Макроекономіка Радіонова

де µ — надбавка на нормальні витрати при визначенні ціни виробника; Z — інші, крім рівня безробіття, чинники заробітної плати.

Рівняння (1.21) дещо незвично подає зв’язок між Y та P . Основні кроки виведення цієї залежності такі:

― урахування зв’язку між рівнем цін та заробітної плати за спрощеним варіантом методики визначення цін виробника, коли

всі витрати зводяться лише до виплат зарплати, P = (1 + µ)W ;

― визначення заробітної плати як функції рівня безробіття ( u′ ) та інших чинників (Z) й урахування того, що зарплата залежить від очікуваних (урахованих у трудових угодах) цін (Ре),

W= Pe F(u′, Z ) ;

―оцінка рівня безробіття через спрощену виробничу функ-

цію Y = E , де Е — зайняті працівники. Звідси u′ = L −L E =1 − YL .

Центральною позицією розглянутої логіки виведення функції сукупної пропозиції є уявлення про особливий механізм формування цін. Він не є власне ринковим, оскільки передбачається, що фірми самостійно (як price-setters) визначають ціни за правилом суми середніх загальних (або, як у нашому спрощеному варіанті — середніх змінних) витрат та нормального прибутку.

Ще одне неокейнсіанське пояснення функції пропозиції пов’я- зане з жорсткістю (низькою еластичністю) цін. Різні причини, вияви та наслідки нееластичності цін у контексті формування пропозиції досліджувалися багатьма видатними економістами, зокрема Дж. Тейлором та А. Бліндером1.

Виведення функції сукупної пропозиції в економіці з жорсткими цінами має такі вихідні припущення:

•фірми-виробники більшою мірою реагують на відносні ціниPi , ніж на абсолютний рівень цін (Р);

P• фірми не можуть миттєво переглядати ціни у відповідь на зміни попиту через наявність уже укладених контрактів, можливість втрати частини клієнтів тощо;

•рішення щодо цін визначається з урахуванням їх загального для економіки рівня (Р) та загального рівня доходів (Y );

•уся економіка представлена двома групами фірм: до першої належать ті, що змінюють ціни виходячи з фактичної ринкової

1 Taylor J. Staggered price setting in a macro model // American Economic Review. — 1979. — Р. 69; Blinder A. On sticky price: academic theories meet the real word / in Monetary policy, ed. G. Mankiw // Chicago University of Chicago Press. — 1994. — P. 117—154.

41

кон’юнктури, до другої — ті, що змінюють їх, спираючись на власні очікування.

У праці Алана Бліндера «Жорсткі ціни: зіткнення академічної теорії з реальним світом» наводяться факти, що свідчать про таке: приблизно 50 % опитаних фірм змінюють ціни лише один раз на рік або ж іще рідше. Причини, які спонукали більшу половину фірм не змінювати ціни, були пов’язані з небажанням бути першими у змінах цін (невдала координація), відкладанням підвищення цін до часу реального зростання витрат, наданням переваги іншим (крім цін) ознакам продукту, небажанням втратити споживача. Наявність офіційних контрактів як причини негнучкості цін називали лише 35,7 % фірм.

З урахуванням припущення моделі про різні чинники економічної поведінки фірм записують два рівняння цін. Перше рівняння відображає ціноутворення для фірм, що спираються на фактичну ринкову кон’юнктуру, отже, адекватно реагують на зміни:

Друге рівняння ілюструє механізм ціноутворення фірм, що покладаються на власні очікування, отже, діють із запізненням:

де p1, p2 — індекс зміни цін першої та другої групи фірм відповідно; P, Pe — фактичний та очікуваний рівень цін відповідно;

Y , Y e , Y * — фактичний, очікуваний та потенційний продукт (до-

хід) відповідно.

Саме друга група фірм демонструє приклад «жорсткого» ціноутворення. Нехай частка цієї групи становить s , тоді частка

першої групи буде (1 − s ). А рівняння загального рівня цін матиме вигляд:

(1.24)

Якщо для спрощення припустити, що фірми очікують саме

потенційного випуску (Y e =Y * ), то рівняння загального рівня цін набирає вигляду:

42

Рівняння (1.25) відображає зв’язок загального рівня цін і сукупної пропозиції з урахуванням двох груп виробників. Спираючись на нього, можна зробити такі узагальнення:

• вплив сукупного випуску (доходу) на загальний рівень цін залежить від частки фірм із гнучким ціноутворенням (1 − s) ;

• зміна загального рівня цін відбувається під впливом очікувань щодо цін фірм з «жорстким ціноутворенням» (Ре).

