Макроекономіка Радіонова

де Pte , Pte−1 — очікувані ціни поточного та попереднього періодів

відповідно; Pt−1 — фактичні ціни попереднього періоду; λ — ко-

ефіцієнт адаптації.

Рівняння (1.1) має такий економічний зміст: чим більше значення показника адаптації λ , тим більше сьогоднішні очікування залежать від фактичних значень передбачуваної змінної (рівня цін) у минулому.

Якщо λ = 1, то Pte = Pt−1 , а адаптивні очікування набувають ознак статичності.

 Ринок праці у монетаристській теорії

Монетаристські адаптивні очікування втілились у моделі «по-

милки найманих працівників», яка пояснює можливість збільшення пропозиції праці при несподіваних змінах цін у короткому пе-

ріоді.

Зміст моделі можна формалізувати в такий спосіб:

Розглянуті залежності мають таку логіку:

•наймані працівники помиляються у своїй оцінці ринку праці

употочному періоді, не усвідомлюючи зменшення реальної заробітної плати при зростанні загального рівня цін;

•підприємці, знаючи реальну ситуацію, збільшують попит на працю і номінальну зарплату;

•номінальне зростання зарплати наймані працівники сприй-

мають як стимул до збільшення пропозиції праці.

Зрозуміло, що така логіка спирається на припущення про адап-

тивні очікування: Pte = Pt −1 , а також на уявлення про залежність

пропозиції праці від очікуваного рівня цін, а попиту — від фактичного рівня цін:

 Функція сукупної пропозиції

У монетаристській теорії розрізняють короткострокову та довгострокову функцію сукупної пропозиції.

Функція сукупної пропозиції у короткому періоді будується з урахуванням умови рівноваги ринку праці та заданої виробничої функції. Тож ідеться про систему з двох рівнянь:

11

де K — незмінний обсяг фізичного капіталу.

Короткострокова функція сукупної пропозиції з урахуванням

де Y * — природний рівень виробництва; α — коефіцієнт реакції виробництва на відхилення фактичного рівня цін від очікуваного.

Довгострокова функція сукупної пропозиції (LRAS) відображає потенційний обсяг випуску і його нееластичність за зміною загального рівня цін, ілюструючи те, що в довгому періоді економіка повертається до потенційного рівня. У монетаризмі довгостроковий період — це час, достатній для усвідомлення працівниками реальних змін ринкової кон’юнктури та корекції власних хибних уявлень.

Логіку побудови короткострокової та довгострокової функцій пропозиції ілюструє система графіків на рис. 1.1.

Рис. 1.1

X Перехід від точки 1 до точки 2 стосується короткострокової функції сукупної пропозиції (SRAS). Він ґрунтується на припущенні про помилкове сприйняття зростання номінальної за-

12

робітної плати як реальної саме найманими працівниками. Працівники, які за логікою адаптивних очікувань орієнтуються на

(L2 > L1). А поточний випуск, що є функцією зайнятості, у короткому періоді може бути більшим від потенційного (Y2 > Y*).

X Перехід від точки 2 до точки 3 пояснює довгострокову функцію пропозиції LRAS. Він (перехід) відбувається внаслідок усвідомлення найманими працівниками хибності власних попередніх уявлень. Результатом такого усвідомлення стає вимога підвищення номінальної зарплати до рівня, що гарантує отримання попередньої реальної зарплати. На графіку це відображається зсувом функції SRAS і поверненням до потенційного обсягу випуску за вищих цін. Тому лінія LRAS, що з’єднує точки 1 та 3, є функцією з урахуванням адаптивних очікувань у довгому періоді.

 Споживання та інвестиції

Пояснюючи основні структурні елементи сукупного попиту — споживання та інвестиції, фактично розкривають визначальні риси формування сукупного попиту.

Споживання розглядається як функція перманентного доходу.

Перманентний дохід (Ytперм ) являє собою фундаментальну

ідею монетаризму, поряд з адаптивними очікуваннями. Він пояснюється як стабільний і передбачуваний у довгому періоді дохід, що формується з усіх активів, якими володіють економічні суб’єкти. Джерелами перманентного доходу може бути фізичний та людський капітал, гроші та цінні папери. Тому теоретично він є відсотком, отриманим від усіх форм активів.

