112. Характеристика державного кредиту. Особливості його розвитку в Україні.

Держ. кредит – це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава. Його призначення – вирішувати загальнодержавні проблеми.

Суб'єктами ДК є держава або органи місцевого самоврядування, та внутрішній та зовнішні й. Внутрішній кредиторами є фізичні та юр особи-резеденти. Зовнішній – уряди інших краін, іноземні приватні колективні, державні і банківські установи, а також між-нар. та регіональні валютно фінансові інститути. ДК може виступати в грошовій і натуральній формах. Натуральна форма ДК як правило застосовується в період хаосу і розладу грош. обігу. ДК реалізується через такі форми як:

1. оформлення казначейських зобов’язань

2. випуск облігацій внутр..та зовн. Держ.позик.

Потреба в держ. кредиті виникає через наявність бюджетного дефіциту. Якщо банківській кредит має цільове призначення то ДК має глобальне значення для погашення бюджетного дефіциту, куди конкретно потраплять ці гроші визначає уряд і ВРУ. Якщо банків. кредит опосередковує таку функцію грошей як засіб платежу, то ДК опосередковує ще і функцію грошей як засобу обігу.

Внутрішній держ. кредит може мати товарну і грошову форми. Товарну форму викор-ють при розладнаній грошовій системі. Другою формою ДК є передавання ощадними установами частини або всієї суми коштів населення, які розміщені в ощадних банках чи в інших ощадних установах держави. Сьогодні найпоширенішою формою держ. кредиту є викор-ня державою коштів позикового фонду. Ця форма держ. кредиту ек. не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

113. Характеристика міжнародного кредиту. Особливості його розвитку в Україні.

Міжнародний кредит – це переміщення позичкового капі­талу з однієї країни в іншу. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.

Міжнародний кредит розрізняють фірмовий, банківсь­кий і урядовий кредити.

Фірмовий кредит – це комерційний кредит на між­нар. рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчиз­няному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для екс­портера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим.

Більш гнучким у міжнар. відносинах є банківський кре­дит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнар. банківські кредити в осн. отримують комер­ційні банки та спільні з іноземним інвестором підпр-ва. З появою довіри іноземних банків до укр. підпр-в мо­жливе отримання останніми таких кредитів.

Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уря­ду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фін. ринках. До міжнар. можна віднести й кредити, які надаються країнам міжнар. валютно-фін. ор­ганізаціями – Міжнар. валютним фондом. Міжнар. банком реконструкції та розвитку, Європейським банком рекон­струкції та розвитку та іншими подіб-ними організаціями. Їх кредитами користується Україна на потреби свого ек. розвитку та для підтримки стабільності на­ц. валюти.

Міжнародний кредит також поділяється на фін., який надається у грошовій формі, та комерційний, що на­дається в товарній формі.

114. Економічні межі кредиту. Кредитні відносини в умовах інфляції.

Межі кредиту – це такий рівень розвитку кредитних відносин в н/г, за якого попит і пропозиція на кредит балансуються при збереженні стабільної, помірної, доступної для переважної більшості нормально працюючих позичальників, про­центної ставки.

Сама ек. межа може розглядатися в кількох аспектах:

– залежно від рівня ек. системи – як мікроек. і макроек. межі кредиту;

– залежно від призначення говорять про кількісну і якісну межі кредиту.

Мікроек. межі кредиту визначають обсяги попиту на кредит окремих позичальників. Вони формуються під впливом ек. чинників:

• динаміки ринкової ставки позичкового процента;

• хар-ру коливання потреби позичальника в осн. й оборотному капіталі;

• стану забезпеченості позичальника власним капіталом та ефективності його використання;

• ефективності та окупності проектів, на реалізацію яких позич. кошти.

Мікроек. межа кредиту потенційно існує у кожного ек. суб'єкта, проте реально вона виявляється тільки тоді, коли він звертається на грош/ ринок за позичкою. Тому скільки є в даний момент позичальників, стільки існує індивіду­альних мікромеж кредиту. Всю сукупність їх можна розглядати як одну макроек. межу кредиту, яка визначає об'єктивний обсяг кредитних вкладень у н/г в цілому. Проте макроек. межа кредиту має відносну самодостат­ність і формується під впливом додаткових загальноек. чинників, таких як:

– обсяги і темпи зростання ВВП;

– структура і рівень розвитку фін. системи і стан дер­ж. фінансів;

– цілі і методи держ. грошово-кредитної політики;

– розвиток ринков. відносин тощо.

Рівень та динаміка інфляції теж певною мірою хар-­ють дотримання межі кредиту – їх зростання повинно свідчити про перевищення межі кредиту, а зниження – про стискування кредитування до об'єктивної межі. Проте показник інфляції може бути проявом і інших, некредитних, процесів, таких як зміна за­тратності і структури вир-ва, зміна дефіцитності бюджету та ін.

115. Роль кредиту в розвитку економіки.

Виконання кредитом певних функцій, дає змогу йому відігравати надзвичайно велику роль у роз­витку економіки і сусп-ва в цілому.

У своїй перерозподільній функції кредит, який хар-ся високою мобільністю, активно впливає на всі процеси сусп. відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в орга­нізації грошових розрахунків. Він також допомагає суб'єктам госп-ня збільшувати обсяги вир-ва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ.

Кредит сприяє розширенню вир-ва та реструктуризації економіки, спрямованої на зменшення частки підпр-в вій­ськово-пром. комплексу і розвиток вир-ва товарів народного споживання. В умовах тривалої ек., особ­ливо інвестиційної, кризи в Україні кредит відіграє значну роль у відновленні діяльності підпр-в, які тривалий час просто­ювали, допомагає їм змінити асортимент продукції, що випус­кається, та поліпшити її якість, зробити цю продукцію конку­рентоспроможною на внутр. і світовому ринках. За ра­хунок кредиту організовується вир-во нової продукції, створюються під­пр-ва сфери послуг населенню. Кредит сприяє розвитку реформованого с/г України.

Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні насе­лення житлом, побутовою технікою, створенні можливо­стей для отримання освіти та задоволення інших соц. по­треб.

Значну роль відіграє кредит в економії витрат обігу. З його допомогою вдається скорочувати витрати на виг-ня, ви­пуск в обіг, перевезення, облік, зберігання грош. знаків, бо значна їх частина взагалі не потрібна. З допомогою кредиту та­кож прискорюється обіг засобів обігу, особливо при застосуванні суч. інформаційних технологій.

Проте на суч. етапі роль кредиту в його перерозподільній функції поки що недостатня. Безумовно, з розвитком ринкових відносин в У. роль кре­диту у сусп-ві підвищуватиметься. З виходом економіки з ек. кризи зростатимуть доходи населення, поліпшиться фін. стан госп. суб'єктів та конкурентоспроможність їх про­дукції на внутр. і світовому ринку, зміцніють укр. банки, зросте довіра до У. з боку іноземних кредиторів та ін­весторів тощо.

116. Розвиток кредитних відносин в Україні в перехідний пе- ріод до ринкових відносин.

Історія розвитку кред–х відносин в незал–й Україні ще досить коротка. В галузі кред відносин перехід від старої до нової ринкової системи господарювання здійснювався швидше, ніж в інших сферах життя нашої країни. Це пояснюється тим, що в основі цих відносин лежить наймобільніший ресурс – гроші. Але, на жаль, кредитні відносини в Україні після розпаду Рад Союзу розвивались недостатньо, що негативно вплинуло на розвиток та стан економіки. З переходом до ринкових умов змінились кредитори та позичальники. Осн–ми кредиторами стали комерційні банки, в тому числі колишні державні. А поз–ми дедалі більше ставали приватні та колективні підприємства та окремі громадяни. Звичайно, здійснювалось і кред–ня підприємств державної власності. Значні зміни стали відбуватись у формах та видах кредитів, особливо в методах кредитування. Від кред–ня численних окремих об’єктів, передбачених банківськими інструкціями в радянський час, ком.банки перейшли до кредитування суб’єктів, турбуючись насамперед про свої доходи і повернення кредиту. Почало здійснюватись кредитування в основному на покриття дефіциту оборотного капіталу підприємств. В 1991 році був легалізований комерційний кредит, вексельний обіг має здійснюватись відповідно Женевської конвенції, з 1995 року розвитку набув держ–й кредит, з 1996 року відновлення та поширення споживчого кредиту (кредитування населення на споживчі потреби), 1993 – утворюються кредитні спілки, що займаються взаємокредитуванням громадян. Широко розвернулось кредитування населення під заставу рухомого майна ломбардами та нерухомого – ком.банками. Розвиток кред–ня буд–ва, отримання житла. У 2000 році почали надаватись кредити молод на період навчання у ВУЗах. З 1994 року починається монополізація кредиту, зосередження в руках великих банків та все більше використання кред–х ресурсів країни в інтересах різних кланових угруповань. В умовах дефіциту в укр–х банках кред–х ресурсів та переважання в їх складі короткострокових ресурсів вони надають, як правило, короткострокові кредити, причому переважно у сферу обігу. Незважаючи на це, спочатку окремі підприємства, а потім й окремі підгалузі та галузі пpомисловості, спираючись на свої власні ресурси, кредити комерційних банків, кошти національних та іноземних інвесторів, усе ж таки поступово почали виходити з кризи, відновлювати виробництво і навіть експортувати свою продукцію на зовнішній ринок.

117. Сутність позичкового процента, його функції та чинники, що впливають на рівень процента.

1 форма – лихварський кредин, однак дуже вис %. що приводило до повного розорення позичальника В умовах ринк. ек-ки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користування позичковим капіталом, його ціною.

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається процентними грошима, або, коротко, процентами.

Норма позичкового процента — це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, наданого в позичку, помножене на 100. Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших об’єктивних і суб’єктивних чинників, а саме:

• розміри грош. нагромаджень та заощаджень у сусп-ві та товарно-грошова збалансованість вир-ва;

• масштаби вир-ва, рівень його спеціалізації та кооперування;

• співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави;

• циклічність коливань вир-ва;

• сезонність умов вир-ва та реалізації продукції;

• своєчасність повернення кредиту;

• рівень кредитно-грошового регулювання ек-ки центр. банком з допомогою процентних ставок та інших властивих йому інструментів, їх диференційованості залежно від грошово-кредитної політики;

• міжнар. чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей.

під час кризи – гостра нестача позичкового кап і підвищення норми процента; у період застою знижуються сер норма прибутку і норма ПЗ проц. пожвавлення – зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичк кап. у ген перспективі норма поз проц має тенденцію до зниження.

Процентні ставки можуть бути фіксованими або «плаваючими». В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї.

Маржа) — різниця між процентними став-ками за наданий кредит і за залучені ресурси.

Позичковий процент виконує функції 1) розподілу прибутку та 2) збереження позичкового капіталу.

1. Прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на дві частини — позичковий процент і підприємницький дохід. Позичальникові належить лише та частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини.

2. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит.

118. Процентна ставка та процентний дохід, Вимірування.

119. Поточна вартість та дисконтування майбутнього доходу. Порядок їх розрахунку.

120. Процентний дохід та норма віддачі ЦП, способи їх визначення