Для надання виразу (1.25) звичного вигляду функції сукупної пропозиції роблять такі перетворення:

— позначивши (1 − s) ks = n , матимемо вираз

P = n(Y −Y * ) + Pe Y = 1n (P − Pe ) +Y * ;

—позначивши 1n = α , матимемо функцію сукупної пропозиції

зурахуванням жорстких цін:

Загальні висновкиз виведеної функції сукупної пропозиції такі:

•за умови «жорсткого» ціноутворення зв’язок загального випуску і загального рівня цін не перестає бути прямим;

•відхилення фактичного ВВП від його потенційного обсягу спричиняєтьсявідхиленням фактичного рівня цін від очікуваного.

ÂФункція споживання

Особливості неокейнсіанської функції споживання пов’язані з відображенням у ній зв’язків трьох економічних суб’єктів — домашніх господарств, підприємців і держави.

Неокейнсіанська функція споживання є результатом коригування традиційної кейнсіанської функції. Власне процес коригування має свою історію. У середині 60-х років ХХ ст. Р. Кловер звернув увагу на те, що кейнсіанська функція споживання логічно не узгоджується з «вальрасіанською» загальною рівновагою. Хоча саме споживанню належить центральне місце в кейнсіанському поясненні мультиплікативного процесу формування рівноважного випуску. Зокрема, кейнсіанська функція базується на уявленні про типове домогосподарство, яке сприймає свій поточний очікуваний дохід як заданий. Натомість «вальрасіанська» теорія загальної рівноваги передбачає, що домогосподарства самі визначають свій дохід, змінюючи обсяг пропозиції праці. Був зроблений висновок, що кейнсіанська функція має враховуватиможливузайнятість домогосподарств.

43

Якщо абстрагуватися від фактичної зайнятості, то функцію споживання описує таке рівняння:

бутки в попередньому періоді; Wt — рівень зарплат у поточному періоді; Mt−1 — маса грошей у попередньому періоді, яка корелює із загальним запасом майна; Tt — сплачені податки.

У рівнянні (1.27) надані змінні, що відображають зв’язки

трьох економічних суб’єктів:

— домогосподарств і підприємницького сектору при формуванні Pt ,Wt ,Prt−1 ;

++ +

—домогосподарств і держави при визначенні Mt−1,Tt .

−−

Якщо враховується те, що домашні господарства стикаються з проблемою надлишку пропозиції на ринку праці, тобто коригують попит на товарному ринку з огляду на можливості працевлаштування, то функція споживання набиратиме вигляду:

де L — зайнятість за умов надлишку пропозиції на ринку праці. У цій функції відображене раціонування домашніх господарств— обмеження обсягуспоживанняз урахуванням зайнятості.

 Функція інвестицій

Новизна неокейнсіанської функції інвестицій пов’язана з ідеєю раціонування на фінансовому ринку. Ця ідея подана у спільній праці Дж. Стігліца та Е. Вейса1. Нові кейнсіанці акцентують увагу на таких особливостях фінансового (кредитних ресурсів) ринку:

•краща поінформованість позичальників про власну дохідність (прибутковість), а отже, про ризиковість інвестиційних проектів порівняно з поінформованістю кредиторів,

•можливість хибного вибору кредитором ненадійного позичальника та несумлінність останнього при поверненні кредиту.

Зазначені обставини фінансового ринку змушують кредиторів оцінювати ризик повернення позики та впливати на нього. Тому кредитори намагаються обмежити угоди з високим ризиком не-

1 Stiglitz J., Weiss A. Credit rationing in markets with imperfect information // New Keynesian economics, vol 2. Ed. By Mankiw G. and Romer D. The MIT Press.

44

повернення боргу. Таке обмеження і називається раціонуванням кредитних угод і кредитних ресурсів.

Неокейнсіанське пояснення раціонування кредитних ресурсів спирається на такі вихідні припущення:

•фінансовий ринок є конкурентним, таким, що представлений великою кількістю кредиторів і позичальників-інвесторів,

•кожен суб’єкт фінансового ринку прагне максимізувати власний прибуток.

Максимізація прибутку кредиторами і позичальниками досягається по-різному:

― позичальники обирають певні інвестиційні проекти, співвідносячи дохідність проекту і виплати за кредитом,

― кредитори визначають обсяг кредитів, співвідносячи ставку відсотка за кредит і ймовірність повернення боргу.

