Лекція 3. Парадигма сталого розвитку та її вплив на управління організаціями

1. Історія розвитку концепції сталого розвитку.

2. Парадигма сталого розвитку та її ключові ознаки.

3. Рівні та принципи сталого розвитку.

4. Пріоритети сталого розвитку у соціальній, екологічній та економічній сферах.

1. Історія розвитку концепції сталого розвитку.

Появу терміна «сталий розвиток» (від англ. sustainable development) пов’язують з ім’ям прем’єр-міністра Норвегії Гру Харлем Брундланд, яка сформулювала його у звіті «Наше спільне майбутнє», що був підготовлений для ООН й опублікований у 1987 р. Міжнародною комісією з навколишнього середовища і розвитку. Ідеї сталого розвитку суспільства знайшли свою математичну інтерпретацію у глобальній моделі світової динаміки, яка була вперше розроблена Дж. Форрестером. На основі цієї моделі Д. Медоузом був зроблений прогноз, згідно з яким через 75 років сировині ресурси планети будуть вичерпаними, а людству доведеться боротися з техногенною та екологічною кризами.

Найбільш поширеним варіантом тлумачення поняття «сталий розвиток» є запропоноване його визначення на конференції ООН у Ріо-де-Жанейро. Сталий розвиток у формулюванні ООН – це розвиток суспільства, що дає можливість задовольняти потреби нинішнього покоління, не наносячи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх потреб

Розробка цієї ідеї почалася восени 1983 р., коли згідно з резолюцією 38/361 Генеральної Асамблеї ООН було створено Міжнародну Комісію у справах навколишнього середовища та розвитку. Очолила її колишній прем'єр-міністр Норвегії Гро Харлем Брунтланд. Перед Комісією були поставлені такі завдання:

- запропонувати нові довгострокові стратегії в галузі сталого навколишнього середовища, які б дозволили забезпечити сталий розвиток у довгостроковому періоді;

- рекомендувати шляхи співпраці розвинутих країн та країн, що розвиваються, в галузі охорони навколишнього середовища;

- розглянути засоби, за допомогою яких світове співтовариство змогло б ефективно розв'язувати проблеми навколишнього середовища;

- допомогти виявити спільні підходи до розуміння проблем навколишнього середовища та того, що необхідно зробити для успішного вирішення проблем захисту та підвищення якості стану навколишнього середовища, сформулювати довгострокову програму дій для наступних десятиліть та цілі, які повинно поставити перед собою світове співтовариство.Комісія функціонувала в якості незалежного органа. Всі її члени виступали як незалежні спеціалісти, а не як представники відповідних урядів. Таким чином, Комісія мала можливість розглядати будь-які питання, звертатися за порадою до будь-яких осіб чи організацій, формулювати та вносити будь-які пропозиції та рекомендації, які вона вважала доцільними.

У 1987 р. Комісія завершила свою роботу. Її доклад було розглянуто на сорок другій сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1987 р.. Подальшого розвитку ідеї докладу Комісії набули в рішеннях Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, що була проведена в Ріо-де-Жанейро у червні 1992 р. На цьому форумі планетарного масштабу було прийнято ряд важливих документів, зокрема, -- Програму дій “Порядок денний на 21 століття” -- основоположний документ в галузі переходу до сталого розвитку країн світу. Цей документ спрямовує уряду країн світу, неурядові організації та фахівців до діалогу та здійснення заходів, спрямованих на формування більш ефективної і справедливої світової економіки як засобу створення сприятливих умов для досягнення цілей в галузі довкілля та розвитку. укладення цього документа поклало початок новому глобальному партнерству в інтересах сталого розвитку -- партнерству, побудованому на усвідомленні неподільності питань збереження навколишнього середовища і процесу розвитку людства. В його основі лежить глобальний консенсус і політична відданість на рівні вищого керівництва країн світу. В “Порядку денному на 21 століття” розглянуті нагальні проблеми сучасності у галузі довкілля та розвитку і ставиться мета підготувати світ до завдань наступного століття з досягнення довгострокових цілей сталого розвитку.

Підсумки виконання дій, рекомендованих Конференцією, були підведені в червні 1997 р. в Нью-Йорку на черговій сесії Генеральної Асамблеї ООН. Результати роботи сесії були викладені у Програмі дій з подальшого впровадження “Порядку денного на 21 століття”, більш відомій під назвою “Rio + 5”. В цьому документі були розглянуті позитивні та негативні моменти п'ятирічного періоду переходу людства до сталого розвитку. Було зроблено висновки, виходячи з досвіду, набутого країнами світу за 5 років, зроблено відповідні рекомендації урядам країн.

