21. Особливості романтичного мистецтва і Іспанії

Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 ст. абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму було закладено німецьким філософом Фрідріхом Шеллінгом. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Романтизм в іспанській літературі виник як художнє осмислення соціально – психологічних проблем, породжених процесом, реакцією та результатами буржуазно-демократичної революції. У 30-х роках ХVIII століття це виражалось у ідеях лібералізму та свободи у мистецтві, у 40-х – почалися такі характерні для романтиків пошуки компромісу з дійсністю. Романтичне мистецтво у Іспанії носило глибоко національний характер, орієнтувалося на національну літературну традицію, зокрема на романсеро ХVI- ХVI століть, зверталась до історії та легенд обертаючи та тлумачачи їх як вираження вічного конфлікту високих почуттів з життєвою прозою, митця з суспільством.

В розвитку романтизму виділяють три історичні етапи: перший — ранній романтизм, кінець XVIII — початок XIX ст.; другий — зрілий романтизм, 20-ті—40-ві роки XIX ст., третій — пізній романтизм, після європейських революцій 1848 р.

Густаво Адольфо Беккер ( 1836- 1870, Мадрид) — іспанський письменник-романтик. виріс самоуком. У 1854 році відправився впокорювати літературний Мадрид. Вів богемний спосіб життя, заробляв журналістикою і писанням комедій. Випробував вплив Байрона, Гейнеа, Мюссе. Працював разом з братом-художником над книгою про історію монастирів Іспанії (за життя вийшов лише перший том). Кілька разів намагався служити в різних державних установах, включаючи цензуру, але довго не витримував. Він помер від туберкульозу. визнали поезію Беккера — разом з віршами Росалії де Кастро — початком сучасної іспанської лірики. Збірка його віршів «Рими» і книга новел «Легенди» постійно перевидаються в Іспанії, перекладені на більшість європейських мов. Вигадування на вірші Беккера писали Фалья, Момпоу, Хоакин Туріну. Маестро Перес, органіст ; Зелені очі; Чортов хрест; Біла лань; Обіцянка; Грот маврітанки; Гном Miserer; Смарагдове намисто

Хосе де Еспронседа (ісп. Jose de Estronseda) — іспанський поет доби романтизму. Вважається одним з найвидатніших представників цієї доби в Іспанії. Окрім лірики, у творчому доробку Еспронседи є дві поеми — «Саламанський студент» та «Світ-диявол». У поемах наявні зв'язки із «вічними образами» світової літератури — Дон Жуан та Фауст.

Саламанський студент:Головний герой поеми — Фелікс де Монтемар. Його образ створено на основі відомої легенди про Дон Жуана. Фелікс не визнає жодної моралі, він кидає виклик як людським, там і божественим законам. У поемі також простежується вплив «байронічної традиції». Поема складається із чотирьох частин.

Хосе Соррилья и Мораль ( 1817- 1893) — испанский поэт и драматург, «испанский Виктор Гюго».

В 1889 его торжественно увенчали в Алгамбре лавровым венком, при участии многочисленных представителей от городов, университетов, школ, литературных обществ и других ассоциаций. Хоронили его за государственный счёт.

Из поэм Соррилья ценится особенно высоко его «Legendario del Cid», апофеоз трёх основных элементов испанского характера: религиозности, патриотизма и чувства равенства. Остальные сборники его стихотворений: «Cantos del Trovador» (1840—1841); «Poesias» (1840—1848); «Flores Perdidas», «Granada» (1853); «Album de un Loco» (1867); «Composiciones varias» (1877); «Recuerdos del tempo viejo» (1880—1883).

Из других драматических произведений Соррилья особенно популярны «El zapatero у el rey», «Sancho Garcia», «A buen juez mejor testigo», «Traido inconfeso y martir». Большая часть его пьес — сценическое переложение легенд.

Juan Arolas (1805 † (1873), el gallego Nicomedes Pastor Díaz (1811 † 1863),Gertrudis Gómez de Avellaneda (1814 † 1873), Salvador Bermúdez de Castro (1817 † 1883) y Pablo Piferrer(1818 † 1848).