Центральною в моделі нових кейнсіанців є ідея про те, що рівноважна ставка відсотка, забезпечуючи максимізацію прибутку, не обов’язково врівноважує попит і пропозицію фінансового ринку. Цюідеюможна пояснитизадопомогоюсистемиграфіківнарис. 1.9.

2 I2D

1 I1D

r

Рис. 1.9

X На графіку 1 проілюстрована функція прибутку кредитора за реальною ставкою відсотка Pr(r). Вона є нелінійною і досягає свого максимуму в точці, що відповідає ставці відсотка за кре-

дит re . За більшої, ніж re , ставки відсотка зростає ризик неповернення боргу, що зменшує прибуток кредитора. Оскільки кредитор не має повної інформації про ймовірність повернення

45

кредиту, то формує прогнози на основі власних уявлень про нормальну ставку, що гарантує йому повернення боргу. У такий спосіб він обмежує («відсікає») найбільш ризикових позичальників.

X На графіку 2 проілюстровані функції пропозиції кредитів

( I S ) та попиту на кредити ( I D ). Якщо кредитори, ураховуючи ризик неповернення боргу, установлюють ставку відсотка на

рівні re , то частина ризикових інвесторів погоджується брати кредити за вищої ставки r2 . Виникає надлишок попиту на кредитні ресурси (на графіку він виділений фігурною дужкою).

X Хоча ставка відсотка re не є рівноважною у класичному розумінні, але саме вона відповідає критерію рівноважної як така, що узгоджує інтерес кредитора і позичальника.

Загальний висновок, який випливає із системи графіків, полягає в тому, що інвестиції є функцією ставки відсотка, але рівень ставки відсотка фактично формується кредиторами, що шукають найліпше співвідношення дохідності та ризику. Ставка відсотка в даному разі виступає засобом оптимізації співвідношення «дохід—ризик».

Логіка взаємовідносин на фінансовому ринку може бути подана за допомогою такої системи рівнянь:

ня кредиту позичальником.

У наданій системі рівнянь, що відображає логіку зв’язків суб’єктів фінансового ринку, немає рівняння, яке є традиційним

для «вальрасіанського» підходу, — I D = I S . Саме рівновага попиту на інвестиційні ресурси та їх пропозиції мала б зробити цю

систему закритою. Але ставка відсотка re тут не гарантує рівності пропозиції кредитних ресурсів та попиту на них, тому рівність

I D = I S не передбачається.

46

 Зв’язок між інфляцією та безробіттям

Уявлення про зв’язок інфляції та безробіття в неокейнсіанстві спирається на два фундаментальні положення цієї теорії, а саме:

―існування «жорстких» цін;

―«не-нейтральність» грошей.

Саме ці положення визначили зміст неокейнсіанських уявлень про формування природного рівня безробіття, природу інфляції та антиінфляційні заходи. У межах цих уявлень більш-менш чітко окреслюється схема зв’язку інфляції та безробіття.

У новій кейнсіанській теорії вперше було піддано сумніву існування природного рівня безробіття як феномену тривалої рівноваги.

Підставою для такого сумніву стало те, що у 80-х роках ХХ ст. було помічено неповернення безробіття до свого природного (передкризового) рівня. Явище було названо гістерезисом1 і пояснено на основі теорії «інсайдерів-аутсайдерів».

В основу пояснення покладено припущення про вирішальний вплив на формування довгострокового рівня безробіття спільних рішень фірм та працівників-інсайдерів.

Загалом рівноважне значення безробіття було подане як таке, що визначається трьома параметрами: чутливістю заробітної плати інсайдерів до змін безробіття, ринковою владою фірм та монопольною владою інсайдерів. Для оцінки рівня природного безробіття використовується формула

де N — параметр, який характеризує владу інсайдерів; с — коефіцієнт еластичності зарплати за рівнем безробіття, що показує, скількома одиницями зарплати змушені поступитись інсайдери

для зменшенні безробіття на один відсотковий пункт; µ — надбавка до витрат фірми-монополіста, що визначає ціну виходячи з власного розуміння нормального прибутку.

Зрозуміло, що за такого підходу до природного безробіття втрачаєсенс пряма аналогіяз традиційною кейнсіанською кривою Ph.

 Загальна рівновага

Уявлення нових кейнсіанців про загальну економічну рівновагу розкриті у працях трьох видатних економістів: Р. Барро,

1 Blanchard O., Summers L. Beyohg the natural rate hypothesis // American economic review. — 1988. — № 78.

47

Г. Гроссмана та Е. Малінвуда1. Тому модель рівноваги називають моделлю Барро—Гроссмана—Малінвуда*.

