Макроекономіка Радіонова

тивний зв’язок між державним споживанням та зростанням ВВП і слабкий позитивний зв’язок між державними інвестиціями та ВВП. Також було виявлено негативний зв’язок між економічним зростанням і таким індикатором державної фінансової політики, як дефіцит державного бюджету1.

Убагатьох дослідженнях доведено негативний зв’язок між ін-

фляцією [на рівні нестримної (галопуючої)] та ВВП, між монетарними шоками та ВВП2. Зважаючи на те що інфляція та монетарні шоки є насамперед виявами грошової політики уряду, можна розглядати ці дослідження як емпіричну перевірку монетарного впливу держави на економічне зростання.

Якщо при поясненні впливу держави дослідники не обмежуються лише фінансовою та грошовою політикою, а розуміють державу як соціальний інститут, то в аналіз вводяться індикатори демократичності суспільства, дотримання законності, рівня ко-

рупції тощо. Саме їх вплив на зростання досліджувався в низці праць3.

Другий підхід до пояснення ролі держави в економічному зростанні полягає в розробці пояснювальних макроекономічних моделей. Вони дають відповіді на концептуальні питання, зокрема,

вякий спосіб держава може стимулювати стійке зростання, протидіяти спадній віддачі ресурсів при їх нагромадженні, забезпечувати вирішення суперечності між стимулювальними видатками та стримувальними податками та як вписати державу в логіку ен-

догенного зростання.

Убільшості праць сучасних макроекономістів перший та другий підходи поєднуються так, що висунуті гіпотези, ілюстровані математичними викладками та графіками, надалі перевіряються самими авторами гіпотез, їхніми послідовниками й опонентами.

Увага до державного регулювання економічного зростання посилюється зазвичай під час економічних спадів. Перші спроби

1 Fisher S. The role of macroeconomic factors in growth // Journal of Monetary Economics. — 1993. — Vol. 32. — № 3. — P. 485—512; Levine R., Rench D. A sensitivity analysis of crosscountry growth regressions // American Economic Review. — 1992. — Vol. 82. — №4. — P. 942—963.

2Bruno M., Easterly W. Inflation crises and long-run growth: NBER Working Paper. — 1995.

—№ 520; Kormendi R., Meguire P. Macroeconomic determination of growth: cross-country evidence // Journal of Monetary Economics. — 1985. — Vol. 16. — №2. — P. 141—163.

3Barro R. Democracy and growth // Journal of Economic Growth. — 1996. — Vol. 1. — №1; Knack S., Keefer P. Institutions and economic performance: cross-country tests using alternative institutional measures // Economics and Politics. — 1995. — Vol. 7. — №3. — P. 207—227.

231

подолання наслідків глобальної економічної кризи кінця 2000-х років дали і перші приклади нових підходів до використання інструментів державного регулювання. Зокрема уряди розвинутих країн у 2008 — на початку 2009 рр. застосовували такі антикризові заходи:

• політику дешевих грошей при вибірковому наданні кредитів банкам, страховим компаніям, інвестиційним фондам, великим промисловим корпораціям («AIG», «Fanny May», «Freddy Mack», «General Motors» — у США, «Natixis», «Credit Agricole» — у Франції, «Barclays», «Royal Bank of Scotland» — у

Великобританії) та зниженні ставки відсотка центральним банком (наприклад, у Великобританії);

• надання податкових преференцій малому та середньому бізнесу (у Німеччині та США);

• підтримку платоспроможності споживачів вітчизняної продукції (наприклад, автомобілебудування у Німеччині)1.

Ефективність регулювання економічного зростання при кризовому спаді 2000-х ще не може бути оцінена остаточно, а антикризові заходи ще довгий час будуть предметом досліджень. Але вже сьогодні можна зробити висновок, що починаючи з грошовокредитного регулювання в банківській та інвестиційній сферах уряди поступово переходять до застосування кредитних і грошових інструментів задля стимулювання реального сектору економіки.

