9. Загальна х-ка доби відродження в Іспанії: соціально-історичне тло, правдиві явища, представники.

Література Відродження в Іспанії, а також в Португалії, тісно пов'язаній своєю культурою з Іспанією і підвладній їй з 1581 по 1640 рік, розвивалася в складних і своєрідних суспільно-політичних умовах. Глибокий аналіз національної специфічності цих умов дав К- Маркс у праці «Революційна Іспанія». Від самого початку формування іспанського королівства в країні існували обставини, що сприяли обмеженню королівської влади. Передовсім країна була роздріблена на окремі королівства, які створювалися в різний час у міру відвоювання іспанської території від маврів. У ході реконкісти складалися й утверджувалися народні закони і звичаї, посилювалася могутність дворянства, і це послаблювало владу короля.

Серйозним кроком на шляху до централізації країни було об'єднання в другій половині XV ст. Кастілії і Арагона внаслідок шлюбу Ізабелли Кастільської і принца Арагона Фердінанда (1469). Фердінанд спирався на міста і міських представників кортесів, що посилило антагонізм між дворянами і городянами. К. Маркс відзначав, що об'єднання Арагона і Кастілії під владою Фердінанда і Ізабелли створило сильну матеріальну основу іспанської монархії

Перехід від Середніх віків до Відродження охоплює в Іспанії кінець XIV - перші три чверті XV ст. У цей час інтенсивно розвиваються народна поетична творчість і придворна аристократична література. В народній поезії XV ст. провідна роль належить романсу - це ліричний або ліро-епічний вірш, який розвинувся переважно на грунті реконкісти і пройнятий духом патріотизму і незалежності. Згодом романс засвоюється також аристократичною поезією, йому належатиме помітна роль у розвитку літератури Відродження. У XV ст. Іспанія була тісно пов'язана з Італією і досить добре ознайомлена з її культурою. Досвід італійської літератури, особливо творчість Данте, Петрарки і Боккаччо, засвоюється придворною літературою. Під сильним впливом Петрарки створюється в цей час в Іспанії сонет (маркіз де Сантільяна), з'являються в аристократичній літературі дидактичні поезії, алегоричні твори, епічні поеми, твори сатиричного характеру.

Раннє Відродження в Іспанії припадає на кінець XV- першу половину XVI ст., зріле і пізнє Відродження охоплює другу половину XVI- перші десятиліття XVII ст.

Формування гуманістичних ідей у ранній період відбувалося під значним впливом італійської культури і філософських ідей античності. Значна роль у гуманістичному русі належала університетам. Зокрема, центром наукової гуманістичної думки став університет в Алькала де Енарес, заснований 1508 р. Саме в університетському середовищі розвинувся іспанський «еразмізм» - вільнодумний рух, позначений сильним впливом творів Еразма Роттердамського. Іспанські «еразмісти» зневажливо ставились до католицьких догм, проявляли великий інтерес до релігійних і соціальних питань.

Oдним з перших найбільш значимих явищ іспанської літератури раннього Ренесансу був твір Фернандо де Рохаса «Трагікомедія про Калісто і Мелібею», відомий також під назвою «Селестина». Жанр твору визначити не просто. Це прозова розповідь, [279] яка має ознаки роману, але подана вона в формі діалогу. Уперше твір виданий у 1499 p., потім він перероблявся і поширювався і в остаточному варіанті вийшов у світ у 1502 р.

З розповідних жанрів раннього періоду передовсім розвинувся ренесансно-рицарський роман. Для творів цього жанру властиві риси середньовічного авантюрно-героїчного рицарського роману і певною мірою він виповнюється гуманістичним змістом. У ренесансно-рицарському романі з «його дивовижною географією, з його неймовірними подробицями, з його героями, які підкорюють помахом меча імперії і султанати, жила не тільки стихія казки, а й до краю гіперболізовані відголоски великих відкриттів, великих воєн і великих кар'єр Ренесансу»(1).

В Іспанії були створені численні рицарські романи, але найвизначніший з них перший роман - «Амадис Гальський», написаний Гарсі Ордоньєсом де Монтальво і надрукований у 1508 р.

