152. Підвідомчість господарських спорів і компетенція господарських судів щодо їхнього вирішення.

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

1. Коментованою статтею встановлено підвідомчість, або предметну компетенцію, господарського суду, під якою розуміється коло справ, віднесених законом до розгляду і розв'язання системою господарських судів. Підвідомчість дозволяє відмежувати господарські справи від усіх інших справ, віднесених до ведення інших органів.

Президія Вищого арбітражного суду України у роз'ясненні від 8 лютого 1996 р. № 02-5/62 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» визначила поняття підвідомчості та підсудності, якими слід користуватися господарським судам.

Підвідомчість — це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами.

При визначенні підвідомчості справ господарським судам слід спиратися на критерії підвідомчості, що вироблені і використовуються процесуальною доктриною та практикою. До таких критеріїв належать суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Відповідно до першого критерію господарським судам підвідомчі всі господарські спори, що виникають між юридичними особами, між громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності, а також між юридичними особами і громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності; у випадках, передбачених чинним законодавством, господарські суди мають право вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або сказано про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити із суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені цим Кодексом.

За другим критерієм справи і спори визначені ч. 1 коментованої статті.

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві. Такі справи підвідомчі господарським судам незалежно від того, як вони укладалися (добровільно чи примусово), їх виду.

Невиконання або неналежне виконання зобов'язань, що виникають з укладених договорів, тягне за собою цивільно-правову відповідальність. За нормами зобов'язального права відповідальність настає не лише за порушення зобов'язань, а й внаслідок охоронних зобов'язань.

Вимоги організацій щодо застосування заходів майнової відповідальності, передбачених законодавством або договором, про відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договорів, підвідомчі господарським судам. До цієї категорії спорів належать і спори, пов'язані з розрахунками за передані товари, виконану роботу, а також за надані послуги та інші роботи.

При виникненні питання про те, чи підвідомчі господарським судам спори про тлумачення змісту правочину, слід виходити з положень інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11 квітня 2005 р. № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році".

Так, у ньому зазначається, що відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, яке можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони (сторін) правочину.

Перелік справ, підвідомчих господарським судам, який визначено у ч. 1 коментованої статті, є вичерпним. Крім того, необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України зазначені в ній юридичні та фізичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ.

Господарським судам підвідомчі на загальних підставах справи зі спорів, що пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт, звільненнем майна з-під арешту та з розглядом позовів до юридичної особи, яка зобов'язана проводити стягнення коштів з боржника у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи

(статті 59, 86 Закону України від 21 квітня 1999 р. "Про виконавче провадження"), — за умови, коли сторонами у судовому процесі є підприємства чи організації у розумінні ст. 1 цього Кодексу.

Щодо скарг, які подаються до суду на підставі ст. 85 названого Закону та ст. 121-2 цього Кодексу, то за змістом останньої з названих норм їх розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції.

Справи у спорах про припинення випуску друкованого засобу масової інформації, вилучення тиражу чи окремої його частини, оскарження відмови у державній реєстрації друкованого засобу масової інформації або рішення про припинення цього випуску, зміну засновника (складу засновників), вимоги громадян, юридичних осіб і державних органів про спростування опублікованої інформації підвідомчі загальним судам (статті 18—20, 37 Закону України від 16 листопада 1992 р. "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні").

Справи у спорах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням таких відомостей органом масової інформації, можуть розглядатися господарськими судами лише тоді, коли згаданий орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей взяв на себе, та за умови попереднього вирішення питання про їх спростування у суді загальної юрисдикції або органом масової інформації на вимогу заявника. До відповідної позовної заяви мають бути додані докази такого спростування. У разі неподання цих доказів господарський суд повинен повертати позовну заяву на підставі п. З ст. 63 цього Кодексу, а якщо справу вже порушено — залишати позов без розгляду відповідно до п. 5 ст. 81 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 цього Кодексу захист прав і охоронюваних законом інтересів юридичних осіб, незалежно від форм власності майна та організаційних форм, а також громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, покладений на господарський суд. Отже, спори, пов'язані із застосуванням чи порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, підвідомчі господарським судам на загальних підставах, якщо інше не встановлено чинним законодавством, міжнародними договорами або угодами (п. З коментованої статті).

Відповідно до ч. 7 ст. 50 Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" спір про право, що ґрунтується на вчиненні нотаріальній дії, розглядається судом у порядку позовного провадження. При вирішенні питань підвідомчості такого спору слід зважати на те, що виконавчий напис нотаріального органу не є актом державного чи іншого органу у розумінні ст. 5 цього Кодексу (статті 87—89 Закону України "Про нотаріат"). Справи, пов'язані з оскарженням виконавчого напису, підвідомчі загальним судам (ч. 1 ст. 50 Закону України "Про нотаріат"). Заінтересована особа, яка вважає неправильною вчинену нотаріальну діїо або відмову у вчиненні нотаріальної дії, має право подати про це скаргу до районного, районного у місті, міського суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради чи робочого місця приватного нотаріуса.

Водночас слід враховувати, що відповідно до ст. 88 зазначеного Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості. Якщо виник спір з приводу стягнення заборгованості з орендної плати та/або пені за її несвоєчасне внесення, справа з відповідного спору є підвідомчою господарському суду на загальних підставах.