Основний зміст

Найбільш простий спосіб уведення держави в пояснення економічного зростання полягає у включенні в уже існуючі моделі нових чинників, які відображають, наприклад, інструменти фінансової політики. Один з варіантів такого підходу —

де k, i, y, c — капітал, інвестиції, продукт, споживання на душу

населення відповідно; G — обсяг державних витрат; L — кількість населення; σ — норма амортизації; n — темп приросту населення.

З рівняння (3.48) випливає лише висновок про зменшення приросту капіталоозброєності і, відповідно, економічного зро-

1 www.news.mail.ru/economics/2387236

232

стання за участі держави. Такий спосіб пояснення має значні обмеження:

•При його застосуванні не пояснюється ендогенний характер зростання. Адже особливістю останнього є його залежність від поведінкових параметрів. До них, наприклад, належать змінні, які відображають переваги економічних суб’єктів та їх оцінки щодо корисності і дохідності. Запропоноване рівняння (3.48) таких змінних не містить.

•Така пояснювальна модель не вирішує проблеми стійкого зростання. Адже вона не дає відповіді на питання, як забезпечується стійкий (неспадний) приріст продукту, якщо з нагромадженням ка-

піталупочинає діятиефект спадної віддачі виробничих ресурсів. Сформульовані обмеження долаються на теоретичному рівні

при використанні так званої Ak-моделі та умови Рамсея.

Ak-модель ґрунтується на припущеннях, що дають можливість вирішити проблему стійкого (неспадного) економічного зростання. Її ос-

новою є виробнича функція вигляду:

Y = A K ,

де А — постійний параметр продуктивності.

моделі розглядаються в розрахунку на одну особу.

Особливість моделі Ak пов’язана з тлумаченням змінної K як сукупності фізичного, людського (інтелектуального) капіталу та соціальної інфраструктури. Тож у межах сукупного капіталу K можна припустити таку технологічну комбінацію факторів вироб-

ництва, за якої при зростанні запасу науково-технічних знань

з’являються позитивні зовнішні ефекти (екстерналії). Саме позитивні екстерналії пояснюють відсутність спадної віддачі ресурсів, яка б існувала за інших умов.

Умова Рамсея ґрунтується на функції корисності домашніх господарств з постійною еластичністю заміщення та на бюджетному об-

меженні, де як таке використовується рівняння рівноваги на фінансовому ринку. Функція корисності споживача має вигляд:

де δ — еластичність заміщення споживання.

233

Бюджетне обмеження зображує таке рівняння:

Умову Рамсея виводять з рівнянь (3.49) та (3.50) через вирішення завдання максимізації корисності домашнього господарства за існуючого бюджетного обмеження методами динамічної оптимізації. Отриманий результат відображає таке рівняння:

де ρ — суб’єктивна дисконтна ставка, що відображає переваги

споживача, з міжчасової функції корисності домашніх господарств на нескінченному часовому інтервалі, яка [функція] пода-

∞

ється рівнянням U = ∫e−ρt entu(ct )dt .

0

За рівнянням (3.51) суть умови Рамсея — це уявлення про те, що оптимальний приріст споживання визначається еластичністю заміщення споживання, ставкою відсотка на капітал та суб’єктивною дисконтною ставкою, яка відображає переваги споживача у часі (міжчасові переваги). У такий спосіб в аналіз уводяться поведінкові чинники, що, як уже підкреслювалося, дає можливість зробити модель ендогенною.

Поєднуючи умову Рамсея та Ak-модель, виходять на новий рівень пояснювальної моделі економічного зростання. Ідеться про те, що похідна виробничої функції з Ak-моделі може бути введена в умову Рамсея в такий спосіб:

y = Ak f ′(k) = mpk = A , mpk = r − σ з рівняння (3.52).

Підставивши нове значення mpk у рівняння оптимального приросту споживання (рівняння Рамсея), матимемо вираз

Уведення параметра А дає підстави для висновку про те, що рівняння (3.53) відображає стійке зростання споживання. Ураховуючи і те, що йдеться про оптимізацію корисності домашніх го-

234

сподарств, можна стверджувати, що здобуте рівняння загалом відображає і стійке оптимальне зростання γ* :

Маючи рівняння (3.54), в якому знято два обмеження, властиві рівнянню (3.48), можна вводити в аналіз економічного зростання державу. Наприклад, це роблять за допомогою такого інституційного параметра, як агрегована ставка податку на доходи t.