Hаприкінці раннього періоду Відродження виник інший різновид розповідного жанру, названий шахрайським, або пікарескним (ісп. рісаго - шахрай) романом, який [281] протягом наступних ста років залишався одним із провідних жанрів в іспанській літературі, його поява також була зумовлена тими процесами, що відбувалися в суспільному житті країни. Зубожіння різних верств населення, засліплення жадобою легкої наживи за океаном, презирство до повсякденної праці, моральний розклад і почуття безнадійності, що посилювалися в іспанському суспільстві, призвели до виникнення декласованого елемента - маси авантюрників, бродяг, нероб, жебраків, злодіїв. Вони і становили особливий прошарок населення - пікаро. Доля цих людей не могла не привернути уваги письменників і незабаром стала предметом зображення в шахрайському романі.

Герой історії вдається до різних занять, буває серед різних людей, зазнає багато пригод і злигоднів, навчається всіляких шахрайств і хитрувань і зрештою досягає певного матеріального благополуччя. Історія розгортається на фоні реального повсякденного життя. В сюжеті шахрайського роману немає романтичної любовної інтриги. Розповідь у ньому ведеться від першої особи, оповідачем виступає сам герой.

Першим шахрайським романом був твір «Життя Ласарильйо з Тормеса», опублікований у .1554 p., а написаний значно раніше, можливо ще в 20-ті роки. Імені автора встановити не вдалось. З тексту твору можна бачити, що автор був людиною освіченою, ознайомленою з античною класичною літературою. У пролозі до твору автор посилається на Плінія, Туллія Ціцерона, згадує Олександра Великого, Овідія, історію Пенелопи та ін.

Шахрайський роман продовжує розвиватись і в наступному періоді. Відзначився у цьому жанрі Матео Алеман (1547-1614). Великий успіх мав його роман «Гусман з Альфараче», в якому яскраво зображено побут і звичаї в Іспанії кінця XVI- початку XVII ст. Визначні зразки пікарескного роману періоду пізнього Відродження створив також Франсіско Кеведо (1580-1645).

Найвищого розвитку іспанська література досягла в другій половині XVI на початку XVII ст. Цей час знаменувався розквітом багатьох жанрів: поеми, драми, роману, лірики.

Помітним явищем став пасторальний роман. У ньому зображалося ідилічне життя пастухів на лоні природи. В образах пастухів і пастушок виступали не люди з народу, а представники аристократичного світу, здатні на піднесені та витончені почуття. В романах розповідалося про чисту, платонічну любов, прославлялася простота життя, створювався ідеальний, вигаданий світ, далекий від соціальної реальності. Іноді на сторінках цих творів відбивалися деякі етичні й філософські питання. Виникли такі романи на грунті розчарування тогочасною дійсністю. їй і протиставлявся утопічний світ пасторалі. Найвизначнішим іспанським пасторальним романом був твір Хорхе де Монтемайора «Діана» .

Провідне місце в іспанській літературі другої половини XVI ст. належить поезії. В ній поряд із лірикою розвивається і новий жанр - епічна поема ренесансного характеру, в якій зображувались відкриття й завоювання нових країн, славились героїка подвигів, мужність відважних мореплавців та шукачів пригод. Найяскравішим твором цього жанру була велика епопея «Араукана» Алонсо де Ерсільї (1533-1594). В основі сюжету поеми лежать події війни, яку вела Іспанія проти союзу індійських племен Арауко в Чілі і в якій сам поет брав участь.

Наприкінці XVI ст. в іспанській літературі інтенсивно розвивається драматургія. Жанр ренесансної драми почав формуватися ще в ранній період Відродження. Першим іспанським драматургом вважається Хуан дель Енсіна (1469-1529). йому належать еклоги світського і релігійного змісту на теми життя пастухів, більш зрілими творами, написаними під впливом італійської гуманістичної драми, є п'єси, в яких виразніше проявляються гуманістичні тенденції. В п'єсах Енсіни поєдналися елементи пасторалі, релігійні сцени та жанрові побутові малюнки.

Найвищим досягненням іспанської літератури Відродження була творчість Сервантеса і Лопе де Вега.