Перманентний дохід змінюється, але його коливання менші, ніж коливання поточного доходу (Yt ). «Згладжування» коливань

перманентного доходу відбувається за рахунок тимчасового доходу (Ytтимч ). Формально зв’язок трьох форм доходів може бути поданий рівнянням

кон’юнктури (з нульовим середнім значенням).

13

Економічні суб’єкти з адаптивними очікуваннями використовують тимчасовий дохід на збільшення заощаджень при покращанні економічної кон’юнктури і споживають нагромаджені за рахунок тимчасового доходу заощадження в разі її погіршання.

Зв’язок перманентного (Ytперм ) і поточного (Yt ) доходу з урахуванням коефіцієнта адаптації відображає рівняння

де λ — коефіцієнт адаптації.

Рівняння (1.4) відображає те, що перманентний (адаптивно очікуваний) дохід є зваженою на коефіцієнт адаптації сумою двох видів доходів: поточного і перманентного у попередньому періоді.

У монетаризмі розрізняються постійне та поточне споживання. Обидві форми споживання залежать від перманентного доходу. Але цей зв’язок має деякі відмінності.

Постійне споживання ( Ctпост ) пов’язане з перманентним доходом через довгострокову схильність до споживання:

де с′LR — довгострокова орієнтована на весь період життя гранична схильність до споживання.

Поточне споживання ( Ct ) подане як таке, що має зв’язок з тимчасовим споживанням ( Сtтимч ):

Ct = с′LR [ λYt + (1 − λ)Ytперм−1 ] + Сtтимч

Зв’язок між постійним і поточним споживанням може бути зображено графічно (рис. 1.2).

C Ctпост

Ct+1

Сt

(1–λ) Сtпост−1

Рис. 1.2

14

таємо вираз β = γY*

αPt −1

вості інфляції до змін безробіття та чутливості випуску до відхилень фактичних цін від очікуваних перебувають в оберненій залежності. Тож якщо реакція випуску на невідповідність фактичних та очікуваних цін збільшується, то реакція цін на відхилення безробіття від природного рівня, навпаки, зменшується.

Логіка виведення коефіцієнта β така:

Монетаристська модель кривої Ph має принципові відмінності від традиційної кейнсіанської моделі, а саме:

1)зростання рівня інфляції тут не пояснюється як плата за скорочення безробіття, натомість зростання зайнятості подається як результат розходження фактичної та очікуваної інфляції;

2)немає єдиної стійкої кривої Ph з від’ємним нахилом, але є

набір кривих, кожній з яких відповідає певний очікуваний темп інфляції (πе);

3)перехід на більш високу криву Ph у довгому періоді може спричинятися стимулювальною фінансовою політикою, оскільки остання робить інфляцію вищою від її очікуваного рівня.

 Загальна рівновага

Для ілюстрації монетаристського уявлення про загальну рівновагу об’єднаємо в системі графіків (рис. 1.4) окремі фрагменти теорії, про які йшлося раніше. При побудові системи графіків використані такі вихідні припущення:

•ідеться про перехід від одного рівноважного стану до іншого

вкороткому періоді;

•передбачається, що причиною входження у новий стан є грошовий імпульс, але для спрощення грошовий ринок не ілюструється;

•аналізується взаємодія чотирьох ринків — праці, товарів і послуг, цінних паперів та інвестицій, що реагують на грошовий імпульс,

17

•логіка взаємодії ринків відображає фундаментальні ідеї монетаризму про адаптивний характер очікувань, перманентний дохід та його формування з рівноцінних альтернативних джерел.

Рис. 1.4

X Перехід від точки 1 до точки 2 на графіках, що ілюструють ситуацію на ринку цінних паперів (В) та на ринку інвестицій (І), у короткому періоді передбачає незмінність ставки відсотка. При цьому зростання кількості грошей спричиняє формування іншої структури багатства, а саме збільшення попиту на цінні

папери та попиту на інвестиції.

X Додатковий попит на інвестиції, що є частиною сукупного попиту, викликає зростання останнього. Наслідком цього стає

підвищення загального рівня цін ( Pt > Pt−1 ).

X За умови формування адаптивних очікувань ( Pte = Pt−1 ) по-

чинає діяти логіка «помилки найманих працівників», унаслідок чого працівники збільшують пропозицію праці і випуск.

