Графічна модель ринку капіталу. Заощадження-інвестиції.
Заощадження сімейних домогоспод. у закритій економіці є єдиним джерелом надходження коштів на гр. ринок. Заощадження сімейних госп-в у закритій економіці є єдиним джерелом надходження коштів на грош. ринок. Тільки за рахунок цього джерела сектор «фірми» може збільшити свої чисті інвестиції, а сектор «уряд» – збільшити свої закупівлі понад доходи від податків, тобто профінансувати бюдж. дефіцит. Звідси можна зробити кілька висновків щодо взаємозв’язку заощаджень та інвестицій.
Взаємозв’язок заощаджень та інвестицій:
1. Заощад. сімейних домогоспод. є єдиним джерелом чистих інвестицій у закритій ек. сис-мі. Якщо формування заощадж. уповільнюється , починаються скорочення інвестицій. Така ситуація виникає в умовах тривалої інфляції, коли нас-ня перестає робити нові заощадження і витрачає попередні під загрозою втратити їх через інфляцію.
2. Зростання обсягу заощадж. створює верхню межу нарощування інвестицій у секторі „фірми”. Проте зростання обсягу інвестицій не досягає цієї верхньої межі. Частину коштів, що надійшли на гр. ринок за потоком заощадж., мобілізує уряд для держ. закупівель. Тільки скорочення бюджетного дефіциту дає можливість максимально наблизити фактичний обсяг інвестицій до його верхньої межі та навіть перевищити її за рахунок інших джерел. Певна частина коштів, що надходять на гр. ринок по каналу “заощадження”, використовується для поповнення запасу гр. і не спрямовується в інвестиції. Ця частина функціонує як гр. і трансформується через ринок гр. Решта заощадж. використовується як капітал.
3. Заощадж. нас-ня, що надійшли на гр. ринок і не мобілізовані урядом для своїх потреб та не осіли в гр. запасах, мають бути позичені сектором ”фірми” для інвестування. Взаємозв’язок заощаджень та інвестицій:
Ір = З-Дп,
де Ір - інвестиційні рес., що надходять у розпорядження фірми,
З- заг. маса заощаджень, що надійшла на гр. ринок,
Дп - сума приросту держ. позик, розміщених на гр. ринку.
Інструменти ринку капіталів
Сутність, призначення та основні елементи грошової системи
Гр. система – це форма організації елементів гр. обороту, приведених до певної єдності на законодавчій основі. Гр. система базується на основі закону, відповідно її основне призначення полегшення у забезпеченні умов нормального функціонування гр. обороту, сталості гр. одиниці та еластичності гр. маси у відповідності до потреб реальної економіки. Гр. система складається із трьох взаємопов’язаних сфер: готівковий оборот; безготівковий оборот; валютний оборот. Гр. система встановлюється на основі традицій, у кожній країні своя гр. система.
Призначення та особлива місія грош. системи у функціонуванні держави зумовлюють важливу роль істор. чинника, традицій, нац. особливостей, ек. розвитку країни в її формуванні: створ.емісійного механізму; створення та забезпечення функціонування платіжних систем; створення механізму регулювання грошового ринку.
При нормативно-правовому підході до грошової системи в її складі можна виділити такі елементи:
– найменування грош. одиниці (часто пов'язується з історією країни);
– масштаб цін (являє собою величину грошової одиниці даної країни);
– види та купюрність грош. знаків (визначає вищий зак. орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення);
– регламентація безготівкових грош. розрахунків (здійснюється по банківських рахунках і не виходить за межі банківської системи);
– регламентація готівкового грош. обороту (держави не обмежуються техн. заходами щодо посилення захисту купюр від підробки чи боротьби з фальшивомонетниками, а вдаються до регламентації і контролю операцій з готівкою);
– регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями (викор-ся для захисту і забезпечення сталості нац. валюти);
– регламентація режиму банківського процесу (забезпечує регулювання ціни грошей на грош. ринку з метою впливу на їх масу в обороті, а отже – на сталість грошей);
– держ. органи, які здійснюють регулювання грош. обороту та контроль за дотриманням зак-ва
Масштаб цін являє собою величину грошової одиниці даної країни. У сучасних умовах, коли в обігу перебувають нерозмінні на золото кредитні гроші, фіксація державою металевого вмісту грошової одиниці втратила сенс і скасована в усіх країнах. А масштаб цін утратив форму вагового вмісту металу в грошовій одиниці. Оскільки інфляційні процеси стали хронічним явищем, виникла загроза постійного зменшення масштабу цін, що негативно впливає на функціонування грошей як міри вартості та дійовість системи цін. Тому в довгостроковому плані підтримування масштабу цін на певному, відносно сталому рівні є важливим завданням кожної держави.
Вирішенню цього завдання сприяють насамперед державні заходи антиінфляційної політики. Проте ці заходи, пригнічуючи інфляцію, можуть тільки зупинити подальше скорочення масштабу цін, але не можуть відновити його попереднього — доінфляційного — рівня.
Види та купюрність грошових знаків визначає вищий законодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засобу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечення. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають.
Право емісії грошових знаків та відповідальність за їх забезпечення закон покладає на певний державний орган. Таким органом, як правило, є центральний банк країни. За цих умов грошові знаки мають вид банківських білетів (банкнот). Коли емісія грошових знаків може доручатися міністерству фінансів - називаються казначейськими білетами.
Регламентація режиму валютного курсу та операцій з валютними цінностями — надзвичайно важливий і ефективний елемент грошової системи. В усіх країнах він активно використовується для захисту і забезпечення сталості національної валюти.
Важливим інструментом грошово-кредитної політики центрального банку є регламентація режиму банківського процента.
Грош. система забезпечує правову і організаційну базу для розроблення та реалізації грош.-кредитної політики в країні.