Підсумовуючи все вищесказане, треба зробити такі висновки. В процесі свого розвитку людство створило багато теорій, спрямованих на його оптимізацію. Найгрунтовнішою серед них стала теорія еволюційного розвитку, кожен з двох напрямків якої обґрунтовує важливість певного фактору для людського розвитку. Але у зв'язку із загостренням екологічних проблем була розроблена нова теорія, яка виходила з теорії еволюційного розвитку, але на перше місце в якій було поставлено екологічний аспект людської еволюції, - концепцію сталого розвитку. саме від її успішного впровадження в світі, а особливо - в країнах, що розвиваються, залежить надання людському розвитку сталого характеру. Це забезпечить як економічне зростання в країнах світу, так і збереження чистої, незабрудненої екології для майбутніх поколінь.

2. Парадигма сталого розвитку та її ключові ознаки.

Сутність парадигми сталого розвитку: Задоволення потреб теперішнього покоління не має ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти власні потреби. Сталий довгостроковий розвиток являє собою не незмінний стан гармонії, а скоріше, процес змін, у якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку й інституціональних змін узгоджуються з нинішніми і майбутніми потребами.

Вагомий внесок зробили: В. Вернадський, Г. Брундланд, У. Офулс, Дж. Форрестер, Д. Медоуз, Г. Дейлі, Г. Мюрдаль, М. Згуровський та ін.

Ключові постулати концепції:

– Регулювання соціально-еколого-економічних процесів у відповідності до вимог прогресивного розвитку економіки.

– Гармонізація соціально-економічних інтересів суб’єктів ринку у забезпеченні збереження їх ринкових позицій.

– Гармонізація соціальних інтересів у суспільстві, що запобігає виникненню соціальних конфліктів.

– Узгодження економічного зростання із законами біосфери

Концепція сталого розвитку головну увагу концентрує на екологічному аспекті розвитку людства, вбачаючи в сталості екологічної ситуації головну складову успішного людського розвитку.

Можна таким чином визначити сутність сталого розвитку промислового підприємства. Сталий розвиток промислового підприємства – це сукупність кількісних і якісних змін, що відбуваються в носії та обумовлюють посилення або поновлення його властивості до довготривалого розвитку (потенціалу розвитку) з урахуванням впливу зовнішнього середовища господарювання.

Внесення змін до структури носія потенціалу шляхом виконання певних робіт, пов’язаних з капітальними вкладеннями (наприклад, з витратами на придбання нового технологічного обладнання та його монтаж, будівельними роботами), приведе до зростання існуючого потенціалу.

Абсолютна величина цього зростання буде дорівнювати величині зменшення потенціалу розвитку. Для того щоб властивості носія не вичерпалися, тобто для подальшого розвитку, потрібно поповнення обсягу майбутніх властивостей об’єкта або потенціалу розвитку шляхом використання нематеріальних активів (нових технологій, програмних продуктів, патентів та ін.). Все це приведе до зміни структури носія (додадуться нематеріальні активи) та до зростання потенціалу розвитку. Подальше втілення майбутніх властивостей, тобто новий цикл розвитку, можливий лише з урахуванням обмежуючого впливу факторів зовнішнього середовища.

3. Принципи сталого розвитку підприємства:

• цілеорієнтованість,

• адаптивність,

• цілісність,

• динамічність,

• гнучкість.

Сутність принципу цілеорінтованості полягає в досягненні такого співвідношення між елементами системи, при якомуу підприємства будуть зберігатися довгострокові стимули сталого розвитку.

Принцип адаптивності передбачає можливість пристосування підприємства до змін у зовнішньому середовищі зі збереженням прогресивного вектора розвитку. Цілісність виявляється через взаємодію елементів системи. Динамічність має місце, коли зміна одних параметрів діяльності підприємства приводить до змін інших параметрів. Гнучкість виявляється в тому, що кожне підприємство, якщо воно прагне до розвитку, повинно досліджувати параметри зміни ресурсного потенціалу і прогнозувати внутрішні і зовнішні джерела саморозвитку.

Ці принципи можна взяти за основу, але потрібно додати деякі корективи з урахуванням концепції носія і потенціалу розвитку:

1. Джерелом розвитку є наявність на підприємстві потенціалу розвитку і відповідного носія цього потенціалу.

2. Розмір потенціалу розвитку підприємства залежить від загального рівня розвитку науки та виробництва на кожному конкретному етапі життєвого циклу носія потенціалу.

3. Сталий розвиток має циклічний та довготривалий характер. У процесі циклу розвитку потенціал розвитку трансформується в існуючий (втілений) потенціал шляхом змінювання носія потенціалу.

4. Перехід на новий цикл розвитку відбувається шляхом покращення або оновлення вичерпаного на попередньому циклі потенціалу розвитку при змінюванні структури носія.

