);

- монологічним характером текстів.

У науковому стилі виділяються кілька різновидів, у яких перелічені ознаки не завжди повністю себе виявляють і які мають свої мовні особливості:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, дисертація, стаття, рецензія, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези);

б) науково-популярний різновид обмежує вживання вузьких галузевих термінів для дохідливого викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців. Мові властиві певна образність та емоційність.

в) науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не виключає використання елементів емоційності.

Публіцистичний стиль різноманітніший щодо засобів вираження. Це пояснюється його призначенням. Публіцистика покликана формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в соціально-політичному плані. Публіцист завжди когось у чомусь переконує, щось доводить, а це зближує П.с. з науковим, від якого він ніби позичає струнку систему послідовних логічних доказів і відповідні мовні засоби. Публіцистика використовує всі засоби емоційного впливу. З цього погляду образна мова публіцистики дещо нагадує мову художніх творів. Публіцистика намагається наслідувати інтонації усного мовлення та інші його особливості.

Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання,

Основне призначення:

- інформаційно-пропагандистськими методами вирішувати важливі актуальні, злободенні суспільно-політичні проблеми;

- активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

- пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація за втілення їх у повсякдення.

Основні ознаки:

- доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал);

- поєднання логічності доказів і полемічності викладу;

- сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, висловлення

наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;

- наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

- широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол та ін.).

Основні мовні засоби:

- синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

- лексика насичена суспільно-політичними та соціально-економічними термінами, закликами, гаслами (приватизація, багатопартійність та ін.);

- використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта та ін.), експресивні сталі словосполучення (рекордний рубіж,

одностайний вибір), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси);

- уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (президентський старт, орбіти співробітництва);

- із морфологічних засобів часто використовуються Іншомовні суфікси –іст (-ист), -атор, -ація та ін. (полеміст, провокатор, приватизація), префікси псевдо-, нео-, супер-, інтер- та ін. (псевдотеорія, супердержава, інтернаціональний);

- риторичні запитання, вигуки, повтори;

- влучні, інтригуючі заголовки.

Підстилі:

а) стиль ЗМІ (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо);

б) художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);

в) науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди тощо).

Художній стиль. Цей стиль можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Х.ст. широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті. Він покликаний виконувати естетичну функцію: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

- найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ-персонаж, образ-колектив, словесний образ, зоровий образ);

- естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

- експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, фамільярне, зневажливе та ін.);

- зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи; віршова форма, поетичні фігури);

- суб'єктивізм розуміння та відображення.

Основні мовні засоби:

- різноманітна лексика, переважно конкретно-чуттєва та емоційно-експресивна (синоніми, антоніми, омоніми, фразеологізми);

- запровадження авторських новотворів, формування індивідуального стилю митця;

- уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів, навіть жаргонізмів;

- використання різних типів речень;

- стилістичні фігури (риторичні запитання, звертання, безсполучниковість та ін.).

Підстилі:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, байка, новела, нарис, оповідання, повість, художні мемуари);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

Епістолярний стиль.

Сфера використання: приватне листування. Цей стиль може бути складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики ("Посланія" І.Вишенського, "Листи з хутора" П.Куліша та ін.).

Основні ознаки - наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді Р. 8.

Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Сучасний Е.С. став більш лаконічним, скоротився обсяг обов'язкових раніше вступних звертань та заключних формулювань увічливості.

Конфесійний стиль.

Сфера використання - релігія та церква.

Призначення - обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так всього суспільства. К.С. утілюється в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма), й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна мова).

Основні засоби:

- церковна термінологія і слова-символи (дар праведності, гріховність тіла);

- непрямий порядок слів у реченні та у словосполученні;

- значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;

- наявність архаїзмів.

К.С. вирізняється урочистістю, піднесеністю.

Розмовний стиль.

Сфера використання - усне повсякденне спілкування в побуті, у сім'ї, на виробництві.

Основне призначення - бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Основні ознаки'.

- безпосередня участь у спілкуванні;

- усна форма спілкування;

- невимушеність спілкування;

- використання позамовних чинників (міміка, жести, рухи).

Основні мовні ознаки:

– емоційно-експресивна лексика, просторічні слова;

– суфікси суб’єктивної оцінки;

– прості, переважно короткі речення.

Підстилі:

- розмовно-побутовий;

- розмовно-офіційний.

-

Офіційно-діловий стиль – це прийоми використання мовних засобів під час документального оформлення актів державного, суспільного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між окремими державами, організаціями та членами суспільства у їхньому офіційному спілкуванні; це мова ділових паперів, розпоряджень, постанов, заяв, протоколів, наказів.

Основне призначення - регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянську потреби людей у типових ситуаціях.

Основні ознаки:

- нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

- точність, ясність, лаконічність, стислість та послідовність викладу фактів;

- документальність (кожен офіційний папір повинен мати характер документа), наявність реквізитів, що забезпечують стабільність форми;

- наявність усталених одноманітних мовних зворотів, стандартизація вислову;

- регламентація тексту; для чіткої організації текст поділяється на параграфи, пункти, підпункти.

Мовні засоби:

- широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології (функціонування закладу, узяти участь, регламентація дій);

- наявна фразеологія повинна мати специфічний характер (ініціювати питання, висунути пропозицію, поставити до відома);

- відсутність авторської мовної індивідуальності та емоційно-експресивної лексики;

- застосування синонімії не повинно викликати двозначності сприймання;

- наявність безособових і наказових форм дієслів у формі теперішнього часу;

- чітко регламентоване розміщення та побудова тексту; обсяг основних частин, наявність обов'язкових стандартних стійких висловів, певних кліше (що дозволяє користуватися готовими бланками);

- широке використання безсполучникових речень.

Підстилі:

Законодавчий – використовується в законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний - використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих громадян. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), повідомлення, зверненнях, протоколах, договорах, заявах і т. ін.

Юридичний – використовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування). Цей підстиль обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини:

- між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності;

- між підприємствами, організаціями й установами всіх форм власності та приватними особами;

- між приватними особами.

Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах, повідомленнях тощо.

Адміністративно-канцелярський - використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Він обслуговує та регламентує:

- службові (офіційні) відносини між підприємствами одного й різного підпорядкування;

- службові відносини між структурними підрозділами одного підпорядкування;

- сліжбові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом і навпаки;

- приватні (неофіційні) відносини між окремими громадянами.

Реалізується в офіційній коресподенції (листах), договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, розписках тощо.

Історично ОДС базується на документах доби К.Р. та адміністрації Великого князівства Литовського, на юридичних актах міських урядів (15-17 ст.), на документах гетьманських канцелярій, має лексико-синтаксичний вплив російської канцелярської та мови австро-угорських і польських канцелярій.

Формулюючи поняття "ділова мова", слід мати на увазі три сучасні стилі – ОФС, науковий, розмовний, оскільки ділова мова містить близькі, спільні мовні засоби різних рівнів.