Модель Барро—Гроссмана—Малінвуда є яскравим прикладом поєднання макроекономічного та мікроекономічного підходу в поясненні загальної рівноваги.

Вихідні припущення моделі

•Економіка представлена трьома економічними суб’єктами, що прагнуть максимізувати корисність, — домашніми господарствами, фірмами і державою та трьома ринками — товарним, праці і грошовим.

•Оптимізація корисності досягається при виборі між трьома замінниками — споживанням (С), вільним часом, що є оберне-

ним показником зайнятості (L), та заощадженнями ∆M .

P

•Поведінка економічних суб’єктів пояснюється гіпотезою подвійного рішення Р. Кловера2. Вона передбачає, що суб’єкти спочатку оптимізують корисність, орієнтуючись на фактичні ціни та уявні (гіпотетичні) обсяги зайнятості, доходів, споживання, а пізніше — коригують наміри з урахуванням обсягів зайнятості, доходів, споживання, які реально можуть бути досягнуті.

•Балансування ринків та формування загальної рівноваги не обов’язково передбачає встановлення рівноважних цін.

Принциповими новаціями в поглядах нових класиків щодо загальної рівноваги є дві ідеї: раціонування та квазірівновага.

Раціонування — це кількісне обмеження параметрів на одному

зринків з урахуванням фактичного стану параметрів іншого або інших ринків. Наприклад, обмеження пропозиції на ринку праці з урахуванням можливостей споживання товарів та послуг або обмеження споживання з урахуванням можливості знайти роботу тощо. Вважається, що врахування існуючих обмежень робить кількісні параметри споживання, пропозиції праці та інші парамет-

ри ринку ефективними.

Квазірівновага — це балансування різних ринків (ресурсів, товарів, грошей) за нерівноважних цін при раціонуванні, тобто кількісномуобмеженні параметрівзайнятості, доходів та споживання.

1 Barro R., Grossman H. Money, employment and inflation. Cambridge University Press, 1976; Malinvaud E. The theory of employment reconsidered. Oxford, 1977.

* Тут використано пояснення моделі з праці: Фельдерер Б., Хомбург Ш. Макроекономіка і нова макроекономіка. — К.: Либідь, 1988.

2 Clower R. The Keynesian Counterrevolution; a theoretical appraisal (1965) in Hahn F. and Breching F. (eds).

48

Поняття раціонування, досягнення ефективних параметрів і квазірівноваги змістовно пов’язані.

Аналізована модель охоплює такі варіанти раціонування:

1)обмеження споживання з урахуванням можливої зайнятості (працевлаштування): C (N ) ;

2)обмеженняw пропозиції праці з урахуванням можливостей споживання: N S (C ) ;

3)обмеження попитуw на працю з урахуванням можливостей отримання доходу: N D (Y ) ; r

4)обмеження доходуз урахуванням можливої зайнятості: Y (N ) .

Різні варіанти раціонування передбачають різні співвідношення ринкових параметрів. Вони [варіанти] зображені на графіку (рис. 1.10) у вигляді чотирьох зон: A, B, C та D.

X Уся площина графіка являє множину відносних цін товарного ринку (Р) та ринку праці (W). Лише в точці 1 маємо таке співвідношення P та W, за якого досягається рівновага на всіх ринках. Інші точки на площині являють співвідношення нерівноважних цін. Характер нерівноваги залежить від того, в якій зоні міститься певна точка.

X А — зона неокласичного безробіття — охоплює такі ком-

бінації P та W, за яких має місце товарний дефіцит і

кон’юнктурне безробіття: Y D >Y S , LS > LD .

X В — зона кейнсіанського безробіття, коли комбінації P та

W відповідають надлишковій пропозиції на товарному ринку і

ринку праці: Y S >Y D , LS >LD .

X С — зона пригніченої інфляції — передбачає поєднання P та W, за яких існує надлишковий попит на товарному ринку і

ринку праці: Y D >Y S , LD >LS .

49

X D — зона недоспоживання та виробництва «у запаси» — є сукупністю точок на вертикальній лінії, кожна з яких передбачає, що фактичні ціни більші від рівноважних, а фактичні зарпла-

ти, навпаки, менші: Р > Р*, W < W*.

Кожній з розглянутих зон властиве своє особливе раціонування, а отже, і особливе співвідношення ринків. Зобразимо ці особливості за допомогою систем графіків на рис. 1.11.

50