Якщо врахувати, що оподаткування зменшує дохід у розпорядженні, і це впливає на обсяг інвестицій і приріст капіталу

і показник стійкого оптимального зростання за формулою

Рівняння (3.55) відображає можливість зменшення темпу зростання під впливом податків. Але це лише один бік державного впливу. Існує й не менш важливий інший бік — те, що держава може підтримувати або створювати позитивні зовнішні ефекти — екстерналії.

Саме стимулювання державою створення позитивних зовнішніх ефектів іншими економічними суб’єктами та їх створення самою державою породжує відмінності між приватною та суспільною віддачею ресурсів. Причини відмінностей між приватною та суспільною віддачею ресурсів та наслідки їх подолання пояснені в моделі ендогенного економічного зростання із суспільною віддачею ресурсів.

1 При поясненні цієї моделі ми скористалися логікою, викладеною в підрозд. 4.3 «Models with learning-by-doing and knowledge spillovers» з підручника: Barro R., Sala-i- Martin X. Economic growth. McGraw-Hill, 1995.

235

Для пояснення відмінностей між приватною та суспільною віддачею ресурсів використовують приклад позитивного зовнішнього ефекту від навчання у процесі діяльності (learning-by- doing). Як відомо, цей ефект виникає у ході реалізації досягнень науково-технічного прогресу і поширення знань усією економікою (spillover effect). Уряд може сприяти тому, щоб приватна віддача досягла рівня суспільної. Відповідно збільшується і показник стійкого економічного зростання.

Вихідні умови (припущення) моделі

• Розглядається неокласична виробнича функція з «технологією, що забезпечує зростання за рахунок праці» (labor-augmenting technology) для окремої фірми:

де Ai — коефіцієнт знань, які доступні фірмі.

•Запас знань, що ним розпоряджається фірма, зростає з нагромадженням капіталу.

Це припущення узгоджується з відомою ідеєю К. Ерроу, висловленою ще на початку 60-х рр. ХХ ст., про те, що приріст знань і продуктивності визначається інвестуванням і виробництвом у таких високотехнологічних галузях, як аерокосмічна, суднобудування тощо.

•Знання, якими розпоряджається фірма, доступні іншим фірмам за нульових витрат, тож воно може вільно поширюватись усією економікою.

Основний зміст моделі

Із припущення про вільне поширення знань випливає, що зміни в технології кожної фірми ( Ai ) кореспондують із загальним

обсягом знань і є пропорційними до змін у загальному запасі капіталу. Отже, виробнича функція для окремої фірми [рівняння (3.56)] може бути модифікована в такий спосіб:

де K — коефіцієнт загального запасу капіталу.

Якщо рівняння (3.57) подати у вигляді функції Кобба—

236

Основний результат пояснення зростання за цією моделлю зводиться до висновку, що оптимальний темп зростання з позицій окремої фірми є меншим, ніж оптимальний темп зростання з позицій суспільства. Цей результат відображають такі два рівняння:

1) рівняння оптимального зростання з позицій окремої фірми:

Рівняння (3.59) та (3.60) цілком узгоджуються з рівнянням ссˆ = 1θ (mpk − σ −ρ) = γ* , з якого ми почали пояснення ендогенного

зростання.

Як бачимо, основна відмінність в оптимальному зростанні на рівні окремої фірми та суспільства в цілому пов’язана з віддачею

від виробничих ресурсів.

Для фірми приватна віддача оцінюється граничним продуктом капіталу. З рівняння виробничої функції (3.58) випливає, що

∂Yi

∂Ki

оскільки його економічний зміст пов’язаний з тим, що кожна фірма, збільшуючи запас свого капіталу, додає до загальної продуктивність решти фірм, сприяючи поширенню знань у межах усієї економіки. Тож з позицій суспільства результат зводиться до се-

реднього продукту капіталу: YK = AL1−α .