5. Структура носія потенціалу розвитку змінюється з часом під впливом зовнішнього середовища (досягнень науки і техніки, соціально-економічних потреб суспільства), що розширює можливості зростання потенціалу розвитку носія.

6. Кількість напрямків, в яких можуть бути зроблені зміни носія, теоретично є необмеженою. З іншого боку, розміри, у яких можуть бути виконані ці зміни, як правило, обмежені природними, організаційно-технічними та загальноекономічними умовами.

Сталий розвиток - це такий розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Він включає два ключових поняття:

- поняття потреб, зокрема потреб, необхідних для існування найбідніших верств населення, що повинні бути предметом першочергового пріоритету;

- поняття обмежень, зумовлених станом технології й організацією суспільства, поєднаних зі спроможністю навколишнього середовища задовольняти нинішні і майбутні потреби.

Отже, задачі економічного і соціального розвитку повинні бути визначені з урахуванням його сталості у всіх країнах - в економічно розвинутих або країнах, що розвиваються, у країнах із ринковою або плановою економікою. Конкретні підходи до його реалізації будуть, безумовно, різнитися, але вони повинні мати деякі загальні принципові характеристики і виходити з консенсусу щодо основної концепції сталого розвитку і вписуватися в широку стратегію для його здійснення.

З розвитком пов'язане прогресивне перетворення економіки і суспільства. Розвиток, стійкий по матеріальних параметрах, теоретично може мати місце навіть у жорстких соціальних і політичних рамках. Але фактично ця сталість може бути забезпечена лише за умови, що при розробці політики розвитку приділяється увага таким питанням, як зміни в доступі до ресурсів і в розподілі витрат і прибутків між різними верствами населення. Навіть при вузькому розумінні фізичної сталості розвитку передбачається турбота про соціальну справедливість по відношенню до різних поколінь, турбота, що логічно повинна бути поширена на відносини справедливості до різних верств населення в межах кожного покоління.

Задоволення людських потреб і прагнень є основною задачею розвитку. Важливі для життя потреби великої кількості людей у країнах, що розвиваються - у їжі, одягу, даху, роботі - не задовольняються, але крім основних потреб у цих людей існує законне прагнення до кращої якості життя в цілому. Світ, у якому процвітають бідність і кривда, завжди буде схильний до екологічних та інших криз. Сталий розвиток вимагає задоволення основних потреб усіх і надання всім можливості задовольнити свої прагнення до кращого життя.

Рівні життя, що виходять за межі основного мінімуму, можна назвати сталими лише в тому випадку, якщо норми споживання не порушують довгострокову сталість розвитку. Багато хто з нас нераціонально використовує ресурси (згадаємо хоча б споживання енергії). Але ж характер потреб багато в чому залежить від соціальних та культурних факторів. Враховуючи це , приходимо до висновку, що досягнення сталого розвитку вимагає формування методів та цінностей, які не призведуть до несприятливих екологічних наслідків і з якими погодяться всі члени суспільства.

Для задоволення основних потреб необхідно задіяти весь потенціал розвитку. Сталий розвиток, безумовно, вимагає більш інтенсивного економічного росту в тих місцях, де зазначені потреби не задовольняються. У інших місцях він може відповідати сучасним темпам за умови, що підтримання цього росту відбиває широкі принципи сталості та відсутність експлуатації. Але одного економічного росту недостатньо. Високі рівні виробничої діяльності можуть співіснувати із бідністю та можуть бути загрозою для навколишнього середовища. Тому сталий розвиток вимагає від суспільства задоволення людських потреб шляхом збільшення виробничого потенціалу і забезпечення справедливих можливостей для всіх.

Зростання чисельності населення збільшує навантаження на ресурси і може сповільнити підвищення життєвого рівня в районах, де широко поширені бідність і відсталість. Питання полягає не тільки в абсолютній чисельності населення, але й у просторовому розподілі ресурсів, тому для сталого розвитку необхідне поєднання демографічних змін з еволюцією виробничого потенціалу екосистеми.

У суспільства, на жаль, є багато можливостей підірвати спроможність задоволення потреб свого народу, наприклад, завдяки надмірному використанню ресурсів. Недостатньо спланований та продуманий розвиток може істотно погіршити умови життя населення.

Економічне зростання не має визначених меж, що стосуються чисельності населення або рівня використання ресурсів, і при порушенні яких може відбутися екологічна катастрофа. Граничні ситуації в більшій мірі проявляються у вигляді підвищення витрат і скорочення прибутку, ніж у вигляді раптової втрати якої-небудь ресурсної бази. Краще знання природних закономірностей і розвиток технології можуть сприяти збільшенню гранично припустимого навантаження на еколого-ресурсну базу. Але абсолютні межі використання звичайно існують, і принципи сталого розвитку вимагають, щоб задовго до їх досягнення людство винайшло технологічні можливості для зменшення інтенсивності використання.

