- •3.Мови за типами знаків ( невербальні та вербальні). Вербальні мови, класифікаційні ознаки. Визначення поняття «словесна мова», її групи одиниць, функції мови.
- •5. Функціональні стилі української літературної мови. Стилетвірні фактори. Взаємопроникнення стилів.
- •6. Літературні стилі: становлення, теорія трьох стилів. Розрізнення понять літературний стиль, напрям, течія.
- •7. Характеристика наукового стилю
- •8. Характеристика художнього стилю
- •13.Публіцистичний стиль. Особливості.
- •14. Стилістичні можливості фонетики
- •15. Змінність лексичного складу мови ( архаїзми, неологізми, історизми)
- •17. Лексика за сферою вживання
- •18. Стилістичні можливості жаргону та арго у функ. Стилях укр. Літ мови
- •19.Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функ стилях укр. Літ мови
- •20. Стилістичні можливості термінів у функц стилях укр. Літ мови.
- •21. Стилістичні можливості розмовної та просторічної лексики у функціональних стилях української літ-ної мови.
- •22. Стилістичні можливості діалектизмів (територіальних та соціальних) у функціональних стилях літературної мови.
- •26.Стилістичні можливості метафори та персоніфікації
- •27.Стилістичні можливості гіперболи та літоти
- •28. Стилістичні можливості порівняння та епітета
- •29. Стилістичні можливості оксюморона.
- •31. Визначення понять "евфемізм" та "дисфемізм". Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості евфемізмів та дисфемізмів.
- •33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
- •34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.
- •36. Трасформація фразеологогізмів. Сфера функціонування трасформованих фразеологізмів. Способи трансформації.
- •37. Стилістичні засоби фразеології.
- •38. Афористика. Групи афоризмів.
- •39. Класифікаційні ознаки префіксів та суфіксів. Властива ім. Синонімія та омонімія
- •40. Оказіоналізми
- •45.Стилістичні можливості дієслівних категорій (способу, часу, особи). Транспозиція категорій.
- •47.Стилістичні можливості простого речення
- •48.Стилістика головних та другорядних членів речення.
- •49. Односкладні речення: стилістичний аналіз
- •50. Стилістичні можливості ускладненого речення.
- •51.Стилістика складного речення.
- •52.Визначення стилістичний прийомів: перифраз, ампліфікація, тавтологія. Їхні стилістичні можливості у функціональних стилях сучасної української літературної мови
- •53. Синтаксична омонімія. Причина виникнення. Види синтаксичної омонімії.
- •54. Стилістичні можливості періоду тексту.
- •55. Стилістичні фігури та їх види. Стилістичні можливості.
- •56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.
- •57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості.
- •58. Модальність. Різновиди модальності.
- •59. Виклад та способи викладу.
1.Мова і мовлення, мовленнєва діяльність і мовленнєві уміння. Формимовлення та види мовлення. Стилістика як вчення про культуру мовлення та мовні прикраси. Загальнолітературна (загальнонаціональна) та літературна мови.
Позалітературні компоненти.
Мова - суто людський засіб спілкування в духовному і практичному житті людини і являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.
Мова - суспільне явище, найважливіший засіб влаштування людських стосунків. За її допомогою люди здатні порозумітися, здійснюють обмін думками, набувають знань, передають їх нащадкам, мають змогу організувати спільну діяльність в усіх галузях людської практики.
Мова і мовлення — поняття не тотожні.
Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.
Мовлення - це форма існування мови, її втілення, реалізація. Під мовленням розуміють використання людиною мовних багатств у життєвих ситуаціях, результат процесу формулювання і передачі думки засобами мови. Мовлення окремого носія мови має особливості вимови, лексики, структури речень. Таким чином, мовлення конкретне й індивідуальне.
Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою.
Так, у однієї людини мовлення образне, яскраве, виразне, переконливе, а в другої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. Це вже свідчить про відмінності у володінні мовою.
Кожній людині притаманні свій індивідуальний стиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічній виразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою.
Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. З іншого боку, сама мова залишається живою тільки за умови, коли активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється під час мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.
Мовленнєва діяльність — це сукупність психофізіологічних дій організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній чи писемній формі. Мовленнєва діяльність зв'язана з психічною діяльністю людини, з розвитком її інтелекту й емоцій (почуттів).
Види мовлення
Термін «мовлення» позначає і процес мовлення, і результат мовленнєвої діяльності, т.т. текст — усний, письмовий або навіть мисленнєвий. Мовлення поділяється назовнішнєівнутрішнє.
Зовнішнє мовлення має чотири види: 1) говоріння; 2) аудіювання (ці два види належать до усного мовлення); 3) письмо; 4) читання (письмове мовлення).
Існує усна та писемна форма мовлення
Літературна мова – відшліфована (унормована, зразкова) форма національної мови з багатим лексичним фондом, упорядкованою граматичною структурою й розвиненою системою стилів.
Літературна мова виникла на основі діалектної, безперервно збагачується за рахунок народних говорів; відбувається процес стирання відмінностей між літературною і діалектною мовами.