Саме ефект поширення знань усією економікою протидіє спадній віддачі ресурсів, з яким може стикатися окрема фірма. Для суспільства граничний продукт суспільного капіталу збігається із середнім:

∂∂KY = YK = AL1−α .

Ідею відмінності між приватною та суспільною віддачею і, відповідно, відмінності між оптимальним зростанням з позицій окремої фірми та з позицій суспільства можна зобразити графіч-

но (рис. 3.10).

237

Уся логіка розглянутої моделі підводить до висновку про те, що вплив держави на стійке економічне зростання може полягати в підвищенні темпузростання від приватногодо суспільного рівня.

Оскільки стійке зростання залежить від схильності до заощадження, то держава може стимулювати збільшення цієї схильності, зокрема, впливаючи на поведінкові чинники — еластичність заміщення споживання та міжчасову ставку дисконтування. Така діяльність уряду цілком узгоджується з ідеєю існування позитивного зовнішнього ефекту від навчання у процесі діяльності («learning-by-doing»), яка відбувається при нагромадженні запасу капіталу і при зростанні капіталоозброєності праці.

Якщо відмінність між суспільною та приватною віддачею пов’язана не з навчанням у процесі діяльності, а з якимось іншим позитивним зовнішнім ефектом, то сутність участі держави в ендогенному зростанні від цього не стає іншою. Адже і тоді йдеться про формування державою передумов переходу від приватного темпу ендогенного зростання до вищого суспільного.

До цього моменту, пояснюючи участь держави в ендогенному економічному зростанні, ми припускали, що вища суспільна віддача виникає не безпосередньо внаслідок діяльності держави, але може бути нею підтримана. Однак можливий і інший варіант, пов’язаний зі створенням вищої суспільної віддачі самою державою. Саме його пояснює теоретична конструкція, що називається моделлю Барро—Сала-і-Мартіна1.

Модель Барро—Сала-і-Мартіна є поясненням результатів впливу держави на ендогенне економічне зростання при наданні нею вироб-

ничих послуг приватним виробникам та стягненні податків для фінансування цього виробництва. Важливо те, що в цій моделі ефективність певного способу надання державою виробничих послуг пов’язана з певним способом стягнення податків.

Припущення моделі

1. Ідеться про створення державою трьох видів виробничих послуг, що є товарами з такими властивостями:

а) конкурентних, що передбачають суперництво при користуванні й упроцесі споживання яких виявляєтьсяефект виключення;

1 Для пояснення моделі ми користувалися такими джерелами: Barro R., Sala-i-Martin X. Public finance in models of economic growth // Review of Economic Studies. — 1992. — № 59. — P. 645—661; Barro R., Sala-i-Martin X. Economic growth. McGraw-Hill. — 1995. — P. 152—161.

239

б) неконкурентних, що не передбачають суперництва і виключення, отже, є чистими суспільними благами;

в) конкурентних, але без виключення.

2. Створений продукт у всіх випадках поданий як функція витрат держави на виробництво ( y = F(G) або y = f (g) ), а вибір ви-

робників щодо обсягу власних виробничих ресурсів (капіталу) передбачає врахування державних витрат на створення виробни-

чих послуг ( k = f (G) або k = f (g) ).

3. Державний бюджет за всіх варіантів створення виробничих послуг є збалансованим і формується з податків.

Зміст моделі

Для кожного з трьох варіантів створення державою виробничих послуг для приватних виробників передбачена своя виробнича функція:

а) для конкурентних послуг з виключенням:

де g — норматив використання виробничих послуг, наданих державою, для кожного виробника, тому g = Gn ; п — кількість

виробників; б) для послуг, що є чистими суспільними благами:

де G — витрати на створення чистих суспільних благ; в) для конкурентних послуг без виключення:

де GK — показник середнього для економіки співвідношення між

витратами на створення послуг та величиною капіталу.

Кожний вид послуг, створених державою, передбачає особливий порядок використання, а саме:

• для конкурентних послуг з виключенням установлюється

частка, що припадає на одного виробника Gn ;

240