Зрозуміло, що економічне зростання і розвиток призводять до змін у природних екосистемах. Змінюється будь-яка екосистема, де б вона не знаходилася. Якщо говорити про відновлювані ресурси, то вони не будуть виснажені, якщо коефіцієнт використання не перевищує можливості їхнього відновлення та природного приросту. Але так як більшість відновлювальних ресурсів - це частина складної і взаємозалежної екосистеми, то максимальний рівень видобутку ресурсів повинен враховувати наслідки для цієї екосистеми, щоб не підірвати її спроможність до відтворення.

Що стосується невідновлювальних ресурсів, то їхнє використання зменшує запаси, що будуть знаходитися в розпорядженні майбутніх поколінь. Але це не означає, що не варто користуватися цими ресурсами. У загальному темпи виснаження повинні враховувати дефіцитність ресурсів, наявність технологій, що сприяють їхньому раціональному використанню, і можливість застосування замінників. Так, наприклад, не можна знижувати родючість землі за межі, де її відновлення стане абсолютно нерентабельним. Освоєння мінеральної сировини і палива повинно бути комплексним та проходити в рамках ресурсозбереження з таким розрахунком, щоб не вичерпати їх цілком до появи замінників. Відповідно до вимог концепції сталого розвитку темпи використання невідновлювальних ресурсів повинні стати максимально гнучкими в залежності від конкретних умов.

Ще одним негативним аспектом процесу розвитку є зникнення за рахунок нього природного розмаїття. А зникнення окремих видів рослин та тварин може істотно обмежити вибір для наступних поколінь. Тому сталий розвиток вимагає збереження якомога більшої їх кількості.

Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що сталий розвиток передбачає досягнення такого стану, коли наявний рівень використання ресурсів буде повністю задовольняти потреби теперішнього суспільства і, одночасно, не буде позбавляти суспільство майбутнього можливостей їх використання.

4.Пріоритети сталого розвитку у соціальній, екологічній та економічній сферах.

Концепція сталого розвитку системно об’єднала три головні компоненти сталого розвитку суспільства: економічну, природоохоронну та соціальну. Економічний підхід полягає в оптимальному використанні обмежених ресурсів та застосуванні енерго- та матеріалозберігаючих технологій для формування сукупного доходу, який би забезпечував збереження (не зменшення) сукупного капіталу, з використанням якого цей сукупний дохід створюється

Економічними пріоритетамисталого розвитку є такі:

• дотримання принципів рівності та справедливості з урахуванням соціальних та екологічних пріоритетів;

• високий рівень науково-технічного та інноваційного розвитку економіки;

• підтримання стабільного виробництва і високого рівня споживання.

Соціальна орієнтаціясталого розвитку ґрунтується на повазі до усіх прав людини та основних свобод, зокрема до прав на розвиток, відкритості, ефективної участі громадськості у всіх сферах соціальної взаємодії.

До соціальних імперативів сталого розвиткусуспільства віднесемо такі:

• підвищення рівня життя населення шляхом викорінення бідності та хвороб;

• турбота про дітей і літніх людей;

• високий рівень якості дошкільної та шкільної загальної освіти, виховання дітей і підлітків;

• боротьба за мир, запобігання новій світовій війні і глобальним конфліктам;

• активне сприяння миротворчій та природоохоронній діяльності держави.

Екологічна складовасталого розвитку спрямована на забезпечення цілісності біологічних та фізичних природних систем, їхньої життєздатності, від якої залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Особливого значення набуває здатність таких систем самовідновлюватися та адаптуватися до різноманітних змін замість збереження у певному статичному стані або деградації та втрати біологічного різноманіття.

В екологічному контексті імперативисталого розвитку такі:

• забезпечення коеволюції суспільства і природи, націленість всіх трансформацій на формування ноосфери (ноосферогенез);

• збереження реальних можливостей для нинішнього та майбутніх поколінь задовольняти свої основні життєві потреби;

• розвиток безвідходного виробництва;

• поступовий перехід від енергетики, основаної на спалюванні органічного палива, до альтернативної енергетики, що використовує альтернативні джерела енергії;

• удосконалення адміністративних, економічних і правових методів захисту природи;

• систематична еколого-виховна робота серед населення, зокрема серед молоді;

• розроблення і неухильне дотримання вимог еколого-морального кодексу.

Використана література: [1, 2, 3, 4, 5, 6, 12, 28, 35].

Лекція 4. Концепція корпоративної соціальної відповідальності в управлінні організаціями

1. Сутність та зміст корпоративної соціальної відповідальності.

2. Види відповідальності в організації.

3. Концепція зацікавлених сторін.

4. Мотивація соціальної відповідальності з позиції власника підприємства.