правильна літературно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ, т. зв. “акценту”; услововживанні: відсутність у мовленні позалітературних елементів– діалектизмів, вульгаризмів, канцеляризмів, плеоназмів, макаронізмів, штампів, слів-паразитів; в інтонаційному: відповідність інтонації змістові та експресії висловлення, відсутність брутальних, лайливих, лицемірних тонів.
2.Мовний знак (визначення класифікації) і його особливості. Словесно-мовний знак. Етапи становлення словесно-мовного знаку. Схема словесно-мовного знаку професора М. Зарицького. Парадигматичні та синтагматичні властивості словесно-мовного знаку. Асиметричний дуалізм С. Карцевського.
Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.
Знаки поділяють на три види:
— знаки-індекси;
— знаки-образи;
— знаки-символи.
Знаками-індексами називають знаки, які безпосередньо вказують на позначуваний ними предмет. Наприклад, дим вказує на наявність вогню.
Знаки-образи мають певну подібність з відповідними предметами. Наприклад, карта, план місцевості, картина, креслення.
Знаки-символи фізично ніяк не пов'язані з предметами на які вони вказують. Тут зв'язок між знаком і предметом складається або за угодою, або стихійно при формуванні мови і практичного її засвоєння конкретною людиною. Саме ці знаки складають основу мови.
Принцип «асиметричного дуалізму мовного знаку», запровадженого С.Й. Карцевським, який виявляється у порушенні однозначної відповідності між знаком та його змістом, тобто у наявності в одного знака двох і більше значень. Ми розглядаємо цей принцип як «поліфункціональність» формальних засобів мови, які одночасно передають різні комунікативні значення, і відповідно, одне й те ж комунікативне значення може знаходити вираження у різних формальних засобах мови.
3.Мови за типами знаків ( невербальні та вербальні). Вербальні мови, класифікаційні ознаки. Визначення поняття «словесна мова», її групи одиниць, функції мови.
Серед невербальних засобів спілкування першою слід назвати оптико-кінетичну систему, що складається з жестів, міміки і пантоміміки, рухів тіла (кінесики). Далі виокремлюють паралінгвістичну та екстралінгвістичну системи. Паралінгвістична система — це вокалізації, тобто якості голосу, його діапазон, тональність. Екстралінгвістична система — це темп, паузи, різні вкраплення в мову (плач, сміх, кашель тощо). Традиційно вважалось, що ці види засобів є навколомовними прийомами, які доповнюють семантично значущу інформацію.
1. Кінетично-зорова (тілесні рухи людини, жести, міміка, пози). Таку мову називають паралінгвістичною (білямовними!), тобто такою, що супроводжує словесну мову, служить більшій виразності.
2. Звуко-слухова (сигнали труби, стук у двері, дзвін на сполох тощо).
3. Графіко-зображувальна (подорожні знаки, живопис графіка тощо).
Функції мови:
Комунікативна функціямовиполягає в тому, що вона — найважливіший засібспілкуваннялюдейі забезпеченняінформаційнихпроцесів у сучасномусуспільстві.
Ідентифікаційнафункція виявляється вчасовомуй упросторовомувимірах.
Кожна людинамає своєрідний індивідуальниймовний«портрет», мовний«паспорт», у якому відображено всі їїнаціонально-естетичні,соціальні,культурні,духовні, вікові та інші параметри.
Експресивнафункціямовиполягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішньогосвітулюдини.
Гносеологічнафункціямовивиражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнаннянавколишнього світу.
Мислетворчафункція реалізується в тому, що, формуючидумку, людина мислитьмовними нормами.
Естетичнафункція мови полягає в тому, що вона є першим джереломкультури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурнихцінностей.
Культурологічнафункціямовивідіграє важливу роль ужиттібудь-якоїнації.Культуракожногонародувідображена та зафіксована найперше в його мові.
Номінативна функція-Усе пізнане людиноюодержує від неї свою назву і тільки так існує усвідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням»світу.
4. Стилістика як наука. Становлення науки стилістика в світовому мовознавстві і у вітчизняній науці. Класифікаційні підходи до вивчення стилістики. Основні методи та види аналізу, що використовуються під час вивчення практичної стилістики.
Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення — стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо). Стилістика також досліджує еволюцію стилів у зв'язку з історією літературної мови, мову художнього твору в її еволюції, експресивні засоби мови,фігури та тропи.
Стилістика розвинулася у 19 — 20 століттях з риторики. «прикрашання» мови: евфонії, ритміки,римування, фігур, тропів) залишаються основним стрижнем стилістики.
Їх елементи включала вже «Граматика» М. Смотрицького (1619). Такі елементи традиційної риторичної стилістики, сполучені з правилами віршування і поетикою (наприклад, Аполлоса-Андрія Байбакова «Правила піитическіе», 1774), увійшли в середньошкільні навчальні програми 19 — 20 ст.ст. У такому дусі складені галицькі підручники зі стилістики початку 1920-их pp. В. Домбровського «Українська стилістика і ритміка», «Українська поетика».