132. Функції банків. Їх характеристика.

Банки виконують такі функції: трансформаційну; емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фін. посередників. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грош. потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування. У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції:

• трансформація ризиків;

• трансформація строків;

• трансформація обсягів;

• просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні об­сяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довго­строкові позички та інші довгострокові активи.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають мож­ливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масшта­бних проектів

Просторова трансформація означає, що банки можуть аку­мулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фін-ня проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони мо­жуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей

З функціями банків безпосередньо пов'язана їх роль, в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприя­ють розширенню обсягів і підвищенню ефективності сусп. вир-ва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і пла­тіжної дисципліни в госп-ві, удосконаленню та зміцненню грош. обороту.

133. Фінансове регулювання,його сутність,цілі.

134. Банківська система в механізмі фін.Регулювання.

Банківська система - законодавчо визначеної, чітко структурованої та су­бординованої сукупності фінансових посередників, які займаються банківською діяльністю на постійній професійній основі і функціонально взаємоув’язані в самостійну економічну структуру.

Банків.с-ма виконує 3 ф-ції:

1)трансформаційну-базується на аналогічній ф-ції комбанків.Однак вона має свою специфіку: а) в трансформаційний процес активно включається центральний банк. Як банк банків він активно здійснює всі види трансформаційних процесів на міжбанківському рівні.; б) підвищує трансф. потенціал вузькоспеціаліз. банків, які в кооперації з універсал. банками можуть забез-ти весь процес трансформації на грош. ринку;

2)створення платіжних засобів та рег-ня грош. обороту (емісійна) - полягає в тому, що БС оперативно, відповідно до зміни попиту на гроші, спроможна управляти пропоз.грошей;

3)забезп-ння стабільності банк.дія-ті та грош. ринку (стабілізаційна) пов’язана з надзвичайно високою ризикованістю банківської діяльності. . Банків. дія-ть є високоризиковою і окремий банк не може виконувати стабілізаційну ф-цію. Навіть, навпаки може дестабілізувати як власну дія-ть так і спровокувати кризу на грош. ринку.

Принципи побудови: - дворівнева побудова; -чітке функціо-не розмеж-ня між банками 1 і 2-ого рівнів;- функціон-ня банків 2-ого рівня на комер. засадах та на договірних відносинах з клієнтурою;- ліквід-ія монополії держави на банк.справу, мож-ть ств-ня комбанків різних форм власнасті, лібералізація банк.дія-ті;- орган-ція держ.кнтролю і нагляду за банк. дія-тю і покладення цього завдання на центр. банк; - незал-ть центр.банку від держ.органів виконавчої влади; - форм-ня загальносистемної інфра-ри забез-ня банк.дія-ті тощо. Дворівнева побудова – ключовий принцип побудови банків­ських систем у ринкових економіках, їх вирішальна якісна озна­ка, що відрізняє їх від інших систем. Однорівнева по­будова можлива лише в тоталітарних економіках, де достатньо створити 1 держ. банк і він може здійснювати на адмін.-командних засадах і емісійно-касову функцію, і креди­тно-розраху-нкове обслуговування госп. клієнтури.

При дворівневій побудові на першому рівні перебуває 1 банк. На нього покладається відповідальність за вирішення макроек. завдань у грошово-кредитній сфері, насамперед підтримання сталості нац. грошей та забезпе­чення сталості функціонуван-ня всієї банківської системи.

На другому рівні банківської системи перебуває решта банків, які в У. прийнято називати комерційними банками. Комерційні банки покликані об­слуговувати ек. суб'єктів – учасників грош. обо­роту: фірми, сімейні госп-ва, держ. структури.

Дворівневість банківської системи характеризується також чіт­ким законодавчим розмежуванням прав і обов'язків кожної ланки системи, а також небанківських фін. посередників.

135. Специфічні риси побудови банківської системи в Україні.

Формування банківської системи України розпочалося з прого­лошенням незалежності і виходом зі складу СРСР у 1991 р. Початок формуванню в Україні власної банківської системи ринкового типу був покладений ЗУ «Про банки і банківську діяльність.

Кількість банків за період 1992–1999 рр. зросла майже втри­чі. Помітно зростає кількість банків з іноземним капіталом. Досить високими темпами здійснювалася капіталі­зація банків.

Що стосується інфраструктури банківської системи, то поміт­них успіхів досягнуто у формуванні механізму міжбанківських розрахунків, міжбанківського валютного ринку, ринку міжбанківського кредитування та рефінансування комерційних банків, у створенні системи банківського регулювання і контролю.

Певні успіхи досягнуті і в функціональному розвиткові бан­ківської системи. НБУ як центральний банк в основному опану­вав досить складний механізм монетарного регулювання і досяг помітних успіхів у стабілізації нац. грошей, організовано провів у вересні 1996 р. завершення грошової реформи. Позитив­ний досвід НБУ накопичив і в інших напрямах діяльності – у ре­гулюванні валютних відносин, обслуговуванні держ. боргу, організації банк. обліку відповідно до світових стандартів, у нормативно-правовому та методичному забезпеченні діяльно­сті комерційних банків тощо. Значно розширилася сфера функ­ціонування комерційних банків

Проте формування банківської системи України постійно на­тикалося на серйозні перешкоди, які гальмували цей процес. Мова йде на­самперед про глибоку системну кризу, яку переживає економіка України протягом всього перехідного періоду.

