113. Розрахункові відносини.

1.2 Розрахункові відносини як предмет правового регулювання

Розрахункові правовідносини як єдиний об’єкт правового регулювання виступають в якості окремого предмета для цивільного, господарського, фінансового, банківського права. З приводу ряду елементів цих відносин та їх самих в цілому в юридичній літературі протягом тривалого часу існують різні точки зору, перш за все, з приводу розмежування фінансово-правового і цивільно-правового аспектів регулювання. Вони були висловлені ще в середині ХХ ст., але і до цього часу єдності у цьому питанні немає. Всі автори вважають розрахункові відносини цивільно-правовими або господарсько-правовими, або ж фінансово-правовими з включенням до них цивільно-правових елементів, а часто відносять їх до числа комплексних правовідносин.

основне значення в правовому регулюванні розрахункових відносин мають цивільно-правові норми.

Якщо галузь і наука цивільного права підходить до розрахунків зі сторони договорів і волевиявлення сторін у цих відносинах, то фінансово-правовий аспект розрахунків полягає у широкому організаційно-правовому підході зі сторони позицій держави, а також уповноваженого на регулювання цих відносин центробанку, єдиному, цілісному баченні розрахункових відносин, в яких договір є важливою, але все-таки лише однією із складових частин, елементом економічних, господарських відносин обміну і грошового обігу, формою реалізації якого у господарськихвідносинах є розрахунки. В будь-якому випадку розрахунки знаходяться в межах правового поля, визначеного державою, а свої норми права держава встановлює виходячи не лише із міркувань необхідності врегулювання цивільно-правових відносин, але і з податкових та інших інтересів держави. Ця ж суспільна необхідність викликає потребу встановлення певних обмежень, пільг або ж і спеціальних режимів розрахунків (наприклад, у паливно-енергетичному комплексі), які являють собою виключення із загального режиму розрахунків у країні.

При спробі системного погляду на розрахункові правовідносини можна побачити, що у них наявні як цивільно-правові, так і фінансово-правові елементи, що надає їм комплексного характеру, а нормам, що їх регламентують – характеру комплексного правового інституту. Звичайно, волевиявлення суб’єктів договірних розрахункових відносин має місце і це надає цивільно-правовий характер цьому інституту, але це волевиявленняне безмежне, а здійснюється в рамках єдиного середовища, створеного правовим полем в результаті врегулювання державою розрахункових відносин за допомогою владних, імперативних приписів, цінність яких полягає не у владності, а у створенні певного середовища, режиму, в рамках якого протікають цивільно-правові відносини, учасники яких не вирішують в договірному порядку багатьох питань (зокрема, принципів розрахунків), а сприймають це середовище як щось дане, наперед визначене, те, що не може бути змінене. За своєю природою таким середовищем є публічні вимоги, умови, принципи та ін., які мають загальнообов’язковийхарактер в рамках яких допускається певне волевиявлення суб’єктів розрахункових відносин. Інакше кажучи, за один із головних критеріїв розподілу цивільно- і фінансово-правового регулювання можна взяти таке: всі відносини договірного характеру, в яких допускається вільне волевиявлення суб’єктів, є цивільно-правовими, а інші відносини, які для них встановлені в обов’язковому порядку, є фінансово-правовими.

У приведених вище точках зору щодо поняття розрахунків виділяються два аспекти їх розуміння: а) розрахунки як зобов’язання і їх припинення; б) розрахунки як банківські відносини, тобто в коло учасників, крім сторін, включаються і банки. Це зумовлює необхідність відокремлення поняття "розрахунки" від поняття "розрахункові відносини". Саме вони складають предмет правового регулювання різних структурних підрозділів системи права, перетворюючись в результаті правової регламентації у розрахункові правовідносини.