Взаємозв’язки окремих елементів економічної системи, ілюстровані системою графіків на рис. 1.4, можуть бути відображені таким логічним ланцюжком:

M S ↑→ B ↑, I ↑ AD ↑→ P ↑→ LS ↑ (при Pte = Pt−1 ) →Y ↑ .

18

•Раціональні суб’єкти можуть помилятись у своїх короткострокових прогнозах. Але загалом (удовгомуперіоді) передбачення щодо майбутніх значень макроекономічних параметрівє правильними.

•Ринок праці — вихідний елемент у неокласичному поясненні механізму формування загальної рівноваги — тяжіє до рівноваги попри існування таких інституційних обмежень, як трудове законодавство та практика укладання трудових контрактів.

•Макроекономічна рівновага є не статичним, а динамічним результатом узгодження сукупного попитута сукупної пропозиції.

Раціональні сподівання, що лежать в основі уявлень про функціонування економічної системи, мають такі ознаки:

—передбачають, що економічні суб’єкти спираються на весь обсяг інформації з минулого і теперішнього часу та на розуміння економічних закономірностей;

—виключають систематичні помилки економічних суб’єктів, тому загалом (у довгостроковій перспективі) збігаються з оптимальними значеннями передбачуваних змінних.

Якщо йдеться про передбачення цін, то раціональні сподівання можна подати рівнянням, що дістало назву «сильної форми гіпотези раціональних сподівань»:

Рівняння (1.8) означає, що передбачувана змінна — рівень цін — фактично є такою, якою її очікували.

Оскільки в теорії раціональних сподівань визнається можливість помилки очікувань у короткому періоді, то існує друге рівняння, що називається «слабкою формою гіпотези раціональних сподівань»:

Pt = Pte + εt ,

де εt — випадкова помилка прогнозу.

Це рівняння ілюструє можливість відхилень фактичних значень змінних від очікуваних.

 Функціонування ринку праці

Формування пропозиції на ринку праці пояснюється за допомогою моделі міжчасового заміщення праці Лукаса—Реппінга1. Логіку такого заміщення описує таке рівняння:

1 Lucas R., Rapping L. Real wages, employment and inflation // Journal of political economy. — 1976. — Р. 77.

19

де (L − Lt ) , (L − Lt+1 ) — вільний час у поточному та наступному періодах відповідно; Wt+1 та Wt — заробітна плата у наступному

та поточному періодах відповідно.

Економічний зміст рівняння (1.9) — це відображення ідеї, що працівники скорочують вільний час і збільшують робочий при зростанні заробітної плати у наступному періоді. При цьому стверджується, що зростання має бути раптовим. За очікуваних змін зарплати заміщення не відбувається — працівники не реагують на зміни заробітної плати скороченням вільного часу, а отже, збільшенням робочого часу. Чутливість вільного часу до змін заробітної плати у моделі міжчасового заміщення праці відображається кількісними значеннями параметрів α та β. Останні є елементами функції корисності, оптимізація якої є природним бажанням будь-якого раціонального суб’єкта. Функцію корисності описує рівняння

U (Ct ; L − Lt ) = Ctα (L − Lt )β ,

де α, β — внесок споживання та вільного часу у формування корисності відповідно; Ct — обсяг споживання у конкретному пе-

ріоді t.

Споживання у конкретному періоді є функцією заробітної плати та робочого часу, які визначають бюджетне обмеження найманих працівників:

Ct =Wt Lt .

Основні висновки моделі міжчасового заміщення праці такі:

•якщо заробітна плата в періоді t + 1 зростатиме, то працівник скоротить вільний час і збільшить робочий;

•міра заміщення вільного часу робочим у відповідь на зміни заробітної плати залежить від чутливості корисності до змін спо-

живання (α) та до змін вільного часу (β).

Оскільки неокласики вважали, що працівники реагують лише на зміни реальної заробітної плати, то функція пропозиції праці має враховувати ціни. А оскільки вирішальну роль у формуванні

цін відіграють очікування щодо їх рівня ( Pt = Pte ), то функція про-

позиції праці, підсилена очікуваннями, матиме вигляд:

Функція попиту на працю виводиться з припущення, що підприємці формують його, спираючись на фактичні ціни, пе-

20