За таких обставин в Україні вкрай повільно розвивався попит на посередницькі послуги банків, а відтак не було ек. передумов для належного розвитку банківської системи. Тому, незважаючи на помітне зростання основних кількісних показни­ків її діяльності, у цілому рівень розвитку банк. системи України є низьким.

136. Небанківські фінансово-кредитні установи, їх види та особ­ливості функціонування в Україні.

Небанківські фін.-кредитні установи є фін. посередниками грош. ринку, які здійснюють акумуляцію заощаджень і розміщення їх у дохідні активи: у цінні папери і кредити. Формування грош. ресурсів небанківських фін.-кредитних установ має ту особливість, що воно не є депозитним.

По­середники поділяються: на договірних фін. посередни­ків, які залучають кошти на підставі договору з кредитором, та на інвестиційних фін. посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій тощо.

Усередині групи договірних по­середників виокремлюють: страхові компанії; пенсійні фонди; ломбарди, лізингові та факторингові компанії.

Усередині групи інвест. посередників виокремлюють: інвестиційні фонди; фін. компанії; кредитні тов-ва.

• Страхові компанії – це фін. посередники, що спеціалізуються на наданні страх. послуг. Попит на страхові послуги зумовлюється тим, що в економічних суб’єктів (юридичних та фізичних осіб) постійно існує загроза настання якихось несприятливих, а то й катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат. Страхові компанії умовно поділяються на компанії страхування життя і компанії страхування майна та від нещасних випадків. Страхові компанії у розвинутих країнах мобілізують величезні фінансові ресурси і є головними постачальниками довгострокових капіталів на грошовому ринку.

• Пенсійні фонди – це спеціалізовані фін. посередники, які на договірній основі акумулюють кошти юр.х і фіз. осіб у цільові фонди, з яких здійснюють пенсійні виплати громадянам після досягнення певного віку. У них внески у фонд здійснюються систематично протягом тривалого часу, в результаті чого накопичуються великі суми грошового капіталу. Пенсійні фонди бувають державні та приватні. Державні фонди, як правило, створюються з ініціативи центральних і місцевих органів влади. Приватні пенсійні фонди створюються, як правило, з ініціативи певних фірм, страхових компаній тощо для виплат пенсій та допомог своїм працівникам. Кошти їх формуються за рахунок відрахувань із заробітної плати працівників, відрахувань з прибутку при його розподілі, з доходів від розміщення коштів в активи.

• Ломбарди – фін. посередник, що спеціалізується на видачі позичок населенню під заставу рухомого майна. Кошти ломбардів формуються із внесків засновників, прибутку від їхньої діяльності, виручки від реалізації заставленого майна.

• Лізингові компанії – фін. посередники, що спеціалізу­ються на придбанні предметів тривалого користування та передачі їх в орен­ду фірмам-орендарям для викор-ня у вир. діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного стро­ку. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників.

• Факторингові компанії – фін. посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права на вимогу боргу. В Україні фактор. бізнес почав активно розвиватися в 1990–1992. Проте з по­глибленням платіжної кризи цей бізнес став ризико­ваним і був згорнутий. Тому дохід від факторингової операції формується з двох частин — з процента на виплачену клієнту суму та комісію, яка розраховується на суму куплених у клієнта розрахункових документів. Строк такого кредиту досить короткий, тому рівень процента по ньому невисокий.

• Інвестиційні фонди – це фін. посередники, що спец-ся на управлінні вільними грош. коштами інвестиційного при­значення. Вони спочатку акумулюють грошові кошти дрібних приватних інвесторів шляхом випуску власних цінних паперів, а потім розміщують їх в акції інших корпорацій та в державні цінні папери. Інвестиційні фонди, акумулюючи великі обсяги капіталів, спро­можні забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від кредитних ризиків та високий рівень дохідності за своїми цінними паперами. Інвестиційні фонди бувають кількох видів: відкритого типу, закритого типу, взаємні фонди грошового ринку. Акції фондів відкритого типу їх власники мають право продати самому фонду, який зобов’язаний їх викупити. Акції фондів закритого типу продаються тільки на вторинному ринку. Взаємні фонди відкритого ринку характерні тим, що власники їх акцій можуть у певних сумах виписувати чеки на рахунок фонду в банку.

• Фін. компанії мають ту особливість, що мо­білізовані звичайним для інвестиційних посередників шляхом кошти направляють у позички фіз. і юр. особам для придбання товарів вир. чи споживчого призначення. Такі компанії спеціалізуються на видачі кредитів населенню для роздрібної купівлі товарів народного споживання; на кредитуванні купівлі товарів певних видів у певних виробників чи торговельних компаній. Кредити фінансових компаній переважно є короткостроковими і невеликими за розмірами.

• Кредитні кооперативи – це посеред­ники, що працюють на кооперативних засадах і спеціалізуються на задоволенні потреб у кредиті своїх членів. В Укр. кред. кооп. розвинуті слабо. Ресурси їх формуються шляхом продажу паїв своїм членам, стягування з них спеціальних внесків, одержання позичок у банках, одержання доходів від поточної діяльності.

137. Інституції фінансового ринку й особливості їх діяльності.

138. Інновації у фінансовому посередництві.