92. Проблеми створення єдиного ринку праці в країнах Європейського економічного співтовариства.

Основою політики Європейських співтовариств є п'ять принципів: вільний торговий обмін (вільна торгівля); вільне переміщення громадян країн — членів; свобода вибору місця проживання; свобода надання послуг; вільний оборот капіталів і вільний платіжний оборот (трансферт капіталів). ЄС проводиться єдина торгова політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система. Спільний ринок є одним з найбільших у світі торговим партнером.

„Створення єдиного внутрішнього ринку” розглядає комплекс питань, пов’язаних зі утворенням у рамках ЄЕС єдиного внутрішнього ринку, а саме уніфікацію податкових систем, розвиток валютної інтеграції, реформи в аграрній та соціальній сферах.

Аналіз політики ЄЕС у податковій сфері дає можливість стверджувати, що вона мала подвійну мету: перешкодити країнам-членам викривляти конкуренцію шляхом надання пільг окремим підприємствам та запобігти зловживанню останніми домінантною позицією на ринку. Податкові відмінності між країнами мали суттєвий вплив на взаємну торгівлю: рівень податку на додану вартість коливався від 12 до 25%, країни здійснювали протекціоністські заходи, періодично занижували його, вводячи демпінгові ціни. У 1991р. було запроваджено єдину ставку в 15%, яка однак не стосувалася сировини.

93. Участь України в європейських і світових структурах. Двостороннє міжнародне співробітництво в управлінні трудовими ресурсами.

Однією з найважливіших зовнішньополітичних цілей після проголошення незалежності Україна визначила входження до європейських міжнародних організацій. Курс на інтеграцію в європейські структури - Раду Європи, Європейський Союз, НАТО й інші міждержавні організації, що є основою політичної архітектури Європи, чітко визначився з перших етапів зовнішньої політики суверенної держави.

Яскравим показником активної діяльності України на міжнародній арені є її співпраця в ОБСЄ (Організація з питань безпеки та співробітництва в Європі). ОБСЄ (до 1994 р. НБСЄ - Нарада з питань безпеки та співробітництва в Європі) - одна з провідних структур з підтримання безпеки і стабільності, яка охоплює територіально не лише європейський континент, а й Північну Америку (США та Канаду), Центральноазійські республіки колишнього СРСР. На 2002 рік членами ОБСЄ було 55 держав. Найвищий орган ОБСЄ - зустрічі глав держав і урядів країн-уча-сниць, що відбуваються кожних два роки.

Участь України в діяльності ОБСЄ є пріоритетним напрямом зовнішньої політики держави. Як зазначається в документі Верховної Ради від 2 липня 1993 р. ''Основні напрями зовнішньої політики України'', співпраця з ОБСЄ сприяє повномасштабно-му входженню України до загальноєвропейського простору і використанню механізмів цієї організації з метою забезпечення її національних інтересів.

Отримання статусу повноцінного члена ЄС, як стратегічна мета України була вперше задекларована президентом України Віктором Ющенко одразу після його обрання на початку 2005-го року.

Хоча в дискусіях українськими посадовцями і політологами називалися декілька конкретних дат можливого набуття членства, на цей час офіційно Україні від ЄС було запропоновано лише Європейську політику сусідства. Адміністрація президента поставилася критично до запропонованого статусу відносин у рамках сусідства.

У березні 2007-го року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Ця пропозиція хоча і викликала набагато схильнішу реакцію української держави, всеж не містить конкретних планів приєднання України до ЄС у найближчому часі. Деякі західноєвропейські політики говорять про тимчасову «стомленість від розширення» європейських інституцій.

З метою переведення відносин між Україною та ЄС від формату «партнерства та співробітництва» до «політичної асоціації та економічної інтеграції» наразі ведуться переговори щодо

* нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво

* низки галузевих угод та домовленостей, які її доповнюватимуть в окремих сферах відносин між Україною та ЄС.

5 березня 2007 розпочато переговори про укладення нової угоди, яка має замінити Угоду про партнерство та співробітництво. Представники ЄС наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною сусідом. Під час паризького Саміту Україна–ЄС (вересень 2008) досягнуто компромісного рішення щодо назви цієї угоди як Угоди про асоціацію.